Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Полонянка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мушу ствердити, що мені видалися надто поважними і надто вразили мене, як доказ того, що вона сама полегшує мені оскарження, її слова: «Здається, вони запросили на сьогоднішній вечір мадемуазель Вентейль», на що я відповів якнайущипливіше: «Хіба ви казали мені, що спіткали пані Вердюрен?» Коли я помічав, що Альбертина перестає бути зі мною мила, то замість висловити свій жаль, я починав робити їй капості.
Аналізуючи все в такому дусі, з огляду на незмінну систему моїх реакцій, цілком невідповідних тому, що я відчував насправді, я можу бути певний ось у чому: якщо тамтого вечора сказав Альбертині, що вирішив її покинути, то я вчинив так — ще перше ніж навіть здав собі з цього справу, — зі страху, що вона зажадає вольниці. Мені не дуже було ясно, що то за вольниця, від якої мене починало тіпати; але, зрештою, то була вольниця, яка дозволяла Альбертині зраджувати мене чи бодай не давала мені певности, що вона мене не зраджує. І з самолюбства, з хитрощів мені схотілося показати їй, що я анітрохи цього не боюся, я вже зробив це в Бальбеку, заповзявшись вивищити себе в Альбертининих очах, а також згодом, коли мені йшлося про те, щоб вона не встигла зі мною знудитися.
Врешті щодо закиду, який можна зробити другій — несформульованій — гіпотезі, закиду, що завждішня Альбертинина мова спростовувала її, доводячи, що найбільше її щастя — життя у мене вдома, супокій, читання, самітність, нехіть до сафічних милощів тощо, то на ньому не варто навіть зупинятися. Бо якби Альбертина судила про мої почуття з моїх слів, у неї склалося б зовсім протилежне уявлення про істину, оскільки про своє бажання розійтися з нею я заявив якраз тоді, коли не міг уже без неї жити; а якщо в Бальбеку я двічі признавався їй у коханні до іншої жінки — перший раз — до Андре, другий — до якоїсь таємничої особи, то обидва рази я вчинив це тоді, коли ревнощі відживили в мені кохання до Альбертини. Мої слова жодною мірою не відбивали моїх почуттів. Якщо у читача відчуття цього втрачається, то це тому, що як Оповідач я знайомлю зі своїми почуттями паралельно із цитуванням своїх слів. Але якби я таїв від нього ті почуття і якби він знав тільки слова, то мої вчинки, розходячись зі словами, створювали б у нього враження якихось дивацьких вибриків, заскоків божевільного. А проте другий спосіб був би не набагато фальшивіший від того, який я обрав, бо образи, які змушували мене діяти, такі відмінні від тих, які малювалися в моїх словах, були в цю мить дуже темні; одне певне: я дуже погано знав свою натуру, що визначала мої вчинки; сьогодні я бачу ясно її суб’єктивну правду. Що ж до правди об’єктивної, тобто того, чи інтуїція моєї натури точніше від мого розуму вловлювали справжні Альбертинині наміри, чи мав я підстави довіряти своїй натурі і чи, навпаки, не переінакшила вона Альбертининих намірів, замість їх розпізнати, це важко мені сказати.
Оце невиразне, відчуте мною у Вердюренів побоювання, як би Альбертина мене не покинула, одразу розпорошилося. Додому я повернувся не з певністю, що знайду тут полонянку, а з почуттям, що я сам полоненик. Але розвіяний страх пойняв мене з іще більшою силою, коли, заявивши Апьбертині, що я йду від Вердюренів, я угледів, як її лице — укотре вже! — скипає загадковим роздратуванням. Я знав, що цей гнів — тільки кристалізація в її плоті усвідомлених образ, думок, ясних для того, хто формує їх, але замовчує, синтез видимий, але ще ірраціональний і що той, хто збирає на личку коханої коштовний осад її гадок, силкується, своєю чергою, для зрозуміння того, що діється в її душі, звести аналіз цього осаду до його розумових складників. Відповідь для рівняння з одним невідомим, за яке для мене правила Альбертинина думка, була десь така: «Я знаю його підозри, я певна, що він спробує їх перевірити, а, щоб я йому не перебаранчала, він виконав усю свою роботу потаєнці». Але якщо Альбертина плекала такі думки, ніколи не признаючись мені в них, то чи не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Полонянка», після закриття браузера.