Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

Робота над «Розмислами про Божественну Літургію» інтенсивно велась у 1845 р. Гоголь студіює літургії святих Василія Великого та Іоанна Золотоустого. На початку року, перебуваючи у Парижі, бере консультації в еллініста Ф.М. Беляева. М. Тихонравов зазначає в коментарях, що «в Парижі був переписаний для Гоголя і третій чин літургії: Божественна Літургія із чиноположень Апостольських, перекладена із древніх Святих Отців свідченнями затверджена» (Гоголь Н.В. Сочинения. — 10-е изд. — М., 1889. — Т. 4. — С. 592). Гоголь використовував під час роботи над текстом «Розмислів…» праці І. Дмитрієвського і В. Нардова (див.: Дмитриевский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на Литургию. — М., 1823; Нардов В. Беседы на Божественную Литургию. — 2-е изд. — М., 1844).

Гоголь не припиняв робота над «Розмислами…» до останніх днів свого життя, про що згадує О. Тарасенков — лікар, котрий був біля вмираючого. Митець придумав навіть особливий формат книги — «…маленький, в осьмушку», який дуже любив. Він хотів зробити цей твір народним, пустити у продаж за низькою ціною і без зазначення свого авторства, лише заради «навчання і користі для всіх станів». О. Тарасенков наводить слова, ймовірно графа О. Толстого, якому Гоголь читав рукопис, в домі якого мешкав у останні дні й помер: «Цей твір Гоголя не можна порівнювати ні з яким іншим твором такого роду; за силою слова він перевищує всі подібні твори, написані різними мовами» (Тарасенков А.Т. Последние дни жизни Н.В. Гоголя // Пантелеймон Кулиш. Николай Васильевич Гоголь: Опыт биографии. Приложения. — М., 2003. — С. 176).

Праця над «Розмислами…» (біля десяти років) йшла паралельно з роботою над «Вибраними місцями», а пізніше і другим томом «Мертвих душ». Гоголь постійно вносив усе нові й нові правки та доповнення. «Розмисли…» слугували своєрідним духовно-естетичним камертоном і орієнтиром для названих творів. їх об’єднувала Гоголева віра у християнські цінності. Слово церковне живило матерію його художніх творів.

Дослідники зазначають точність письменника у відтворенні ритуального порядку літургії та її змісту. При цьому слід зауважити, що його пояснення адресуються сучасникам, які шукають духовної опори у вірі. Гоголь нагадує про земний шлях людини, яка повинна готуватись «до діла і подвигу».

Письменник не просто переказує весь хід літургійного дійства, його специфічний «сюжет», але одночасно й оспівує його, бо, з погляду Гоголя, саме літургія здатна вирішити ті проблеми, які не під силу вирішити мистецтву слова. О. Анненкова пише про зв’язок слова «Розмислів…» з літературним словом Гоголя: «Робота над Літургією — спроба подолати як немічність, безсилля, так і франтуватість, спокусу літературного слова; а разом з тим — це і спроба саме письменницьким словом пояснити чин Божественної Літургії, доповнюючи тим самим численні й достатньо глибокі власне богословські тлумачення» (Анненкова Е.И. «Размышления о Божественной Литургии» в контексте позднего творчества Н.В. Гоголя // Гоголевский сборник. — СПб., 1994. — С. 131).

Літургія — умовне символічне зображення духовного світу, відображення вічного, статичного у тимчасовому і прийдешньому. Вона утримує події священної історії, а її дійство відтворює головний сюжет Преображення і приходу Царства Небесного.

Сюжет літургії передає таємничість єднання людини з Богом. Кожний епізод символізує цей шлях. Поява архієрея і віруючих у церкві є образом Першого пришестя, що породжує бажання віри і надію на відмову від гріховного життя. Сходження архієрея на олтар символічно виражає Вознесіння Христове. Літургія оголошених передає рух вірних до любові Божої, оповідаючи про боротьбу з гріхом і позбавлення від нього. А сходження архієрея з кафедри після читання Євангелія є образом Другого пришестя, коли і «проповідана буде… Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мт. 24: 14). Служителі наказують оголошеним вийти, як в належний час ангели розділять вірних і невірних, праведників і грішних. Оголошені полишають храм подібно до того, як із душ виходять всі пристрасті. Ті, хто залишаються в храмі, вступають у Царство Небесне. Цей Великий вхід є початком Великого Спасіння. І всі подальші дії (поцілунки усіх присутніх, спів Символу і трикратний виголос «Свят, свят, свят», читання молитви Господньої і «Єдин Свят, Єдин Господь») передають різні аспекти обоження буття в майбутньому.

Вся динаміка літургії спрямована на рух до обоження. Причастя завершує цей процес, відображаючи мить повного єднання з Богом. Церква — майбутнє Царство, символізує образ Бога і всесвіту, їх прийдешнє єднання. І кожна людська душа — мала церква, і вона теж здійснює своє єднання з Богом. Літургія передає рух космосу і людини до Царства Божого, це рух до обоження, що є основною характеристикою існування космосу і людей, які пережили Преображення, що і складає мету і призначення кожної людини. Відбувається це не само собою, а з волі Бога, його Дарів. І тут визначальною є роль Христа, який поєднав людську природу і божественну.

У «Світлому Воскресінні» — останньому розділі «Вибраних місць» — Гоголь передає ту емоційну атмосферу, яка повинна запанувати великої миті.

Оповідаючи хід літургії, Гоголь звертає увагу на реакцію її учасників. Письменник є своєрідним режисером усього дійства, а текст книги — це конспект великого сценарію Преображення. Кожен, хто бере участь у літургії, є «і тим, хто слухає, і тим, хто творить».

Те, що було не під силу слову художньому, мало бути втіленим у літургійному дійстві. Перед очима — нагадування про «великий подвиг любові», виразно явлений церковним дійством і духовним словом, його величчю і могутністю. Це дійство переключає людське існування в інший вимір, що існує поза земними клопотами, і наближує людину до вищої досконалості, прихиляючи її до Христа, до «великого подвигу любові». Літургія була іншою формою досягнення головної мети Гоголевого апостольства — воскресіння «мертвих душ», витворювала особливу містичну атмосферу, за якої людина розчиняється в божественній любові й переживає Преображення. Саме це пояснює і причину звернення до «Розмислів про Божественну Літургію», і тривалу роботу над цим твором, світло якої осяяло всю пізню творчість письменника.

Ймовірно, що заголовок твору належить С. Шевирьову (див.: Манн Ю. Творчество Гоголя: смысл и форма. — СПб., 2007. — С. 718).

До історії публікації твору причетні українські діячі культури. Осип Бодянський і Пантелеймон Куліш. Перший у 1856 р. підготував і відправив у Петербурзьку духовну цензуру рукопис книги, але цензурний комітет не дозволив публікацію. Митрополит Московський Філарет мав наміри