Читати книгу - "Земля Георгія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У світлі розборок, що почалися з причини перестою в Поті та втрати частини палубного вантажу між Кавказом і Кримом, платні екіпажу жодне стерво не заплатило. Як я і підозрював ще на початку цього рейсу. Та хіба від цього легше?
Мандарини вдалося реалізувати тільки через місяць, і мій навар склав 100 доларів, або 25 % від того, що я вклав в оборудку. Можливо, якийсь гендляр з Європи вважав би це добрим зиском, але для нас у 90-ті це вважалося прогаром. Головний парадокс мандаринового бізнесу цілком підтвердився.
ЩО СКАЗАВ АРТАШЕЗОВИЧ— Хлопці, якщо вам не заплатить судновласник та фрахтівники, це зроблю я зі своїх грошей за попередній рейс.
ЩО СКАЗАЛИ МИ— Тю на вас, Арташезовичу.
ХТО ЗУСТРІЧАВ НАС НА ПРИЧАЛІ…Це, власне, і була ота приємна несподіванка. Кінці на набережній у нас приймав… мій кореш Серьога власною персоною.
— Серього, невже пройшло чотири роки, Серього? — спитав я, обіймаючи його.
— Чотири роки і два місяці, — відповів Серьога.
Він завжди шанував точність.
— А Миколка… одним словом, ми чули його Мейдей…
— Ти вже третій, хто мені про це каже. Давай вмажемо. На спомин душі. Все ж таки не гіршим з моряків був наш Миколка. Аж ніяк.
І ми вмазали. І пом’янули Миколку у кают-компанії «Вадічки». Й Арташезович уже нічого не заперечував, бо портовий нагляд підтвердив, що «Вікінг» дійсно зник. І кожен з нас пригадав якусь історію про Миколку-Морячка, але, щоб переповісти їх усі, потрібно писати нову книгу.
ЕПІЛОГКоли в нас випадає перший сніг і до Нового року залишається якийсь місяць, у мене починається дивна сверблячка. Мені кортить послати до лисого дідька щасливе сімейне життя, захопливі статистичні звіти і сумлінне конспектування лекцій про дискурс постмодернізму, невиховано, як на майбутнього філолога, сплюнути під ноги, матюкнутися й сісти на корабель, що вирушає у рейс.
Я нервую і поглядаю на телефон. Та цього року вже марно. Усі капітани й просто друзі, мабуть, уже викреслили мене зі списків моряків.
Сезон відтепер не для мене. Але ось…
— Тату, тебе якийсь дядько з Херсона питав. Казав, що передзвонить.
І я сиджу біля апарата, вирішую, який саме капітан про мене ще не забув, Арташезович чи, може, Борщевський.
Я вже нікуди не збираюся, я вже цілком адаптувався до свого нового життя на незрозумілому морякам суходолі, я…
А телефон усе не дзвонить і не дзвонить… А може, таки плюнути на все і справді податися до Поті чи Батумі? Це ж якихось два тижні. Мабуть. Якщо погода буде гарна. А хто ту гарну погоду взимку на Чорному морі бачив?
Нарешті дзвінок.
— На прийомі, — за радистською звичкою кажу я у слухавку.
— Маг’коні, пг’ивіт, — гаркавить слухавка, і я не можу не впізнати цього забутого кумедного гаркавлення, без якого, виявляється, моє життя було неповним усі ці роки.
— Тут така справа, потрібен стерновий на рейс до Батумі. Підеш? Що «Вікінг»? Мейдей? То це ти його прийняв? Нє дождьотєсь! Там така петрушка вийшла, танкер з Туапсе вийшов, прикрив нас корпусом від хвилі, ми змогли відкатати форпік і заскочили до Туапсе. І нас заарештували, бо не було чим за рятувальну операцію розплатитися, поки судновласник з Херсона не прилетів. А я їм кажу, я цілий танкер не замовляв, мені б рятувального буксира вистачило. Цілий місяць протримали. Мандарини усі згнили в трюмі, збитки страшенні, а ще й…
— Миколко, які це все вже дрібниці, — перебив я Морячка. — Як же я радий тебе знову чути.
28.12.2006
Примітки1
Ґоран Бреґович, альбом «Black Cat, White Cat».
(обратно) 2Риболовецький сейнер.
(обратно) 3В автора були певні сумніви щодо того, чи можна перекладати назву судна. Але позаяк Петро Марковим Кішка народився під Кам’янцем-Подільським, його прізвище вже одного разу підступно переклали військові писарчуки, тож автор лише повертає героя на батьківщину.
(обратно) 4Промисловий рефрижератор.
(обратно) 5Режим готовності, очікування.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.