Читати книгу - "Людина розумна"

мають більше шансів одружитися або вийти заміж. Вони також мають менше шансів розлучитися, бо значно легше жити з щасливими та задоволеними людьми, аніж з пригніченими та незадоволеними. Отже, це правда, що одружені люди в середньому щасливіші за самотніх, але самотня жінка, схильна до похмурості через свою біохімію, не обов’язково стане щасливішою, якщо знайде собі чоловіка.

Крім того, більшість біологів не є фанатиками. Вони дотримуються думки, що щастя визначається переважно біохімією, але погоджуються, що важливу роль відіграють також психологічні та соціологічні чинники. Наша психічна система кондиціювання має певну свободу руху в межах заздалегідь визначених кордонів. Майже неможливо подолати верхній та нижній емоційні кордони, але шлюб та розлучення можуть мати вплив між ними. Народжений із середнім п’ятим рівнем щастя ніколи не влаштовуватиме диких танців посеред вулиці. Але добрий шлюб може дозволити йому час від часу насолоджуватися сьомим рівнем та не скочуватися до третього.

Якщо ми приймаємо біологічний підхід до щастя, тоді виходить, що історія не має великої важливості, оскільки більшість історичних подій ніяк не вплинули на нашу біохімію. Історія може змінити зовнішні стимули, що прискорюють вироблення серотоніну, але не отримувані в результаті рівні серотоніну, а отже, не може зробити людей щасливішими.

Порівняймо середньовічного французького селянина із сучасним паризьким банкіром. Селянин жив у холодній глиняній хатинці, доглядаючи за свинями, тоді як банкір повертається додому до чудового пентхаусу з усіма найновішими технологічними пристроями та видом на Єлисейські Поля. Інтуїтивно, ми могли би очікувати, що банкір буде значно щасливішим за селянина. Проте глиняні хати, пентхаузи та Єлисейські Поля насправді не визначають наш настрій. Це робить серотонін. Коли середньовічній селянин завершив будівництво своєї глиняної хати, нейрони його мозку виробили достатньо серотоніну, щоб підняти настрій до десятого рівня. Коли ж у 2013 році банкір вніс останній платіж за розкішний пентхаус, нейрони його мозку виробили аналогічну кількість серотоніну, піднявши настрій до аналогічного десятого рівня. Для мозку немає різниці, що пентхаус значно комфортабельніший за глиняну хату. Значення для нього має лише те, що на даний момент рівень серотоніну та настрою сягає десяти. Відповідно, банкір не буде ні на йоту щасливішим за свого прапрапра…діда, бідного середньовічного селянина.

Це справедливо не лише для приватного життя, але й для великих колективних подій. Візьмімо, наприклад, Французьку революцію. Справ у революціонерів вистачало: вони стратили короля, роздали землі селянам, проголосили права людини, скасували привілеї дворян та вели війну проти всієї Європи. Проте ніщо з цього не змінило французьку біохімію. Відповідно, попри всі політичні, соціальні, ідеологічні та економічні покращення, які принесла революція, вплив її на щастя французів був невеликим. Ті, хто виграв у генетичну лотерею життєрадісну біохімію, до революції були такими ж щасливими, як і після неї. Люди ж з похмурою біохімією скаржились на Робесп’єра та Наполеона з тією самою гіркотою, з якою раніше скаржились на Людовика XVI та Марію-Антуанетту.

Якщо так, то що доброго дала Французька революція населенню країни? Якщо люди не стали щасливішими, то який був сенс у всьому цьому хаосі, страху, крові та війні? Біологи ніколи б не пішли на штурм Бастилії. Люди думають, що ця політична революція або та соціальна реформа зробить їх щасливими, але їхня біохімія зраджує їх знову і знову.

Є лише один напрямок історичного розвитку, що має справжню важливість. Сьогодні, коли ми нарешті усвідомлюємо, що ключі до щастя знаходяться в руках нашої біохімічної системи, ми можемо припинити марнувати наш час на політику та соціальні реформи, путчі й ідеології та зосередитись на єдиній речі, здатній зробити нас дійсно щасливими: маніпуляції нашою біохімією. Якщо вкласти мільярди в розуміння хімії нашого мозку та розробку відповідних препаратів, то можна зробити людей значно щасливішими, ніж будь-коли раніше без жодної потреби в революціях. Препарат прозак, наприклад, не змінює режими, але, підвищуючи рівень серотоніну, виводить людей із депресії.

Найкраще біологічну точку зору на цю проблему передає відоме гасло нової доби: «Щастя починається всередині». Гроші, соціальний статус, пластична хірургія, гарні будинки, могутні позиції – ніщо з цього не принесе вам щастя. Тривале щастя дають лише серотонін, допамін та окситоцин.[118]

В утопічному романі Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ», виданому в 1932 році в розпал Великої депресії, щастя є вищою цінністю, а психіатричні наркотики замінили поліцію та вибори в основі політики. Щодня кожна людина приймає дозу «соми» – синтетичного наркотику, що робить людей щасливими, не погіршуючи їхню продуктивність та ефективність. Світовій державі, яка управляє всією земною кулею, навіть близько не загрожують війни, революції, страйки чи демонстрації, бо всі люди надзвичайно задоволені своїми нинішніми умовами життя, хай би якими ті не були. Бачення майбутнього Гакслі лякає читача значно більше, ніж роман Джорджа Орвелла «1984». Світ Гакслі здається більшості читачів жахливим, причому їм важко пояснити чому. Адже всі там постійно щасливі – що може бути в цьому не так?

Сенс життя

Бентежний світ Гакслі базується на біологічному припущенні, що щастя дорівнює задоволенню. Бути щасливим – це не більше й не менше, ніж мати в тілі приємні відчуття. Оскільки наша біохімія обмежує силу та тривалість цих відчуттів, єдиним способом дати людям відчути високий рівень щастя протягом довшого періоду є маніпуляція їхньою біохімічною системою.

Однак деякі вчені заперечують таке визначення щастя. У своєму відомому дослідженні Деніел Канеман, лауреат Нобелівської премії з економіки, просив людей детально розповісти про їхній типовий робочий день, проходячи його епізод за епізодом та оцінюючи, наскільки сильне задоволення або відразу вони відчували в кожен із моментів. Його відкриття здається парадоксом з точки зори більшості людей на їхнє життя. Візьмімо роботу, пов’язану з вихованням дітей. Канеман виявив, що, якщо підрахувати моменти радості та муки, виховання дітей виявляється, скоріше, неприємною справою. Вона переважно складається зі зміни підгузків, миття посуду і тамування спалахів гніву, чим займатися ніхто не любить. Проте більшість батьків заявляють, що їхні діти є для них головним джерелом щастя. Чи означає це, що люди насправді не знають, що для них добре?

Це – один варіант. Можливо також, це відкриття демонструє, що щастя не є переважанням приємних моментів над неприємними. Скоріше, щастя складається зі сприйняття людиною всього її життя як важливого та вартісного. Існують важливі когнітивна та етична складові щастя. Наші цінності радикально міняють ситуацію, залежно від того, бачимо ми себе «стражденними рабами маленького диктатора» чи «люблячими вихователями нового життя».[119] Як говорить про це Ніцше, якщо вам є навіщо жити, то ви можете