Читати книгу - "Божественна комедія"

р. н. е.), римський філософ; міфічні поети Греції – Орфей, що своїм співом чарував звірів і каміння, і Лін; Марк Туллій Ціцерон (106 – 43 рр. до н. е.) – римський оратор і філософ; геометр Евклід (III ст. до н. е.); астроном і географ Птолемей (II ст. н. е.), чиєї системи світу дотримувався і Данте; грецькі лікарі Гіппократ (бл. 460 – 377 рр. до н. е.) і Гален (131 – бл. 211 рр. н. е.); східний філософ і лікар Авіценна (Ібн-Сіна) (бл. 980 – 1037); Аверроес (Ібн-Рошд) (1126 – 1198), арабський філософ, відомий тлумач Арістотеля.

ПІСНЯ П’ЯТА

Коло друге. – Мінос. – Порушники шлюбної вірності. – Франческа да Ріміні

4. Мінос – обернутий у Дантовому Пеклі на біса – верховного суддю, який витками хвоста визначає міру покарання грішникам, міфічний справедливий цар о. Кріт.

58. Семіраміда – легендарна ассирійська цариця, вдова царя Ніна. Видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами. Історичним прототипом її була ассирійська цариця Шаммурамат (IX ст. до н. е.).

61. Кохання жертва нещаслива… – карфагенська цариця Дідона, вдова Сіхея, яка покінчила самогубством, коли її залишив Еней.

63. Клеопатра – єгипетська цариця, кохана Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69 – 30 рр. до н. е.). Взята в полон Октавіаном, покінчила з собою, давши вкусити себе отруйній змії.

64. Єлена – за міфом, дочка Зевса і Леди, дружина спартанського царя Менелая, викрадена троянським царевичем Парісом, що призвело до Троянської війни.

65. Ахілл – славетний грецький герой Троянської війни. За однією з легенд, він загинув через любов до Поліксени, Пріамової дочки.

67. Паріс – див. прим. 64. Він був смертельно поранений ще до падіння Трої.

Трістан – герой середньовічного роману (XII ст.). Він полюбив Ізольду, дружину корнуельського короля Марка, втік з нею, і під час втечі обоє трагічно загинули.

73. І я сказав… – Мова йде про тіні Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, нерозлучні навіть у пеклі.

Франческа, дочка Гвідо да Полента, синьйора Равенни (П. XXVII, 40 – 42), була близько 1275 р. видана заміж за некрасивого і кривого Джанчотто Малатесту, батько якого був вождем рімінійських гвельфів. Коли Джанчотто дізнався, що вона полюбила його молодшого брата Паоло, то убив обох. Це сталося 1285 p.

Останній свій притулок вигнанець Данте знайшов у племінника Франчески, Гвідо Новелло да Полента, синьйора Равенни. Припускають, що молодий Данте міг бачити Паоло, коли той у Флоренції командував загоном.

103. Кохання, що кохать дає й коханим… – Прославлений рядок, що в віртуозно відточеній афористичності стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз «дає» можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу «не забороняє», «не перешкоджає».

107. Каїна – перша частина дев’ятого кола Пекла, де караються ті, хто вбив або зрадив своїх рідних. Назва за ім’ям першого братовбивця Каїна.

128. Ланчелот – герой французького роману XII ст. про рицаря Круглого Стола і про любов його до королеви Джіневри (Женьєври), дружини короля Артура. Роман цей був і в італійському перекладі.

137. Галеотто – рицар, який сприяв зближенню Ланчелота з Джіневрою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати соромливого героя.

ПІСНЯ ШОСТА

Коло третє. – Цербер. – Черевоугодники. – Чвакало

2. Свояків – тобто Франчески з Паоло, братом її чоловіка.

13. Цербер – у грецькій міфології – триголовий пес, що охороняє вхід до Аїду. У Данте це – триголова потвора, біс, з рисами пса і людини (борода, руки), який терзає черевоугодників.

49. У місті, заздрому до всього… – у Флоренції, рідному місті Данте. 53. Чвакало – це прізвисько у Флоренції другої половини XIII ст. дано веселому дотепникові Джакомо за його обжерливість.

64 – 75. І він мені… – Чвакало говорив про те, що саме чекає Флоренцію, в якій на той час точилася жорстока політична боротьба між «чорними» гвельфами (прибічниками римської курії), очолюваними знатним родом Донаті, і «білими» гвельфами, з родом Черкі на чолі (які відстоювали незалежність Флоренції проти зазіхань папи Боніфація VIII). Тривалі свари скінчаться 1300 р. кривавою перемогою лісовиків (так звалися «білі», бо Черкі були вихідці з села), а багатьох «чорних» спіткає вигнання (влітку 1301 року). Та на третій рік (тобто 1302 p.) «вигнанці… повернуться до брами», а їх політичні вороги надовго залишать рідне місто.

73. Два праведники марно промовляють… – Немає ніяких даних, щоб встановити, чи мав тут Данте на увазі певних осіб. Може, він просто хотів сказати, що у Флоренції не знайдеться навіть трьох праведників, які, за біблійним виразом, що став приказкою, самі врятувалися б від Божого гніву.

79 – 87. Данте питає про долю деяких славетних флорентійців, гвельфів і гібелінів. Тег’яйо Альдобранді дельї Адімарі і Якопо Рустікуччі будуть у сьомому колі Пекла, серед содомітів (П. XVI, 41; 43); Фаріната дельї Уберті – в шостому, серед єретиків (П. X), Моска деї Ламберті – у Лихосховах серед призвідників розбрату (П. XXVIII, 103 – 111). Згаданий тут Арріго далі не зустрічається. Тому що він названий поряд з Москою, можливо, що це Арріго деї Фіфанті, один з учасників убивства Бондельмонте.

95. Аж поки на сурму громовокрилу… – тобто до Страшного суду, який за церковними уявленнями, чекає на живих і мертвих.

106 – 111. Науки пригадай свої… – Згідно з ученням Арістотеля, на «Етику» і «Фізику» якого Віргілій посилається в інших випадках (П. ХІ, 80; 102). Чим істота досконаліша, тим вона сприйнятливіша до насолоди і до страждання. Душа без тіла менш досконала, ніж з’єднана з ним. Тому, після воскресіння мертвих, грішники, на яких грізний суд не зглянеться, зазнаватимуть ще більших страждань у Пеклі, а праведники – ще більшого блаженства в Раю.

115. Плутос – бог багатства в грецькій міфології. Тут – звіроподібний демон, що охороняв доступ до четвертого кола Пекла, де карають скнар і марнотратників.

ПІСНЯ СЬОМА

Коло четверте. – Плутос. – Скнари і марнотратники. – Фортуна. – Коло п’яте. – Стігійське болото. – Гнівні

1. «Папе Сатан»… – можливо, це звертання до Сатани як до верховної пекельної влади, так би мовити, пекельного папи. Як видно з рр. 3 – 12, Віргілій розуміє ці загадкові для інших слова.

11. Михаїл – архістратиг, який в «Апокаліпсисі» скидає з неба Сатану і його військо.

22. Харібда – вир, утворений зустрічними течіями в Мессінській протоці, біля сіцілійського берега, проти Сцілли (мис Шільйо) на італійському березі.

62 – 96. Фортуна – римська богиня долі і випадку (у грецькій міфології Тіха). Віргілій докоряє Данте за його помилкову думку, ніби з рук Фортуни «все благо лине» (р. 69), і пояснює, що вона лише виконує справедливу Божу волю. Бог, що «небесні сфери сотворив