Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Командир Ґа і Сан Мун розмовляли абстракціями і напівсловами, танцюючи навколо правди, яка полягала в тому, що вони дали старт серйозній події. Він хотів дати ім’я тому, що вони збиралися вчинити, назвати це втечею, дезертирством. Хотів окреслити конкретні кроки, запам’ятати що, як і за чим, відпрацювати слова, які їм треба буде сказати. Як сценарій. Він спитав Сан Мун, чи розуміє вона, що все може скінчитися й найгіршим чином. Про це вона говорити не бажала. Натомість звертала увагу на хрускіт гравію під ногами, рипіння іржавих стріл землечерпалок, які занурювалися в річку. Зупинилася понюхати азалію, наче то була остання в житті азалія, і на ходу плела ніжні бузкові браслети з квітів гліцинії. Одягнена вона була в білий бавовняний чосон-от, і кожний подув вітерця окреслював її фігуру.

- Хочу дітям сказати, перш ніж ми вирушимо, - промовив він.

Це змусило її говорити, можливо, через те, що здалося повною нісенітницею.

- Що сказати? - спитала вона. - Що ти вбив їхнього батька? Ні, хай ростуть в Америці з вірою, що їхній тато був великий герой, похований у далеких краях.

- Але ж їм треба знати, - сказав він і на мить замовк, поки повз них проходив загін солдатських матерів, які страшно дзвеніли своїми червоними бляшаними посудинами, вимагаючи в людей пожертв на армію.

- Дітям треба почути це від мене, - продовжив він. - Правда, пояснення - це ж найважливіше, що треба їм почути. Це - все, що я можу їм дати.

- На це ще буде час, - мовила вона. - Це вирішити можна й пізніше, коли ми будемо в безпеці в Америці.

- Ні, - сказав він їй. - Це треба зробити зараз.

Командир Ґа озирнувся на хлопчика й дівчинку. Вони стежили за їхньою розмовою, хоч і перебували задалеко, щоб розібрати слова.

- Щось негаразд? - спитала Сан Мун. - Великий Керівник щось запідозрив?

Він похитав головою.

- По-моєму, ні, - сказав він, хоча й виникало питання щодо тієї, яка веслувала вночі, і того, чи Великий Керівник не вирішить залишити її собі.

Сан Мун зупинилася біля цементної бочки з водою й підняла її дерев’яну кришку. Зачерпнула ківш води й випила, набравши в пригорщу сріблясту вологу. Командир Ґа дивився, як цівка води лишила темний слід на білому чосон-оті. Спробував уявити її з іншим чоловіком. Якщо Великий Керівник не відпустить свою веслувальницю, то план провалиться, американці обуряться й полетять і з командиром Ґа невдовзі станеться щось погане. А Сан Мун знову буде призом для якогось іншого чоловіка. А якщо Великий Керівник має рацію, і з роками вона закохалася в того, попереднього чоловіка, і це справжнє кохання, а не його обіцянка чи ймовірність - чи зміг би командир Ґа залишити цей світ, знаючи, що її серце віддане іншому?

Сан Мун занурила ківш у глибину, щоб набрати найхолоднішої води, і дала її Ґа. Смак у води був мінеральний і свіжий.

Він витер губи й спитав її:

- Скажи мені, ти як гадаєш, жінка може закохатися в того, хто взяв її в полон?

Сан Мун якийсь час дивилася на нього. Він бачив, що вона шукає на його обличчі натяк на відповідь, і продовжив:

- Це ж неможливо, правда? Це ж абсолютно божевільна думка, як ти гадаєш?

Уявно перед ним пройшли всі ті люди, яких він викрав, їхні розширені страхом очі, подерті обличчя, блідість губ, з яких відклеєно липку стрічку. Побачив червоні нігті на нозі, піднятій для удару.

- Я хочу сказати, така людина отримає від тебе лише зневагу - за те, що все в тебе забрала. Скажи мені правду, не може ж бути такого синдрому!

- Синдрому? - здивувалася вона.

Він подивився на дітей, які застигли на місці, піднявши ноги для кроку. Вони часто гралися в «завмри».

- Великий Керівник десь вичитав про такий синдром і вважає, що якщо одну жінку достатньо довго потримати в полоні, то вона в нього закохається.

- Одна жінка? - спитала Сан Мун.

- Хто саме вона, не важливо. Важливо, що вона - американка. По неї скоро прибуде делегація, і якщо Великий Керівник їм її не віддасть, то наші плани змарновані.

- Кажеш, полонена. А де вона в нього - у клітці, у тюрмі? Як довго?

- Вона в його власному бункері. Вона пливла навколо світу, але щось у неї з човном стало негаразд. Її взяли просто з моря, і тепер Великий Керівник за нею впадає. Він туди до неї вночі ходить і ставить їй слухати опери, складені на його честь. Хоче тримати її там, доки вона не полюбить його. Ти чула, щоб таке бувало? Скажи мені, що цього не може бути!

Сан Мун трохи помовчала, а тоді сказала:

- А якщо жінка має спати в одному ліжку з тим, хто її полонив?

Ґа уважно подивився на неї, міркуючи, що вона має на увазі.

Сан Мун продовжила:

- А що, коли вона в усьому від нього залежить - він дає їй їжу, цигарки, одяг і може просто залежно від настрою чи балувати її, чи нічого не давати?

Вона поглянула на нього, наче справді хотіла відповіді, але він міг тільки гадати, про нього вона каже чи про його попередника.

- Що, коли в жінки діти від такого чоловіка?

Ґа взяв ківш і набрав води для дітей, але ті зараз застигли в позах фігур із серпом і молотом на фризі пам’ятника Заснування Партії і навіть спека не змусила їх вийти з образу.

- Того чоловіка вже немає, - промовив він. - Тепер я з тобою. Я не ув’язню тебе. Я тебе звільню. Легко говорити про в’язнів, але я хочу, щоб ти вимовила слово «тікати». Оцього хоче полонянка Великого Керівника. Хоч її й замкнено на ключ, але її серце не знаходить собі місця. Повір мені, вона стрибатиме з радощів, якщо отримає змогу визволитися.

- Таке враження, що ти з нею знайомий, - сказала Сан Мун.

- Колись давно, зараз це вже здається попереднім життям, я записував радіотрансляції на судні в морі. Прослуховував ефір з вечора до світанку, і в найтемнішу годину в ефір виходила вона - та, що веслує вночі. Вони з подругою мандрували в човні навколо світу, але саме оця веслувала вночі, не бачачи ні сонця, за яким видно час, ні обрію, до якого пливти. Вона була міцно, вічно прив’язана до другої веслувальниці, а водночас геть самотня. Її вів уперед лише обов’язок, тіло працювало на веслах