Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

Досвідченого водолаза спускають швидко, приблизно по чотирнадцять метрів за хвилину За кожний метр телефоніст сповіщає йому глибину:

— Дванадцять!

— Двадцять шість!

— Тридцять дев'ять!

— П'ятдесят три!

Варивода ковтнув слину, намагаючись цим зрівняти внутрішній тиск на барабанні перетинки вуха з зовнішнім, бо при ковтанні відкриваються проходи в євстахійові труби.

В цей час качальщики на помпі прискорювали роботу, щоб збільшити кількість повітря, яке посилали водолазові. Мабуть, це найважча робота — накачувати повітря водолазові на велику глибину. Цього разу справа ускладнялася ще й тим, що качали не звичайне повітря, а суміш гелію з киснем із спеціальних балонів.

Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Провів рукою по нагрудному свинцевому тягареві, помацав електричний ліхтар-прожектор та водолазний ніж.

Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися грунту. Зорієнтувався, де північ, де південь, прислухався, як працює повітряний ріжок, крізь який повітря попадало в шолом, смикнув сигнальний трос, що означало: «я на грунті», те саме сказав у телефон і став озиратись. Нічого не бачив. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов Уперед, рухаючись правим боком, схиливши корпус і одштовхуючись лівою рукою. Таким способом він зменшував опір води.

В світло акумуляторного ліхтаря потрапила якась рибка і враз зникла. Під ногами відчувався зручний піщаний грунт, де-не-де вкритий кущиками водоростей

Водолаз просувався повільно, якнайуважніше роздивляючись навколо. Протягом кількох хвилин, рахуючи кроки, рухався в одному напрямі, потім одійшов у інший бік, намагаючись замкнути коло або чотирикутник. Ходити було важко, відчувався тиск великої маси води, але загалом здавалося, ніби перебуває не глибше, як на сорока — сорока п'яти метрах. Цьому сприяло гелійове повітря.

Час од часу сповіщав у телефон, що нічого не знайшов. Іноді телефоніст з'єднував його з інженером на «Буревіснику» і той давав вказівки, куди йти, де шукати. Хвилин через десять після такого блукання Варивода обертаючись, вперся в щось плечем Здавалося, несподівано натрапив на якусь скелю. Освітив ліхтарем і побачив борт корабля.

Голос його прозвучав радісно, коли сповіщав про це в телефон. Треба було негайно обійти той корабель і визначити, чи то підводний човен, чи ні. Оглядаючи борт, помітив, що він не замулений, що корабель лежить на дні, як мусить лежати, коли б він тільки затонув. «Свіжина», — подумав Варивода, продовжуючи свій огляд. Нарешті, обійшовши половину, оглянув стерна і зрозумів, що то підводний човен.

— Знайшов! — сповістив він.

В ту хвилину інженер одмінив наказ про спускання двох водолазів, що готувалися йти на дно в інших місцях, а Вариводі запропонував простукати стіни підводного човна, щоб довідатися, чи є в ньому ще хто живий

Водолаз попросив, щоб його підняли трохи, і, зважаючи на рівень різних приміщень підводного човна, почав постукувати молотком по стінах. Постукував, прислухався, але ніхто йому не відповів. «Могила», — думав він, припадаючи шоломом до стіни човна. Поволі вибрався на палубу. Там знайшов сліди глибинних бомб. Очевидно, жодна бомба не влучила прямо в підводний корабель, але, вибухнувши близько, погнула його в декількох місцях і зробила кілька невеликих пробоїн. Там, де частини човна були не зварені, а заклепані, заклепки повилітали од сили струсів під час вибуху бомб. Варивода оглянув бойову рубку, переконався, що вона затоплена, але не бачив, щоб її пошкоджено вибухом. Пройшовши по палубі, помітив заховані гармати та кулемети, перебрався до носа і, спустившись на рівень торпедних апаратів, знову постукав молотком. Потім довго прислухався, припадаючи до борту, але відповіді не було.

— Ніхто не відповідає, — протелефонував наверх. Але інженер настирливо пропонував продовжувати стукати.

Варивода старанно виконував наказ. Облазив уже весь човен, одного разу в нього навіть заплутався шланг, але водолаз спокійно розплутав його і поповз по палубі човна та його бортах, постукуючи молотком та прислухаючись. Зсередини човна, як і раніш, ніхто не озивався.

Варивода відповідав на запитання зверху неохоче, сам майже нічого не говорив. Перебування на глибині відчувалося вже водолазом. Правда, він не збирався проситися нагору, але розумів, що коли в човні не залишилось живих людей, то нічого розгортати надударні темпи, ризикувати своїм здоров'ям, а майже й життям, підіймаючи так швидко з цієї глибини потоплений човен. Хай полежить ще рік чи два, тоді Епроп, провівши потрібну підготовку, легко зможе підняти його. Знов і знов обходив човен і все слухав та прислухався. Ні, ця стальна коробка мовчазна, як могила, нікого в ній не залишилося! Водолаз стояв під затопленою бойовою рубкою, збираючись подати сигнал, щоб підіймали нагору, коли йому здалося, ніби чує кволе дзвякання об стальну стіну човна. Не повірив сам собі, проте прислухався. Ліг на палубу і приклав до неї шолом: з човна виразно чулося постукування. Там ще залишився хтось живий. Варивода зрозумів: той, хто стукав, мабуть, уже втрачав сили, і тільки настирливість водолаза примусила вмираючого, врешті, перемогти апатію.

— Чую стукіт всередині човна, — повільно сказав він у трубку.

— Спитайте хто! — почув у телефон наказ.

Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання, у відповідь одержав кілька слів, з яких розібрав лише одно: «швидше». Мабуть, той, хто стукав, втрачаючи сили, вже не міг відповідати.

— Відповіді розібрати не можу, — сказав Варивода. — Лише одне слово «швидше».

— Готуйтесь до підйому, зараз підійматимемо вас на поверхню і спускатимемо двох інших, — переказав йому зв'язківець слова інженера.

— Товаришу командир, — відповів Варивода, — дозвольте мені затриматися тут, допомогти товаришам.

Хвилину тривала мовчанка. Наверху радились.

— Старшина Варивода, готуйтесь до підйому нагору! — прозвучав голос капітан-лейтенанта Трофімова.