Читати книгу - "Вершник без голови"

— Містере Янсі, — каже Луїза, трохи помовчавши, — в мене хитається сідло. Мені незручно їхати. Зробіть ласку, перевірте попругу.

Янсі зіскакує з коня, радий прислужитися їй. Він перевіряє попругу й бачить, що затягати її далі не треба. Але нічого не каже й, розстебнувши пряжку, заходжується щосили підтягати ремінь.

— Стривайте, — знов озивається прекрасна вершниця. — Краще я злізу, так вам буде зручніше.

Не чекаючи допомоги, вона зіскакує з сідла й стає обіч своєї лошиці. Тим часом молодий плантатор, напруживши всі м'язи, й далі тягне до себе попругу. Нарешті, після довгого змагання з ременем, аж почервонівши з натуги, він застібає пряжку на одну дірочку далі.

— Все, міс Пойндекстер. Тепер, я думаю, буде досить.

— Мабуть, що так, — відказує Луїза, поторгавши рукою» сідло. Атож, тепер досить. А взагалі, шкода так скоро їхати звідси. Я ж оце тільки-но приїхала, всю дорогу гнала вчвал, і моя бідолашна Луна навіть не встигла відсапатись. Може, побудемо тут якусь часинку й дамо їй трохи перепочити? Просто жорстоко отак зразу скакати на ній назад.

— Але ж ваш батько… Він так наполягав, щоб ви…

— Щоб я негайно їхала додому? Хай це вас не турбує. Він просто не хотів, щоб я залишалася серед тих грубих людей, ото й тільки. А тепер, коли я поїхала звідти, він нічого не скаже… Ви погляньте, як тут гарно. І яка приємна прохолода під цими тінястими деревами — не те що у відкритій прерії, де зараз так пече сонце. Ні, побудьмо тут трохи, нехай Луна перепочине! А ми тим часом подивимось, як пустують у річці сріблясті рибки. Погляньте, містере Янсі, які вони гарненькі!

Молодому плантаторові втішно це чути. Чому його чарівна супутниця хоче побути з ним тут під деревами? Чому їй раптом забажалось дивитися на рибок? У голові його складається така відповідь, яка вигідна йому самому. Отож довго умовляти його не доводиться.

— Я весь до ваших послуг, міс Пойндекстер, — каже він, — і залюбки побуду з вами тут скільки хочете.

— Тільки доти, доки Луна трохи відпочине. Я ж вам казала, сер, що ледве встигла злізти з сідла, як над'їхав ваш загін. Бачите, он як вона, бідолашна, й досі тяжко дихає після тієї довгої гонитви.

Містера Янсі анітрохи не цікавить, як дихає плямиста лошиця, проте він радий виконати будь-яке бажання її господині.

Вони залишаються на березі річки.

Янсі трохи здивований тим, що його супутниця начебто забула й про рибок, і про свою Луну. Він тільки радів би з цього, якби натомість вона приділила свою увагу йому. Та його сподівання марні. Молода креолка ніби не бачить і не чує його. Очі її звернені кудись у простір, а вуха напружено ловлять кожний звук, що долинає з лужка перед хатиною мустангера.

І хоч молодий плантатор більше схильний побалакати зі своєю дамою, проте й він несамохіть дослухається. Йому зрозуміло, що коло хатини зараз діється драматична сцена — суд Лінча, який вершать «регулятори».

За деревами чується збуджена мова. В ній виразно звучить невблаганна, жорстока рішучість.

Обоє мовчки слухають, і молода креолка скидається в цю мить на трагічну актрису, що чекає за лаштунками свого виходу на сцену.

Від хатини долинають різні голоси, так наче кілька чоловіків говорять по черзі. Потім один голос лунає небагато довше за інші — то вже ціла промова.

Луїза впізнає цей голос. То говорить її двоюрідний брат Кассій. Він на чомусь наполягає- то гнівно, то розважливо, ніби переконуючи слухачів зробити щось таке, чого вони не хочуть.

Та ось його промова доходить кінця. І одразу ж по тому лунають голосні вигуки — вигуки згоди, — і один з них, найгучніший, віщує страшне лихо.

Прислухаючись до того, що там діється, Янсі зовсім забув про свою чарівну супутницю й згадав про неї аж тоді, коли вона зірвалася з місця і, мов у нестямі, але сповнена рішучості, метнулася назад до хакале.

Розділ LXIII

СУД ЛІНЧА

У лиховісному вигуку, що так раптово зірвав з місця молоду креолку, був і присуд натовпу, й можливий вирок. І, коли вона кинулася бігти до хатини мустангера, у її вухах лунало те моторошне слово: «Повісити!»

Поки Луїза вдавала, ніби з цікавістю спостерігає веселий танок сріблястих рибок, перед її внутрішнім зором поставало далеко не таке мирне видовище, а те, що відбувалося тим часом на моріжку перед хакале, Хоч вона й не бачила за деревами місця дії, проте знала дійових осіб і за їхніми словами могла уявити собі, як та дія розвивається.

На той час, коли вона спинилася біля річки й зіскочила з коня, на лужку склалася жива картина, яку варто бодай коротко змалювати.

Люди, що лишилися там після її від'їзду, вже не стояли окремими купками, а збилися в один гурт, утворивши грубу подобу великого кола. Всередині того кола вирізнялося кілька постатей. Найпомітнішою серед них була височенна постать ватажка «регуляторів»; поруч нього стояли троє чи четверо його помічників. Там-таки був Вудлі Пойндекстер і з ним Кассій Колхаун. Ці двоє вже, як видно, не мали права вирішального голосу, а вдовольнялися роллю глядачів чи, може, свідків у тій судовій драмі, що починалась на лужку.

Так, то справді мав бути суд за звинуваченням у вбивстві. Суд на місці, або так званий суд Лінча. В ролі судді виступав ватажок «регуляторів», а за присяжних були всі присутні, окрім звинувачених.

Звинувачених двоє- Моріс Джеральд і його слуга Фелім. Вони також усередині кола, обидва лежать на траві, зв'язані сирицевим ремінням, неспроможні ворухнути ні рукою, ні ногою. Навіть говорити їм не вільно. Феліма примусили замовкнути лайкою та погрозами, а його господареві застромили між зуби щось на зразок дерев'яної затички — щоб своїм безтямним маренням не заважав говорити іншим.

Та навіть туго затягнуті ремені не можуть стримати хворого, що раз у раз кидається в гарячці, і три чоловіки притискають його до землі: двоє держать за плечі, а третій сидить у нього на ногах. Тільки очам його ще дозволено рухатись, і він дико поводить ними й люто блимає на своїх сторожів, так що аж страх на те дивитися.

В убивстві звинувачують лише одного з підсудних; другого вважають співучасником, та й то не напевне.

Допитують тільки слугу. Він має викласти перед судом усе, що знає, а також те, що може сказати на своє виправдання. Запитувати про щось