Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

Враження, яке справила в Америці і Європі загибель тихоокеанської ескадри, було приголомшливе, небувале. Північноамериканським Сполученим Штатам завдано удару, що відлунився по всій землі. Уряди Німеччини, Франції, Англії, Італії несподівано з нездоровою нервовістю піднеслися духом: здалося — а що, коли нинішнього року (а може зовсім) не треба буде платити процентів розпухлій од золота Америці? «Колос виявився на глиняних ногах, — писали в газетах, — не так-то просто завойовувати світ…»

Крім того, повідомлення про піратські пригоди «Арізони» внесли перебій у морську торгівлю. Власники пароплавів одмовлялися від вантаження, капітани боялися йти через океан, страхові товариства підняли ціни, у банківських переказах стався хаос, почалися протести векселів, збанкрутіло декілька торгових домів, Японія заспішила просунути на американські колоніальні ринки свої дешеві і погані товари.

Сумний морський бій обернувся Америці на великі гроші. Постраждав престиж або, як його називали, «національна гордість». Промисловці вимагали мобілізувати увесь морський і повітряний флот, — війна до переможного кінця, скільки б це не обійшлось. Американські газети погрожували, що «не скинуть трауру» (назви газет були обведені траурною рамкою, — це на багатьох справляло враження, хоч друкарням коштувало недорого), поки П’єра Гаррі не привезуть у залізній клітці до Нью-Йорка і не стратять на електричному стільці. У міста, в обивательське середовище проникали жахливі чутки про агентів Гаріна, озброєних начебто кишеньковим інфрачервоним променем. Траплялися випадки, коли били невідомих людей і влаштовували миттєві паніки на вулицях, в кіно, в ресторанах, Вашінгтонський уряд гримів словами, але, по суті, жахливо розгубився. Єдине з усієї ескадри судно, міноносець, який уцілів од загибелі коло Золотого острова, привіз військовому міністрові донесення про бій, — подробиці настільки жахливі, що їх побоялись опублікувати. П’ятнадцятидюймові гармати були безсилі проти світлової вежі острова Негідників.

Усі ці неприємності змусили уряд Сполучених Штатів скликати у Вашінгтоні конференцію.

Коли призначили її день, редакції газет, радіостанції усього світу отримали повідомлення про те, що інженер Гарін буде присутній на відкритті.

Гарін, Чермак та інженер Шефер спускалися на ліфті в глибочінь головної шахти. За слюдяними віконцями тяглися безмежні ряди труб, дротів, кріплень, елеваторних колодязів, майданчиків, залізних дверей.

Поминули вісімнадцять поясів земної кори — вісімнадцять шарів, за якими, як за шарами дерева, позначилися епохи життя планети. Органічне життя починалося з четвертого «від огню» шару, який утворив палеозойський океан. Незаймані води його містили радіоактивні солі і велику кількість вуглекислоти. Це була «вода життя».

На зорі наступної — мезозойської — ери з вод його вийшли гігантські чудовиська. Мільйони років вони лякали землю криками жадібності. Ще вище, в шарах шахти, знаходили рештки птахів, ще вище — ссавців. А далі уже підходив льодовиковий період — суворий сніжний ранок людства.

Ліфт опускався через останній, дев’ятнадцятий шар, утворений з полум’я й хаосу виверження. Це була земля архейської ери — суцільний чорно-багровий, дрібнозернистий граніт.

Гарін нетерпляче кусав ніготь. Усі троє мовчали. Було важко дихати. На спині у кожного висів кисневий апарат. Чулося ревіння гіперболоїдів та вибухи.

Ліфт потрапив у смугу яскравого світла електричних ламп і зупинився над величезною воронкою, де скупчувалися гази. Гарін і Шефер наділи гумові круглі, як у водолазів, шоломи і пройшли через люк воронки на вузьку залізну драбину, котра вела стрімко вниз на глибину п’ятиповерхового будинку. Вони почали спускатися. Драбина кінчалася кільцевим майданчиком. На ньому кілька голих до пояса робітників, у круглих шоломах, з кисневими апаратами за спиною, сиділи навпочіпки над кожухами гіперболоїдів. Дивлячись униз, у прірву, що гула, робітники контролювали і спрямовували проміння.

Такі ж стрімкі, з круглими прутами-східцями драбини з’єднували цей майданчик з нижнім кільцем. Там стояли охолоджувачі з рідким повітрям. Робітники, вдягнуті з ніг до голови в прорезинену повсть, у кисневих шоломах, керували з нижнього майданчика охолоджувачами та черпаками елеваторів. Це було найнебезпечніше місце робіт. Невправний рух, і людина попадала під ріжучий промінь гіперболоїда. Внизу розжарена порода тріскалась і вибухала в струменях рідкого повітря. Знизу летіли осколки породи і клуби газів.

Елеватори виймали за годину до п’ятдесяти тонн. Працювали злагоджено. Заглиблювалися черпаки, і разом з ними опускалася вся система — «залізний кріт», — збудована за кресленнями Манцева, верхнє кільце з гіперболоїдами і нагорі газова воронка. Кріплення шахти починалися вже вище за «кротову» систему.

Шефер узяв з черпака, що мчав мимо, пригорщу сірого пилу. Гарін розтер його між пальцями. Нетерплячим рухом наказав дати олівець. Написав на коробці від цигарок:

«Важкі шлаки. Лава».

Шефер закивав круглим очкастим шоломом. Обережно посуваючись краєм кільцевого майданчика, вони зупинилися перед приладами, які висіли на монолітній стіні шахти на сталевих тросах, що спускалися в міру опускання всієї системи «залізного крота». Це були барометри, сейсмографи, компаси, маятники, котрі записували величину прискорення сили тяжіння на даній глибині, електромагнітні вимірювачі.

Шефер показав на маятника, взяв у Гаріна коробку від цигарок і написав на ній не кваплячись акуратним німецьким почерком:

«Прискорення сили тяжіння збільшилося на дев’ять сотих від учорашнього ранку. На цій глибині прискорення мало впасти до 0,98, замість цього ми маємо збільшення прискорення на 1,07…»

«Магніти?» — написав Гарін.

Шефер відповів:

«Сьогодні зранку магнітні прилади стоять на нулі. Ми опустилися нижче за магнітне поле».

Спершись руками на коліна, Гарін довго дивився вниз, у чорний колодязь, що звужувався до ледь видимої цяточки, де бурчав, вгризаючись дедалі глибше в землю, «залізний кріт». Сьогодні зранку шахта почала проходити крізь Олівіновий пояс.

— Ну як, Іване, здоров’ячко?

Шельга погладив хлопчика по голові. Іван сидів у нього в маленькому прибережному будиночку, край вікна, дивився на океан. Будиночок складено з прибережного каміння, обмазано свіжо-жовтою глиною. За вікном по