Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Той момент, коли шкодуєш, що Адміралтейство поскупилося на люксову модель, — зціпивши зуби, промовив лейтенант Косов, коли капсулу, яка неслася крізь іоносферу, знову струснуло, немовби підпалену натрієву кульку на поверхні води, і нею прокотився дрож. На нього сердито витріщився фреґатенкапітан Леонов: чоловік захрипів, немовби одержав удар під дихало, і закрив рота.

На тридцять кілометрів нижче і на тисячу п’ятсот ближче до узбережжя північного материка хвиля плазми стала розвіюватися. Ротори з побілілими від високої температури краями лопатей почали обертатись у верхніх шарах стратосфери, перетворюючись на білий розмитий диск. Екіпаж, лежачи у ложементах кокпіта, змагався з проблемою, як посадити автожир на гіперзвуковій швидкості на непідготований майданчик без допомоги диспетчерської служби та їхніх приладів, адже цілком можливо, що космодром перебуває в облозі ворожих сил. У Робарда холонуло в жилах, коли він починав про це думати. Він інстинктивно подивився краєм ока на хазяїна: стратити все життя на догляд за адміралом, щоб потрапити в таку от тарапату? Але навіть у такому стані Робард чекав на його підтримку та вказівки, хоча цей бойовий кінь уже заледве тримається життя.

— Як у нього справи? — спитав Робард.

Д-р Герц коротко глянув на пацієнта:

— Не гірше, ніж можна було би очікувати, — лаконічно відповів лікар. — Не забули взяти його ліки?

Робард поморщився:

— Тільки на ще один прийом. Там тих пляшечок до гибелі було…

— Ну, тоді… — Герц попорпався в шкіряному саквояжі і дістав із нього шприц із ліками. — Він приймав опійну настоянку? Я не пам’ятаю цього в рецепті, але…

— Наскільки мені відомо, то ні, — важко ковтнув Робард. — Пив од діабету, од дискінезії, від… е-е, проблем із пам’яттю. Ну, і ноги, звісно ж. Але біль його не мучив.

— Тоді побачимо, чи це його розбудить. — Герц зняв ковпачок зі шприца: — Зазвичай, я би ніколи не піддав старого таким тортурам перед посадкою, особливо після апоплексичного удару, проте за таких обставин…

На дванадцяти кілометрах автожир зменшив швидкість до менше ніж двох «махів». Громоподібно гули ротори, розлякуючи все живе на своєму плутаному шляху понад берегом. Поки рятувальний човник втрачав висоту, Герц зробив укол, щоб розбудити адмірала. Менше ніж за хвилину літальний апарат іще значно вповільнився і тепер летів на дозвуковій швидкості. У його кабіні забриніла нова пронизлива нотка. Робард інстинктивно задер голову.

— Знову запустились аероспайк-двигуни, — пробурмотів Косов. — Так ми зможемо сісти на власній тязі.

Тут щось простогнав адмірал, і Робард нахилився ближче до нього:

— Пане, ви мене чуєте?

Човник несло в сторону на швидкості трохи меншій від швидкості звуку — яскравий вогненний циліндр, утворений обертанням роторів, розмитий ближче до середини. Весь цей час другий пілот намагався зв’язатися з імператорською диспетчерською службою, але безуспішно. Він обмінявся стурбованими поглядами з командиром. Будь-яка спроба посадити апарат на летовище, яке прикриває зенітна батарея з гори Череп, навіть не дізнавшись, у чиїх руках місто, не одній людині на борту зіпсує нерви. А коли ще згадати, що в них закінчується пальне і смертельно хворий адмірал на борту…

Але на корпус човника не віяло подихом пошукового радара. І навіть коли з-за обрію виріс замок, космічний апарат спокійно собі наближався до нього на комфортній швидкості чотириста кілометрів за годину, не вдостоєний навіть дрібкою уваги зенітників. Пілот натиснув кнопку селектора:

— Космодром на місці, хоча з нами ніхто і не говорить. Сідатимемо у візуальному режимі, так що трохи труситиме. Будьте готові.

Адмірал пробурмотів щось незв’язне і розплющив очі. Робард відкинувся на спинку сидіння, як стишилось ревіння аероспайків у кінцівках лопатей гвинтів, а пілот дав усю потужність на загальний крок несучих гвинтів, набираючи висоту з одночасною втратою швидкості.

Лейтенант Косов позеленів і проблювався.

— Ненавиджу вертольоти, — пробурмотів адмірал.

Двигуни зупинились, і рятувальний човник полетів униз на авторотації, наче 50-тонна насінина явора. Перед самісіньким торканням землі апарат трошки пустив реактивний струмінь, прискорившись по вертикалі, але після цього з-під пасажирського відсіку щось захрустіло й задеренчало, пройнявши людей до кісток. Скрегіт рваного металу говорив сам за себе; рятувальний човник небезпечно погойдувався, поки не спинився під п’яним кутом п’ятнадцять градусів.

— Сталося те, про що я думаю? — запитав Робард.

— Закрийте рота і займіться своєю справою, — огризнувся фреґатенкапітан Леонов. Він виліз із крісла й озирнувся. — Ти! Пильнуй і стань біля шлюзу! Ти і ти, виламайте дверцята шафки зі стрілецькою зброєю і чекайте наказу забезпечити вихід.

Він став спускатися короткою драбиною в кабіну екіпажу, міцно тримаючись за перила попри сприятливий для себе п’ятнадцятиградусний нахил. При цьому не забував віддавати короткі сердиті накази:

— Ти, Робот, чи як там тебе, приготуй свого клієнта, нам треба оперативно покинути корабель, хтозна, скільки маємо на це часу. А, пілоте-капітане Вольффе, я так розумію, ми сіли на космодромі. Є щось від зустрічаючих?

Пілот зачекав, поки Леонов повністю спуститься вниз, і відрапортував:

— Пане фреґатенкапітане, прошу дозволу доповісти, що ми перебуваємо на стартово-посадковому майданчику номер два запасного летовища Нового Петрограда. Зв’язатися із диспетчерською службою чи охороною аеропорту не вдалося, але і по нас ніхто вогонь не відкривав. Навколо ніде нікого не видно, а в місті відбулися значні переміни. Воно геть не схоже на кадри з кінохроніки, які ми переглядали під час інструктажу. Перепрошую за жорстку посадку, нам забракло пального.

— За