Читати книгу - "Сад Гетсиманський"

Крім призначення чергових та контролю за їхньою працею, староста приймав хліб і інші харчі від роздатчика, розбирав камерні конфлікти (хоч для того ще був окремий камерний трибунал), вів «культурно–освітню роботу» — тобто, згідно з рішенням всього населення республіки, добирав лекторів, оповідачів та доповідачів з–посеред найкращих фахівців, які були в камері, для того щоб вони камеру розважали та просвіщали. Розбивав камерне населення на партії, коли треба було йти «на оправку» або на прогулянку. І, нарешті, влаштовував новоприбулих. На тому компетенції старости кінчилися. Він не втручався ні в справи «тишини», ні в справу «галасу» і взагалі «заборонених речей», співів тощо. Це не його діло.

День в республіці починався з вранішнього «Маня, на повєрку становісь!» За тим відбувалася процедура ходження до вмивальні тощо, куди воджено в’язнів партіями по 30 чоловік, — ця процедура тяглася кілька годин, поки переходила вся камера. Тим часом чергові мили підлогу, одержували разом із старостою хліб і цукор і роздавали. Хліб видавано житній, часом глевкий, часом добрий, але завжди майже всі пайки з «приколками» — тобто з довісками, приколотими до пайки заструганими паличками, нащипаними з дошки. Через ті «приколки» пайки виглядали досить химерно — були обтикані паличками, яких — паличок— іноді було по три й по чотири, бо «приколка» складалася з двох або й трьох частин, і треба було, щоб вона не загубилася. Такі пайки були подібні до їжака. Сама ця «приколка» увійшла й у юридичну термінологію тюрми й концтаборів і навіть вживалася на волі та в апараті НКВД. Коли треба було сказати образно, що хтось дістав якийсь термін каторги чи тюрми з позбавленням додатково ще тих чи тих прав (права листуватися, права жити в певних містах після відбуття тюрми чи таборів тощо), тоді говорилося: «Дістав десять (або 15–20–25) років з „приколкою“.

Без сумніву, цей термін, ця „приколка“, мусив би увійти в карно–процесуальний кодекс СССР.

Процедура роздачі хліба була інша, аніж в камері 49–й, бо й пайки тут були інші. Справа в тім, що серед звичайних пайок, вирізаних з середини хлібини, було чимало т. зв. „горбушок“ — тобто пайок, вирізаних від краю, через що вони мали найбільше шкоринки і за такими пайками–„горбушками“ чомусь всі найбільше ганялися. Мабуть, думали, що там найбільше хліба. І таки його було більше, бо в шкоринці менше вологи, а значить, на вагу там більше хліба. Через них було безліч конфліктів. Тому роздача тих благословенних, чарівних „горбушок“ була відповідно регульована — їх одержували всі за чергою, за дотримання чого відповідав староста. Власне, на тих горбушках можна бачити ще, яка тяжка праця старости — це треба спланувати й ідеально витримати, бо буде біда. Після хліба приносили чай — його втягали в камеру у величезних „бачках“ і, тягаючи ті „бачки“ поможи рядами, розливали чай черпаком в миски.

В 12 годин староста приділяв наряд з кільканадцяти чоловік, і той наряд під конвоєм тюремної варти йшов геть з корпусу десь на кухню й звідти приносив цілу низку „бачків“ з обідом. Часом то був „борщ“, часом взагалі якась бурда, що на тюремній мові називалася „баландою“. І було тих „бачків“ іноді вісім, а іноді роздатчик на кухні розщедрювався й давав ще один на придачу. А коли обід був особливо поганий, то тих бачків було дванадцять.

Процедура ж роздачі обіду була урочиста й надзвичайно тяжка. Принцип „соціальної справедливості“ вимагав, щоб обід був роздаваний справедливо, бо… бо крім юшки в бачках ще була певна кількість гущі, а іноді й якась пара картоплин, і треба, щоб усі були задоволені. А тому роздавати — розміряти — обід не міг будь–хто. Ця функція — це була відповідальна й почесна функція, яка вимагала окремого хисту. Її виконували два постійних, найбільш вправних „черпакових“, по одному на кожній половині. Цих „черпакових“ вибирано на загальних зборах. І були це фахові „каптьори“ — один з морфлоту, другий з піхоти. Військовики. До клейнодів цієї почесної двійки належав великий черпак. Благословенний (для всіх, лише для цих двох проклятий) черпак. Два чергових тягали „бачок“ межи рядами, а черпаковий крутив у ньому несамовито черпаком, ганяючи гущу, щоб вона весь час була в стані розпорошення. А люди сиділи з мисками в руках й, витягнувши шиї та ковтаючи слину, пильно стежили за кожним рухом черпака. Часом в бачку було лише дві картоплини, і черпаковий ганяв їх божевільне, не знаючи, кому ж їх дати а всі були зачаровані тими картоплинами й дивилися, кому ж вони дістануться, вірячи в своє щастя. Та черпаковий „був з біса хитрий — він напевно все норовив дати ті картоплини комусь із своїх приятелів“. Може, тому всі так намагалися з черпаковими дружити, як із священиком чи із шаманом. Ці картоплини були часом причиною до цілих революцій, підіймати які був фахівцем в Андрієвій камері один чоловік, про якого буде окремо.

Всю цю процедуру роздачі обіду хтось з в’язнів назвав дотепно по–російськи „кормлєніє звєрєй“.

Роздача вечері була набагато легшою й прозаїчнішою. Вечеря складалася з однієї (однієї!) ложки каші і на триста сорок чоловік вся вміщалася в однім бачку, рідко в двох.

Між цими процедурами роздачі їжі люди займалися всім, на що хто здібен, від ранку до пізньої ночі. Ще кожноденною подією була прогулянка. Вона була до обіду або після обіду, залежно від того, як випадала черга для камери ч. 12. Їх виводили партіями по 50–60 чоловік на тюремне подвір’я, межи блоки, на п’ятнадцять хвилин, зараховуючи й перехід по сходах туди й назад в число тих хвилин. На перехід йшло найменше п’ять хвилин. Лишалося „чистих“ на прогулянку десять хвилин. Люди брали з собою коци, хто мав, і інші лахи й там трясли їх, користаючись з нагоди. В подвір’ї ходили „гусаком“, дихали, повітрям, а водночас гарячково полювали за шматочками цегли, цвяшками, залізячками, шматочками дроту — за всім, з чого можна зробити заборонену річ в камері.

Крім всіх цих, так би мовити „спланованих“ подій, було багато подій несподіваних, непередбачених, які збурювали камеру брутально, як ураган, ставили все догори ногами. До таких належали труси, наглі перевірки, візити НКВДівського контролю, візити начальника тюрми тощо, кари й штрафи за порушення порядку та за заборонені речі, дезинфекція камери, похід до лазні і, нарешті, тюремна „лавочка“, яка нагло звалювалася на тлі всіх попередніх нещасть, як несподіване благословення боже, як велике щастя.

Цікаві люди сиділи в камері ч.