Читати книгу - "Постріл із глибин"

в Адміралтейства щодо U-20; з огляду на те, що Адміралтейство раніше охоче надавало супровід кораблям, які прямували в порт, або ж відводило їх на безпечний маршрут; з огляду на те, що на борту були вкрай необхідні боєприпаси та снаряди; з огляду на те, що на основі розвідданих Кімнати 40 «Оріон» ретельно охороняли та стежили за ним; з огляду на те, що U-20 уже затопила три кораблі на шляху «Лузитанії»; з огляду на те, що керівник «Кунард» Бут у п’ятницю вранці влаштував паніку в штабі флоту у Квінстауні; з огляду на те, що існував новий і безпечніший маршрут через Північну протоку; з огляду на те, що і пасажири, і команда сподівалися на супровід Королівського флоту до Ліверпуля, — з огляду на все це, постає питання: чому корабель кинули напризволяще, коли прямо на його шляху чекав відомий убивця кораблів та людей?

У Національному архіві Британії та в Черчилль-коледжі у Кембриджі, де зберігаються документи Кімнати 40, про це немає жодних відомостей. У жодному документі — ані натяку на засмучення через наявність очевидної можливості скористатися плодами роботи Кімнати 40 і врятувати тисячу життів — змарнованої можливості.

Це питання здивувало принаймні одного відомого військового історика, покійного Патріка Біслі, який під час Другої світової війни був офіцером британської морської розвідки. Закони секретності Британії забороняли йому писати про це до 1970—80-х — тоді він опублікував декілька книг. Одна з них була присвячена Кімнаті 40 — вона подає начебто офіційну версію подій. У цій книзі він лише опосередковано торкнувся тих подій, розповідаючи, що якщо не було умисного плану наражати «Лузитанію» на небезпеку, то «єдине пояснення, що залишається, — це недбалість, яку не можна пробачити»[735].

Проте пізніше в інтерв’ю, яке зберігається в Імперському воєнному музеї в Лондоні, Біслі говорив менш розважливо. «Як англієць і людина, яка любить Королівський флот, я б краще списав цю невдачу на недбалість, навіть на страшенну недбалість, аніж на змову навмисне наразити корабель на небезпеку»[736]. Але, сказав він, «на основі значної кількості даних, які є в доступі зараз, я неохоче змушений стверджувати, що, беручи до уваги всі чинники, найбільш вірогідне пояснення — це дійсно змова, хоч і недосконала, поставити “Лузитанію” в небезпеку, щоб втягти Сполучені Штати у війну». Так багато було зроблено для «Оріону» та інших військових кораблів, писав він, але нічого для «Лузитанії». Він докладав неймовірних зусиль, але, хоч як він розглядав усі факти, однаково доходив висновку про змову. «Якщо таке пояснення неприйнятне, то, може, хтось дасть мені інше пояснення для цих дуже й дуже цікавих обставин?»

Відсутність супроводу також здивувала юристів «Кунард». У лондонському офісі на замовлення «Кунард» склали об’ємний конфіденційний документ щодо розслідування Мерсі, який мав на меті допомогти нью-йоркському адвокатові захищати компанію від десятків судових позовів американців. У ньому йшлося: «Щодо питання про конвой: сер Альфред Бут сподівався та очікував, що Адміралтейство надішле есмінці, щоб зустріти й супроводити корабель. У Квінстауні були есмінці, але не надано жодного пояснення, чому конвой не було організовано, окрім заяви містера Вінстона Черчилля про те, що Адміралтейство не може надати конвой комерційним суднам»[737]. У документі випущено той факт, що раніше того ж року Адміралтейство надавало супровід комерційним кораблям.

Це питання також турбувало пасажирів, членів команди й жителів Квінстауна. Третій помічник Альберт Бестік пізніше писав, що, беручи до уваги німецьке попередження в Нью-Йорку й те, що в Адміралтействі знали про нову активність субмарин, треба було вислати на захист судна які-небудь сили. «Навіть один есмінець, який би ходив навколо лайнера в небезпечній зоні, звів би можливість атаки до мінімуму або ж навіть повністю виключив би можливість атаки “Лузитанії” та втрати життів»[738]. Один із найкращих капітанів «Кунард» Джеймс Біссет, який працював під командуванням Тьорнера, а також був капітаном «Каронії», коли та зустрілася з «Лузитанією» коло нью-йоркського порту майже відразу після відплиття, писав у своїх мемуарах: «Нехтування необхідністю надати військовий супровід у вузьких водах біля місця призначення рейсу було ще більш дивовижним, якщо врахувати те, що не менш ніж двадцять три британські комерційні кораблі було торпедовано та потоплено з німецьких субмарин біля берегів Британії та Ірландії протягом попередніх семи днів»[739].

Сам Тьорнер не був певен, чи міг би супровід відвернути катастрофу: «Можливо, — казав він, даючи свідчення слідчому в Кінсейлі, — але ніхто не може знати напевне. Субмарина могла торпедувати обидва кораблі»[740].

Ще одна таємниця стосувалася другого вибуху на «Лузитанії». Причину цього вибуху обговорюватимуть іще століття після трагедії — ітиметься навіть про вибух боєприпасів або вибухівки, яку таємно навантажили на корабель. Насправді, таємний вантаж вибухівки дійсно міг бути на борту, але навіть якщо так, то другий вибух та прискорення затоплення судна — не його провина. Безліч розповідей свідків описує не такий яскравий вибух, який би міг бути за наявності вибухівки. Боєприпаси для гвинтівок теж навряд чи в цьому винні: за декілька років до того проводилися випробування, які довели, що боєприпаси не вибухають масово під дією вогню[741]. Саме після цих випробувань Міністерство торгівлі та праці СІНА дозволило перевозити такий вантаж на борту пасажирських кораблів.

Більш імовірна теорія базується на тому факті, що, коли вибухнула торпеда, корабель струснула настільки велика вибухова сила, що вугільний пил у порожньому бункері біля місця удару здійнявся в повітря й спалахнув