Читати книгу - "Відродження Нації"

пропозіцію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас, (які особливо настоювали проти нехіті буржуазних галицьких політиків до об'єднання), що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротись за свою долю, яка б вона далі ні була. Остаточне вирішення цієї згоди мало статися по взяттю Київа.[19]

Але цей крок давав Директорії мілітарного ворога з заходу. Ми вже тепер не могли би без гарячої активности дивитись на боротьбу в Галичині. Ми мали новий фронт.

На сході була гетьманщина й німці. Ріжними чистими й нечистими способами німецькому штабові й гетьманцям удалось прихилити на свій бік раду салдатських депутатів і німецькі салдати тепер готові були навіть битися з нами. Особливо їх провокували тим, що "петлюрівці" перешкожають німцям виїжжати додому й настроюють населення не давати їсти німецьким салдатам.

В своїх записках, які час від часу мені вдавалося поповнювати коротенькими замітками, я 28-ХІ-18 року писав так:

"Розпочався наш наступ. Німці проти нас. Надії на успіх мало. З східного півдня наступають дончаки. З Румунії, з Чорного Моря от-от з'являться війська Антанти. З боку Галичини - поляки. Большевики на півночи поводяться дивно - підозріло.

В Київі стоїть тисяч 20 німців. У них біля 100 гармат. Гетьманців тисяч 5 при 40 гарматах. У нас же тисяч 8 війська й 30 гармат.

І все ж таки не наступати не можна. Надії на перемогу під Київом нема, але одступити, згодитись на умови німецької обер-команди, що обдурила свій совдеп, було б ще гіршою поразкою.

Умови ж такі:

1. В Київ німці нас не пустять.

2. Нам одійти від Київа верст на 30-40.

3. На залізницях нігде боїв не вести.

4. Годувати німців і Київ.

Отаке, Гетьман і його Уряд лишаються; ми - бунтівники; приходить Антанта й піддержує замісць німців істнуючий лад, усмиряючи бунтарів...

Можливо, що справу захоплення влади в даний момент ми програли. 75 шансів за поразку під Київом, за безладне тікання нашого недісціплінованого війська, за остаточне розбиття нас німцями й Антантою разом.

Але перемога наша в тому, що ми, українські соціалісти й демократи, що ми українці, з'єднались тепер з своїм народом. Хай нас розіб'ють фізично, але духовно, національно й соціально ми поєднані тепер і в слушний час наш голос матиме довірря в нашому народі. Це є те основне завдання, яке ми мали на меті, виступаючи, ще обмірковуючи виступ і не знаючи, як будуть ставитись до нас німці.

Але невже ще раз німецький проклятий баґнет заграє чорну ролю в долі нашої нації?"

2. Найбільш шкодлива небезпека.

І нарешті з півночи, з Росії, з соціалістичної Республіки нам також загрожувала небезпека. І ця небезпека була найбільш обурююча й найбільш шкодлива як для нас, так і для самої соціалістичної Росії.

Тут мушу згадати такий момент. Під час підготовки повстання, шукаючи скрізь з усіх боків забезпечення успіху своєї справи, ініціатори руху ввійшли в переговори з представниками російської совітської мирової делеґації X. Раковським і Д. Мануїльським для координації наших виступів під час повстання. Вони згожувались піддержувати нас не активно, а усиленням своєї розвідочної діяльности на фронтах, щоб тим притягати увагу німецько - гетьманських військ. Вони зобов'язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українського владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народньої Республіки. З свого боку ми обіцяли леґалізацію комуністичної партії на Україні.

Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи, а також поїхати на кордон для підписання цього договору. Не надаючи значіння ніяким підписам, гадаючи, що й без цього можна додержати договір, коли є щирість і бажання додержуватись його, й зламати з підписом, коли того бажання немає, - я їхати кудись підписувати відмовився, так само як і від пропонованих грошей. Але договір лишався договором.

І от тепер, замісць допомоги нам, Д. Мануїльський, як почали доносити нам наші комісари, почав займати з боку Гомеля українську теріторію, цілком іґноруючи Директорію й виявляючи проти українських військових частин, що оперували там, навіть деяку ворожість.

З другого боку на Катеринославщині виринув старий совітський Уряд Пятакова й почав розсилати скрізь відозви з оповіщенням, що він підняв повстання проти гетьманщини, що народ став грудьми за ним і Пятаков разом з цим "народом" заняли вже такі й такі місцевости й міста, при чому безсоромно, з дивною "сміливостю" позначалися як раз ті міста, що були заняті Директорією.

Що ж до Директорії, то про неї згадувалось, як про "контрреволюційну банду", яку ставилось поза законом і наказувалось усім, піймавши членів її, розстрілювати "безпощадно".

Дістаючи такі відозви, ми були до того вражені й здивовані, що спочатку не хотіли вірити в правдивість їх і гадали, що це підроблені відозви гетьманців, які навмисне провокували між нами ворожнечу, навмисне старались настроїти українську демократію проти руських комуністів і тим ослабити як тих, так і других. Але де далі, то мусіли згодитись, що це не гетьманська провокація була, а провокація Пятаковнх і К-о.

І надзвичайно шкодлива провокація. Вона, дійсно, зразу викликала недовірря, обурення й ворожнечу всієї української демократії проти руських комуністів. Ага, вони, значить, знов? Вони, ще не знаючи, хто ми тепер, які позіції займатимем, знаючи тільки, що ми - українці, стромляють нам ножа в спину в той час, як ми б'ємось на всі боки з реакцією. Вони нечесно стараються скористуватись нашими перемогами, спішять захопити в свої руські руки здобуте нами з такими труднощами, кроввю й життям наших борців? Ми скидаємо чорно-буржуазний руський імперіалізм, а на нас уже валить новий, червоний?

І розуміється, це не було на користь соціалістичної революції на Україні. Знову, як навмисно, руський націоналізм таких "соціалістів", як Пятакови, штовхав і без того непевну, хистку українську демократію на шлях опортунізму, а то й контрреволюції. Знову націоналістична зажерливість усяких Муравйових і Пятакових своєю імперіалістичностю, брутальностю сіяли недовірря до соціалістичної справи, до щирости найчистіщих провідників великого соціального руху працюючих мас. Знову підсилювався цими вчинками голос і значіння правих течій українства, ворожих до соціалізму взагалі: ага, от бачите, які ваші большевики, ваші приятелі, ваші союзники, з якими ви договори заключаєте? Бачите, як можна їм довірятися? Бачите, який вони нам "соціалізм" несуть? А ви ще хочете радянську