Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

Божий день, безлічі невідкладних турбот і почесного потоку схвалень і подяк. Аж увечері Гаґауер, повернувшись у своє порожнє помешкання, сів до письмового столу й коротко, але гідно відписав Ульріхові: найкраще буде, мовляв, вважати, що ніякого листа той не надсилав. Але невдовзі від Ульріха надійшов іще один лист, де той, відкидаючи таку позицію, без відома Аґати ще раз нагадував про її волю і лише трохи ввічливіше й докладніше просив Гаґауера не ускладнювати, наскільки це з його боку можливо, юридичних кроків, як це й личить чоловікові його високих моральних засад, а також уникати небажаних прикрих публічних ексцесів. Нарешті Гаґауер усвідомив усю серйозність становища й дав собі три дні, щоб знайти відповідь, яка потім не викликала б ні невдоволення, ні жалю.

Два із цих трьох днів він страждав через відчуття, немовби йому хтось завдав удару ножем у серце. «Страшний сон!» — раз у раз жалісно казав він собі й, коли не дуже тримав себе в руках, забував вірити в реальність того, про що його просили. Усі ці дні в його грудях визрівало глибоке сум’яття, яке дуже нагадувало ображене кохання, а до сум’яття додавалися ще й непевні ревнощі, спрямовані, мабуть, не стільки супроти якого-небудь коханця, що його Гаґауер вважав причиною Аґатиної поведінки, скільки супроти чогось незбагненного, чогось такого, що, здавалося йому, відтісняло його вбік. Це був своєрідний сором, подібний до того, який відчуває вельми вимоглива до себе людина, коли що-небудь розіб’є чи збуде. Раптом розпалося навпіл щось таке, що від давніх-давен твердо посідало в голові своє місце, якого вже не помічаєш, але від якого багато чого залежить. Блідий і розгублений, з нестерпною мукою в серці, яку не варто недооцінювати лише через те, що в ній не було краси, блукав Гаґауер, уникаючи людей, боячись пояснень, які довелося б давати, й ганьби, яку довелося б терпіти. Аж на третій день у цьому його стані нарешті визріли ознаки твердости. До Ульріха Гаґауер відчував не менш глибоку природну неприязнь, ніж той до нього, і хоч досі ніколи цього по-справжньому не показував, тепер це раптом виявилося в тому, що всю провину за поведінку Аґати, якій геть заморочив голову вочевидь її по-циганському невгамовний брат, він пророчо звернув на шуряка. Гаґауер сів за письмовий стіл і в кількох словах зажадав, щоб дружина негайно повернулася додому, категорично заявивши, що решту питань він, її законний чоловік, обговорюватиме лише з нею.

Від Ульріха надійшла відмова — така сама коротка й категорична.

Тоді Гаґауер вирішив узятися за саму Аґату; він зняв копії свого листування з Ульріхом, додав до них довге, добре продумане послання, й усе це жужмом і побачила перед собою Аґата, коли розкрила того великого, запечатаного офіційною облаткою конверта.

Самому Гаґауерові здавалося, ніби всього цього, що насувалося, просто не могло бути. Повернувшись увечері від своїх службових обов’язків у «спорожнілий дім», він сидів над аркушем поштового паперу, як колись Ульріх, і не знав, із чого почати. Але в житті Гаґауера вже не раз виправдовував себе добре відомий «ґудзиковий метод», і він скористався ним і цього разу. Метод цей полягає в тому, що людина починає методично впливати на свої думки, навіть коли йдеться про завдання, пов’язані з емоціями; це приблизно так, як ото пришиваєш до одягу ґудзики, бо якби забрав собі в голову, буцімто без них швидше роздягався б, то лише гаяв би час. Англійський письменник Сервей, наприклад, чиєю працею скористався для цього Гаґауер, позаяк навіть у біді йому важливо було порівняти її з власними поглядами, у процесі успішного мислення виділяє п’ять таких ґудзиків: а) спостереження за явищем, у процесі яких виникають труднощі в його безпосередньому сприйнятті; б) подальше окреслення й уточнення цих труднощів; в) гіпотеза щодо можливого вирішення; г) логічні висновки з цієї гіпотези; д) подальші спостереження з метою прийняти чи відхилити гіпотезу й, таким чином, успішне завершення процесу мислення. Аналогічний метод Гаґауер уже вдало застосував був до такої світської речі, як лавнтенніс, коли вивчав цю гру в клубі державних службовців, завдяки чому вона й набула для нього неабиякої інтелектуальної привабливости, хоча у справах суто емоційних він до цього методу жодного разу ще не вдавався; адже щоденне його душевне життя наповнювали стосунки переважно професійні, а у взаєминах більш особистих — те «справжнє почуття», яке в білої раси становить суміш у такому разі всіх можливих і узвичаєних почуттів з певною перевагою тих, які з причин локальних, професійних чи станових найшвидше потрапляють під руку. Тому застосовувати ґудзики до незвичайного дружининого бажання розлучитися з ним доводилось без достатнього тренування, а щодо «справжнього почуття», то в разі труднощів, які стосуються тебе особисто, воно виявляє властивість легко роздвоюватись. З одного боку, воно підказувало Гаґауерові, що такий сучасний чоловік, як він, з багатьох причин зобов’язаний не створювати труднощів нічиїй волі розірвати стосунки, основані на взаємній довірі; одначе з другого боку, якщо ти цього не хочеш, то воно промовляє й багато чого такого, що від цього обов’язку звільняє, бо нині поширену в таких речах легковажність схвалювати у жодному разі не можна. У такому разі — Гаґауер про це знав — сучасна людина має «розслабитись», тобто розпорошити свою увагу, прибрати вільну позу й прислухатися до того, що долине із потаємних глибин її нутра. Він обережно урвав свої роздуми, втупився в осиротілий календар на стіні й прислухався до себе; по хвилі голос ізсередини, з глибини підсвідомости, таки й відповів достоту те, що вже спадало йому на думку: що він, зрештою, не конче має рахуватися з такою необґрунтованою і принизливою вимогою дружини!

Але так розум професора Гаґауера несподівано перенісся вже й до сервеєвських ґудзиків від а) до д) чи до іншого еквівалентного ряду ґудзиків і, пожвавішавши, наштовхнувся на труднощі у витлумаченні явища, спостерігати яке йому довелося. «Чи винен я, Ґотліб Гаґауер, у цій прикрій історії?» — спитав себе професор. Він ще раз обміркував свою поведінку й не виявив у ній геть нічого такого, чим можна було б собі дорікнути. «Може, причина в іншому чоловікові, якого вона кохає?» — шукав він далі можливу розгадку. Але припустити таке йому було важко, бо коли Гаґауер змусив себе зважити все об’єктивно, то виявилося, що навряд чи який-небудь інший чоловік міг запропонувати Аґаті щось краще, ніж він. Та оскільки особисте марнолюбство могло затуманити це питання швидше, ніж будь-яке інше, то Гаґауер поклав розглянути його якомога докладніше; і тоді йому відкрилися