Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Ґеєр показав фотографії хазяйці готелю місіс Родіус, і та впізнала Голмса і Йоук, але не дітей. Місіс Родіус розповіла, що потоваришувала з Йоук. В одній розмові Джорджіана сказала їй, що її чоловік «дуже багатий, у нього є земля й ранчо в Техасі, а також чимало власності в Берліні (в Німеччині) і вони збираються їхати туди, щойно він владнає всі свої справи».

Час, коли відбувалися всі ці готельні справи, наводив на роздуми. Ґеєр міг хіба що припустити, що тієї неділі, 30 вересня, Голмс якось примудрився розкидати дітей і дружину по різних готелях в одному місті, не повідомляючи їм одне про одного.

Але куди ж діти потрапили потім?

Ґеєр і Річардс переглянули гостьові книги всіх готелів і пансіонів Індіанаполіса, але жодних слідів дітей не виявили.

Здавалося, в Індіанаполісі пошуки Ґеєра зайшли в глухий кут, аж тут Річардс згадав, що був такий готель — «Circle House», який відкрився восени 1894 року, але вже закрився. Вони з Ґеєром обійшли інші готелі, шукаючи власника «Circle House», і від колишнього працівника дізналися, що гостьові книги готелю нині перебувають в одного адвоката в центрі.

Записи в книзі велися абияк, але серед гостей, які прибули в понеділок 1 жовтня, Ґеєр побачив знайомий запис: «Троє дітей Кеннінґів». У книзі було сказано, що вони з Ґалви (штат Іллінойс) — у цьому містечку виросла місіс Пайтзель. Ґеєр тепер відчував, що йому вкрай потрібно поговорити з колишнім управителем готелю; як виявилося, той тримає салун у західній частині Індіанаполіса. Звали господаря Герман Екелоу.

Ґеєр розповів про свою справу й одразу показав Екелоу фотографії Голмса й дітей Пайтзеля. Екелоу якусь мить мовчав, а потім сказав: так. Він був переконаний: чоловік на знімку зупинявся в його готелі.

А найкраще він пам’ятав дітей — і пояснив детективові чому.

До того моменту Ґеєр знав про перебування дітей в Індіанаполісі лише з їхніх листів, знайдених у коробці. Між 6 і 8 жовтня Еліс та Неллі написали щонайменше три листи, які Голмс перехопив. Листи були короткі й написані недбало, але з них можна було побачити дрібні яскраві деталі життя дітей і того майже полону, в якому Голмс їх тримав. «Нам усім тут добре, — писала Неллі у суботу 6 жовтня. — Сьогодні трохи тепліше. Стільки клопотів, що ти навіть не уявляєш. Спочатку я писала тобі кришталевою ручкою… Вона вся скляна, то мені треба з нею обережно, бо зламається, а купили її лише за 5 центів».

Еліс писала того самого дня. Вона найдовше з дітей не бачила матір, і для неї ця подорож стала сумною і втомливою. У суботу був сильний дощ. Вона застудилася й читала «Хатину дядька Тома», доки не заболіли очі. «І, мабуть, ця неділя тягнеться довго, як не знаю що… Ну чому ти мені не пишеш? Я не отримала ані листа від тебе, відколи поїхала — післязавтра вже три тижні буде».

У понеділок Голмс дозволив листові від місіс Пайтзель дійти до дітей, і Еліс одразу відписала, зауваживши: «Таке враження, що ти страшенно скучила за домівкою». У цьому листі, який Голмс так і не відіслав, Еліс повідомила, що з малим Говардом стало складно. «Одного ранку м-р Г. сказав мені, щоб я йому сказала не виходити наступного ранку, йому він потрібен, він по нього прийде й виведе». Але Говард не послухався, і коли Голмс по нього прийшов, хлопчика не могли знайти. Голмс розсердився.

Попри нудьгу й печаль, Еліс знаходила й радісні моменти, якими варто насолоджуватися. «Учора ми їли картоплю-пюре, виноград, курку, по склянці молока та по морозиву й велику миску страшенно смачного лимонного пирога — правда, гарно?»

Те, що дітей так смачно годують, напевне, мало заспокоїти місіс Пайтзель, коли б вона отримала той лист. Але колишній управитель готелю розповів Ґеєру зовсім інше.

Щодня Екелоу відсилав найстаршого сина нагору до номера, де жили діти, покликати їх їсти. Часто хлопчик розповідав, що діти плачуть: «Їм, очевидно, було дуже погано: вони сумували за мамою, за домом, а жодних звісток не отримували», — писав Ґеєр. Покоївка-німкеня Кароліна Клаусманн, яка прибирала в номері дітей, не раз спостерігала такі самі печальні сцени. За словами Екелоу, вона переїхала до Чикаго. Ґеєр записав її ім’я у свій блокнот.

«Голмс казав, що Говард — дуже неслухняний хлопчик, — згадував Екелоу, — і говорив, що він хоче прилаштувати його в який-небудь притулок чи віддати комусь на всиновлення, щоб не відповідати за нього».

У Ґеєра ще жевріла надія, що діти все-таки живі, як запевняв Голмс. Навіть після двадцяти років служби в поліції Ґеєрові важко було повірити, що хтось може вбити трьох дітей просто так, без жодної причини. Навіщо Голмс узяв на себе цей клопіт — возив дітей з міста в місто, з готелю до готелю, якщо хотів їх убити? Навіщо він купував їм «кришталеві ручки» і водив у зоопарк у Цинциннаті, дбав, щоб вони наїлися морозива й лимонного пирога?

Ґеєр вирушив до Чикаго, але в глибині душі відчував небажання залишати Індіанаполіс: «Щось ніби підказує, що Говард звідти живим не вийшов». У Чикаго він, на диво, виявив, що в поліції міста нічого про Голмса не знають. Він знайшов Кароліну Клаусманн, яка працювала в «Швейцарському готелі» на Кларк-стрит. Коли він показав їй фотографії дітей, її очі наповнилися сльозами.

Ґеєр сів на потяг до Детройта, звідки Еліс написала останній лист у тій коробці.

Ґеєр починав відчувати слід. Поведінка Голмса