read-books.club » Сучасна проза » Мертвим не болить 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертвим не болить"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мертвим не болить" автора Василь Биков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 113 114 115 ... 131
Перейти на сторінку:
тоді жилавий і слухняний. Знайшлася, проте, причина, через яку він ледь не вилетів із плотогонів. Після смерті жінки не було на кого залишати десятилітню Олечку, і він мусив узяти її на плоти. Але брати дітей на таку роботу там заборонялося, і Кузнецов, побачивши плотогона з дитиною, відразу ж відправив його в контору. Мабуть, він думав, що Ровба буде сперечатися чи, може, проситися, але той покірливо зібрав свою торбочку, узяв за руку донечку і, сказавши «До побачення», — сумирно пішов до приступок. Із берега він ще раз, останній, оглянув плоти і побачив бригадира, що, стоячи на тому самому місці, дивився їм у слід. І раптом бригадир махнув до нього рукою, — мовляв, вертайся! Федір так само мовчки, як і пішов, вернувся, і Кузнецов сказав зі злістю: «Зоставайся! Тільки дивись — засиплешся, я нічого не знаю. Зрозумів?» — «Зрозумів», — сказав Федір, і відразу на душі в нього полегшало від такого повороту долі. Справді, він уже звикся з думкою, що буде працювати на сплаві, йому до вподоби був річковий простір, береги, вкриті лісом, і високе вільне небо вгорі. Роботи він не боявся, мабуть, гірше, ніж на торфовищах тут не буде. Та й Олечка при ньому, і не щемітиме в нього душа щоразу, як там вона, голодна, чи не кривдить хтось її, маленьку. Коли жива була Ганночка, все здавалося простішим, звичним, хоч і тоді доводилося дівчинці цілими днями самій сидіти в холодному бараку, в той час як мати віддавала останні сили на лісосіці. А тепер у селищі не залишилося жодної рідної душі, а люди були різні, зігнані з усієї країни, як можна було залишати дитину без догляду на місяць, на два? Федір був дуже вдячний бригадирові за його доброту і на плотах рвав жили, викладався за двох.

Якби він знав, чим обернеться та доброта, то краще покинув би дитину в тайзі, в якомусь селищі на березі, серед чужих, незнайомих. О, якби ж він знав...

На плотах Олечка не сиділа без роботи, марно часу не гаяла, хоч і маленька була, любила прислужитися, чим могла допомагала суворим мовчазним дядькам. Через кілька днів бригадир призначив її за помічницю до кухаря Кравця, тихого, спокійного чоловіка, найстаршого з усієї їхньої бригади, що взагалі непогано ставився до дівчинки, не кривдив її. Хіба крикне часом, коли зробить щось не так або невчасно, але злості в нього не було. Без злості — це найголовніше. Не те, що його земляк Роговцов — нервова, недобра, лиха людина, він бесконечно люто лаявся. Лаявся недобрими словами як з малої, так і з більшої причини, а найчастіше без причини взагалі, просто від нутряної злості. Кожного разу, коли Федір чув його лайку, йому наче цвяхом пробивали серце. Спочатку він старався якось застерегти донечку, щоб не чула вона тих слів. Коли Роговцов починав лаятися десь близько, він відволікав увагу дівчинки чи відправляв її на другий кінець плоту. Але одного разу, коли Роговцов особливо брутально налаяв жінок, яких побачив на березі, Федір не стерпів, стримано, але все-таки дорікнув чоловікові — мовляв, усе ж таки не випадає так язик розпускати при дитині. Роговцов відразу ж розкричався, щоб засланець Ровба йому не вказував, його лайка — дурниці в порівнянні з тим, що тут нелегально возять дітей і цим грубо порушують режим. Ось візьме він і на першій же зупинці «настукає» на них, тоді його дівча почує ще й не таке, бо опиниться на етапі, куди він запроторить і її, і її чистоплюя батька.

Федір настільки розгубився від такого нелюдського нахабства, що просто не знайшов, що й відповісти. Здається, він уже досить надивився людської підлості в усіх її несподіваних проявах, але такого і уявити собі не міг. Увечері, коли вони проминули Устяжну мілину, він тихенько розповів про це бригадирові, думав, може, той заступиться за нього. Але бригадир, спохмурнівши, сказав: «Він усе може». — «То що ж мені робити?» — розгублено спитав Федір. І Кузнецов, утупивши в нього суворий погляд, відповів: «Будуть чужі — ховай доньку». — «Куди ж сховаєш на плоті?» — щиро здивувався Федір і одразу ж отримав відповідь. «Під плотом сховаєш», — кинув бригадир і пішов собі по слизьких колодах до керманича. Федір залишився стояти і ніяк не міг уторопати, чи серйозно йому сказали, чи насміхаючись із нього. І лише поступово до нього дійшло, що справді таки можна сховатися у воді, за плотом. Олечка навчилася непогано плавати, триматиметься за колоду, може, не втопиться. Одне лише лякало — літо кінчалося, вода студена, вони уже не купалися, тільки вмивалися вранці.

Хто знає, чи здійснив свою погрозу той негідник Роговцов, але під час їхньої стоянки перед Усисвінським перекатом на пліт для перевірки скочив охоронник з районної комендатури. Бувало, ті охоронники навідувалися й раніше, та просто так, більше для порядку, спитають щось у бригадира, глянуть туди-сюди — і на берег. Цей же, мордатий, приземкуватий незграба у довгій шинелі, перекинувшися словами з бригадиром, видно, вирішив пройтися по плотах до корми, і в передчутті недоброго у Федора стиснулося серце. Він стояв з багром у руках з правого боку плота, а за п'ять кроків від нього сиділа у воді Олечка, тільки світла її голова виднілася на поверхні. Охоронник спинився посеред плота, погойдався на товстішому окоренку і завів з бригадиром балачку про хитрощі місцевої риболовлі, яку блешню восени любить сьомга найбільше. Ще була не пізня година, але зі сходу зірвався холоднуватий вітрець. Усередині у Федора все змертвіло від нетерпіння, поки він слухав цю недоречну розмову. Аж ось, здається, вони повернулися, вже рушили з місця — і раптом знов спинилися. Охоронник почав щось показувати на тому березі, Федір мовчки проклинав його: «Щоб ти здох, мурло проклятуще!» Олечка вже, мабуть, зайшлася від холоду за плотом, а той із бригадиром безконечно довго ішов собі по плотах, а потім ще мулявся на березі, все оглядаючи ріку. Федір стояв і напружено думав: «Доніс Роговцов чи ні?» Нарешті охоронник сховався за береговими кущами, а він ледве витягнув Олечку на пліт — вона вже посиніла від холоду і не могла й слова вимовити. Зубки її дрібно стукотіли, губи ніяк не могли стулитися. Дрижачими руками він розтирав її худенькі плечики, запалі груди, а щоб переодягнути дитину, сухого не було нічого. Він скинув із себе свитку, якось закутав донечку. Прийшов Кузнецов, побачив усе, зрозумів, стягнув свою ватянку,

1 ... 113 114 115 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертвим не болить», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертвим не болить"