Читати книгу - "Вибрані твори"

Так, учора зі мною.

— Діоген не потребував кабінету і теплого приміщення; там і так жарко. Лежи собі в бочці та їж апельсини й маслини. А якби довелося йому в Росії жити, то він не те що в грудні, а в травні попросився б до кімнати. Мабуть, скорчило б від холоду.

— Ні. Холоду, як і взагалі всякого болю, можна не відчувати. Марк Аврелій сказав: «Біль є живе уявлення про біль; зроби зусилля волі, щоб змінити це уявлення, відкинь його, перестань жалітися, — і біль зникне». Це справедливо. Мудрець або просто мисляча, вдумлива людина відзначається саме тим, що зневажає страждання; вона завжди задоволена і ні з чого не дивується.

— Значить, я ідіот, бо я страждаю, незадоволений і дивуюся з людської підлоти.

. — Це ви даремно. Якщо ви частіше будете вдумуватись, то ви зрозумієте, яке нікчемне все те зовнішнє, що хвилює нас. Треба прагнути розуміння життя, а в ньому справжнє благо.

— Розуміння… — скривився Іван Дмитрович. — Зовнішнє, внутрішнє… Вибачте, я цього не розумію. Я знаю тільки, — сказав він, встаючи й сердито дивлячись на лікаря, — я знаю, що бог створив мене з теплої крові і нервів, так! А органічна тканина, якщо вона життєздатна, повинна реагувати на всяке подразнення. І я реагую! На біль я відповідаю криком і слізьми, на підлоту — обуренням, на мерзоту — огидою. На мою думку, це, власне, і зветься життям. Чим нижчий організм, тим він менше чутливий і тим слабкіше відповідає на подразнення, і чим вищий, тим він сприятливіший і енергійніше реагує на дійсність. Як не знати цього? Лікар, а не знає таких дрібниць! Щоб зневажати страждання, бути завжди задоволеним і ні з чого не дивуватися, треба дійти до ось такого стану, — і Іван Дмитрович показав на товстого, ожирілого мужика, — або ж загартувати себе стражданням до такої міри, щоб утратити всяку чутливість до них, тобто, іншими словами, перестати жити. Вибачте, я не мудрець і не філософ, — казав далі Іван Дмитрович роздратовано, — і нічого я в цьому не розумію. Я неспроможний міркувати.

— Навпаки, ви прекрасно міркуєте.

— Стоїки, яких ви пародіюєте, були визначні люди, але вчення їхнє застигло ще дві тисячі років тому, й нітрохи не посунулося вперед, і не буде рухатись, бо воно не практичне й не життєве. Воно мало успіх тільки в меншості, яка проводить своє життя в студіюванні й смакуванні всяких учень, а більшість не розуміла його. Вчення, що проповідує байдужість до багатства, до вигод життя, зневагу до страждань і смерті, зовсім не зрозуміле для величезної більшості, бо ця більшість ніколи не знала ні багатства, ні вигод у житті; а зневажати страждання означало б для неї зневажати саме життя, бо вся людська істота складається з відчувань голоду, холоду, кривд, утрат і гамлетівського страху перед смертю. В цих відчуваннях усе життя: воно може обтяжувати, можна ненавидіти його, але не зневажати. Так от, повторюю, вчення стоїків ніколи не може мати майбутнього, а прогресують, як бачите, від початку віку і до сьогодні боротьба, чутливість до болю, здатність відповідати на подразнення…

Іван Дмитрович раптом втратив хід своїх думок, спинився і досадливо потер чоло.

— Хотів сказати щось важливе, та збився, — сказав він. — Про що я? Ага! То от я й кажу: хтось із стоїків продав себе в рабство на те, щоб викупити свого ближнього. От бачите, значить, і стоїк реагував на подразнення, бо для такого великодушного акту, як знищення себе заради ближнього, потрібна обурена, співчутлива душа. Я забув тут у тюрмі все, що вчив, а то б ще що-небудь пригадав.

А Христа взята? Христос відповідав на дійсність тим, що плакав, усміхався, журився, гнівався, навіть нудьгував; він не з усмішкою йшов назустріч стражданням і не зневажав смерть, а молився в саду Гефсіманському, щоб його минула чаша цяя.

Іван Дмитрович засміявся й сів.

— Припустимо, спокій і задоволення людини не поза нею, а в ній самій, — сказав він. — Припустимо, треба зневажати страждання й ні з чого не дивуватись. Але ж ви на якій підставі проповідуєте це? Ви мудрець? Філософ?

— Ні, я не філософ, але проповідувати це повинен кожен, бо це розумно.

— Ні, я хочу знати, чому ви в справі розуміння, зневаги до страждань тощо вважаєте себе компетентним? Хіба ви страждали коли-небудь? Ви маєте уяву про страждання? Дозвольте: вас у дитинстві шмагали?

— Ні, мої батьки ненавиділи тілесні кари.

— А мене батько бив жорстоко. Мій батько був крутий, гемороїдальний чиновник, з довгим носом і жовтою шиєю. Але будемо говорити про вас. За все ваше життя до вас ніхто не доторкнувся пальцем, ніхто вас не залякував, не бив; здорові ви, як бик. Росли ви під крильцем батька і вчилися його коштом, а потім зразу захопили синекуру. Понад двадцять років жили ви в безплатній квартирі, з опаленням, з освітленням, з прислугою, маючи до того право працювати, як і скільки ви захочете, хоч би й нічого не робити. З природи ви людина лінива, тендітна і тому старалися влаштовувати життя своє так, щоб ніщо вас не турбувало й не зрушувало з місця. Справи ви здали фельдшерові та іншій наволочі, а самі сиділи в теплі та в тиші, складали гроші, книжки читали, тішили себе думками про різну високу нісенітницю і (Іван Дмитрович подивився на червоний ніс лікаря) випивахом. Одним словом, життя ви не бачили, не знаєте його зовсім, а з дійсністю знайомі тільки теоретично. А зневажаєте ви страждання й ні з чого не дивуєтеся з дуже простої причини: суєта суєт, зовнішня і внутрішня, зневага до життя, страждання й смерті, розуміння, справжнє благо — все це філософія, якраз придатна для російського лежня. Бачите ви, наприклад, як мужик б’є жінку. Навіщо заступатись? Нехай б’є, однаково обоє помруть рано чи пізно; і той, що б’є, до того ж зневажає побоями не