Читати книгу - "Метаморфози"

303 Що звинувачений я — не біда, коли в злочині цьому ж

304 Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,

305 Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?

306 Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,

307 Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,

308 Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,

309 Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.

310 Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,

311 Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки

312 Чули, а й бачили золото — підкупу доказ найкращий.

313 Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,—

314 В тому вина не моя. У цій справі — слово за вами:

315 Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий

316 Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,

317 Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.

318 Вислухав — от і живе! Була щирою наша порада.

319 Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії — й щирості досить!

320 Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,—

321 Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона

322 Піде й зм'якшить того мужа, який од недуги та гніву

323 Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!

324 Іда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв

325 Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,

326 Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,

327 Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.

328 Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,

329 На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри

330 На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:

331 Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров'ю моєю,—

332 Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти — на моєму,—

333 Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,

334 Й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,

335 Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,

336 Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,

337 Як на виду в ворогів я Мінерви фрігійської образ

338 Викрав із храму… Й зі мною Еант порівнятися хоче?

339 Без того образу нам не судилося Трою здобути.

340 Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа

341 Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен

342 Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,

343 Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою —

344 В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську

345 Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!

346 Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,

347 Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!

348 В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:

349 Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.

350 Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,

351 Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.

352 Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був —

353 З цілим загоном стояв. А мені — одного вистачало.

354 Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,

355 Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,—

356 Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,

357 І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,

358 Й Ідоменей або ще й Меріон — його співвітчизник.

359 Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:

360 В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,

361 В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця

362 Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче.

363 Вся твоя сила — сліпа. На мені — про майбутнє турбота.

364 Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає

365 Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.

366 Розумом — я. І наскільки мистецтво керманича вище

367 Від весляра, а вождя — од вояки простого, настільки

368 Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму

369 Першість, а розум, душа; саме в них — нездоланність Улісса.

370 Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,

371 Стільки тривожних років був на варті загальної справи.

372 Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!

373 Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:

374 Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.

375 Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,

376 Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;

377 Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,

378 Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,—

379 Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,—

380 Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,—

381 Дайте хоч їй!» — і вказав їм рукою на образ Мінерви.

382 Схвально кивнули вожді. Взяла верх красномовності сила:

383 Хто був меткий на язик, той отримав Ахіллову зброю.

384 Хто ж і на Гектора йшов, і залізо, вогонь та негоду

385 Зносити