Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

планети слід тримати легкі. Тяжке озброєння можна доставити вниз у разі потреби. Нема сенсу тримати його на планеті. Воно споживає надто багато енергії. Крім того, усвідомлення всього цього важкого залізяччя над головою справляє заспокійливий ефект на поневолену популяцію».

Концепції Айдаго, що стосувалися озброєнь, були нищівними.

«Ми схильні зосереджувати наш розум на тому, що, на нашу думку, знаємо. Снаряд — це снаряд, навіть якщо його зменшено до контейнера з отрутою чи біозброєю».

Інновації в захисному спорядженні покращили мобільність. Вбудовувати в обмундирування, де це можливо. Ще Айдаго повернув щити з їхньою страшною руйнівною силою при влучанні променя лазеростріла. Щити на силових підвісках, приховані в чомусь, що скидалося на солдатів (а насправді було надутими мундирами). Вогонь лазеростріла по них спричиняв ядерний вибух, що очищав значну територію.

«Перехрестя виявиться такою ж легкою мішенню?»

Теґ сумнівався у цьому. Необхідність змушує швидко адаптуватися до нових методів.

«Можуть доставити щити на Перехрестя впродовж двох днів».

І не мають жодних обмежень щодо їх вжитку.

Він знав, що щити домінували в Старій Імперії, а причиною цього був дивний набір слів, званий Великою Конвенцією. Люди честі не зловживали зброєю свого феодального суспільства. Якщо ти зганьбив Конвенцію, люди рівного з тобою стану єднали сили й оберталися проти тебе. Ба більше, існувало нематеріальне «обличчя», яке вони називали «гордістю».

«Обличчя! Моя позиція в зграї».

Для декого важливіша за саме життя.

— Це дуже мало нам коштувало, — сказала Стреггі.

Вона ставала військовим аналітиком, але, як на Теґа, надто банальним. Стреггі мала на увазі, що їхні людські втрати були незначними, та, можливо, її слова були правдивішими, ніж знання.

«Тяжко думати про дешевизну пристроїв, які виконують цю роботу, — казав Айдаго. — Та це могутня зброя».

Якщо озброєння обійшлося тобі в незначну частку енергії, використаної ворогом, ти здобуваєш могутній важіль, що може перебороти начебто нездоланну перевагу. Затягнувши конфлікт, ти змусиш противника витратити свої ресурси. Твій ворог повалений, бо він утратив контроль над продукцією і працівниками.

— Можемо починати відхід, — сказав він, відвертаючись від проєкцій, а руки тим часом повторювали наказ. — Я хочу, щоб рапорти про втрати надходили якомога… — Він не закінчив фразу і обернувся на неочікувану шамотанину позаду.

«Мурбелла?»

Її проєкція повторювалася на всіх дисплеях відсіку. Її голос ревів із зображень.

— Чому ти ігноруєш рапорти з периметра? — Вона перехопила його пульт, на проєкціях з’явився польовий командир, пійманий на середині фрази:

— …накази, я буду змушений відмовити в їхньому проханні.

— Повтори, — сказала Мурбелла.

Спітніле обличчя польового командира повернулося до мобільного комунікатора. Ком-система компенсувала це, і він, здавалося, дивився Теґові просто в очі.

— Повторюю: маю тут людей, що називають себе біженцями та просять притулку. Їхній проводир каже, що має угоду, яка зобов’язує Сестринство вшанувати його прохання, але без наказів…

— Хто він? — зажадав Теґ.

— Він називає себе Раббі.

Теґ ворухнувся, щоб відновити контроль над своїм ком-пультом.

— Я не знаю жодного…

— Чекай! — Мурбелла перехопила його пульт.

«Як вона це робить?»

Її голос знову заповнив відсік:

— Забери його і всю групу на флагманський корабель. Зроби це швидко. — Вона заглушила передавач із периметра.

Теґ обурився, але він перебував у програшній ситуації. Вибрав один із численних образів, глянув на нього.

— Як ти смієш втручатися?

— Бо ти не володієш належною інформацією. Раббі має право так діяти. Приготуйся зустріти його з почестями.

— Поясни.

— Ні! Тобі нема потреби знати. Але я мала так вчинити, побачивши, що ти не відповідаєш.

— Цей командир був у зоні маневру! Неістотно, що…

— Але прохання Раббі є пріоритетним.

— Ти не ліпша за Матір Настоятельку!

— Може, ще гірша. А зараз слухай мене. Забирай цих біженців на флагманський корабель. І приготуйся прийняти мене.

— У жодному разі! Ти маєш зоставатися там, де є.

— Башаре! У цьому проханні є обставина, що вимагає уваги Превелебної Матері. Він каже, що вони в небезпеці, бо дали тимчасовий притулок Превелебній Матері Люціллі. Прийми це або подавай у відставку.

— Тоді дозволь взяти моїх людей на борт і спершу відійти. Ми зустрінемося, коли все з’ясується.

— Згода. Але поводься з біженцями чемно.

— А зараз звільни мої проєкції. Ти мене осліпила, і це було нерозумно!

— У тебе все під контролем, башаре. Під час цієї перерви інший наш корабель прийняв чотирьох Футарів. Вони прийшли з проханням, щоб ми забрали їх до Вожатих, але я наказала їх ув’язнити. Поводься з ними вкрай обережно.

Проєкції відсіку повернулися до битви. Теґ знову викликав свої сили. Аж кипів усередині, і минуло кілька хвилин, перш ніж повернув собі почуття командування. Чи знала Мурбелла, як сильно вона підірвала його авторитет? А може, це мало показати, наскільки важливими для неї були ці біженці?

Коли стало безпечно, він передав відсік помічникам і верхи на раменах Стреггі подався на зустріч із важливими біженцями. Невже вони такі критичні, що Мурбелла ризикнула втрутитися?

Вони перебували в корабельному трюмі для транспортування військ, застигла групка, яку командир з обережності відділив.

«Хтозна, що може приховуватися в цих незнайомцях?»

Раббі, якого можна було розпізнати по тому, що польовий командир дещо його відокремив, разом із жінкою в коричневій одежі стояв трохи осторонь від своїх людей. Це був малий бородатий чоловік у білій ярмулці. Через холодне світло здавався древнім. Жінка затулила очі долонею. Раббі промовляв, і, наблизившись, Теґ міг розібрати його слова.

На жінку була спрямована словесна атака!

— Гординя людини її понижає[24]!

Не відводячи руки із захисної позиції, жінка сказала:

— Я не маю гордині через те, що несу.

— І через силу, яку це знання може дати тобі?

Натиснувши коліном, Теґ наказав Стреггі зупинитися на відстані приблизно десяти кроків. Командир глянув на Теґа, але залишився на місці, готовий до захисної дії, якби це виявилося диверсією.

«Добрий солдат».

Жінка відповідала, схиливши голову ще нижче і далі притискаючи долоню до очей.

— Хіба ж не дано нам знання, щоб ми могли вжити його у святій службі?

— Дочко! — Раббі тримався штивно. — Хай чого ми б навчилися для кращої служби, ніколи не буде це великою річчю. Усе, що ми звемо знанням, має охопити те, що поміститься в покірному серці, а все це не більше ніж одна зернина у борозні.

Теґ не хотів втручатися. Який архаїчний спосіб мовлення. Ця