read-books.club » Сучасна проза » Ім'я Рози, Умберто Еко 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

48
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ім'я Рози" автора Умберто Еко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 110 111 112 ... 175
Перейти на сторінку:
б жахнулися від вигляду жінки. Уся ця врода — лиш слиз і кров, лиш мокротиння й жовч. А як згадати, що криється у ніздрях, в горлі та в череві, то й тут нічого, крім нечистот, не знайдеш. Якщо тобі відразливо навіть кінчиком пальця торкнутися слизу або фекалій, чому ж ти прагнеш обняти сам той мішок, що ці фекалії містить?[252]»

Мене раптом знудило. Слухати його мені було вже несила. Тут на допомогу наспів мій учитель, який усе чув. Він різко підійшов до Убертина, схопив його за рамено і відсторонив од мене.

«Годі тобі, Убертине, — мовив він. — Невдовзі цю дівчину візьмуть на тортури, а потім спалять. Вона стане саме такою, як ти кажеш, — сам слиз, кров, мокротиння і жовч. Але не хто інший, як наші ближні, виставлять напоказ те, що Господь забажав укрити і прикрасити цією шкірою. А щодо сировини, то ти нічим не кращий од неї. Дай хлопцеві спокій».

Убертин розхвилювався: «Може, я й грішний, — пробурмотів він. — Я напевне грішний. Що ж може вдіяти грішник?»

Усі вже верталися до себе, обговорюючи те, що сталося. Вільям ще перекинувся кількома словами з Михаїлом та іншими міноритами, які питали, що він про це думає.

«Тепер Бернард має в руці аргумент, хоч який він суперечливий. По обителі вештаються чаклуни, які чинять те саме, що замишлялось проти папи в Авіньйоні. Це, звичайно, не доказ, а насамперед це навряд чи розладнає завтрашню зустріч. Нині вночі він спробує вирвати у того бідолахи якийсь інший навід, але я певен, що він не скористається ним одразу. Він притримає його про запас і пізніше використає, щоб порушити хід дискусії, якщо вона піде шляхом, який буде йому не до вподоби».

«Той бідолаха може сказати йому щось, що можна використати проти нас?» — спитав Михаїл Чезенець.

У Вільямових словах пролунав сумнів: «Сподіваймось, що ні». А я зрозумів: якщо Сальватор звірить Бернардові те, що він звірив був нам про своє минуле та минуле келаря, і натякне на їх стосунки з Убертином, хай які скороминущі, мінорити опиняться у вельми прикрому становищі.

«У кожному разі побачимо, як розвиватимуться події, - погідно мовив Вільям. — Зрештою, Михаїле, все уже й так вирішене наперед. Але ти таки хочеш спробувати».

«Хочу, — відповів Михаїл, — і Господь мені поможе. І хай святий Франциск заступиться за нас усіх».

«Амінь», — відповіли присутні.

«Невідомо ще, — геть непоштиво зауважив Вільям. — А може, святий Франциск очікує десь на суд, не споглядаючи Господа лице в лице».

«Хай буде проклятий той єретик Йоан! — бурмотів мессер Єронім, коли вони вже підходили до опочивалень. — Якщо він позбавить нас зараз помочі святих, що з нами, бідолашними грішниками, станеться?»

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

П'ятого дня ЧАС ПЕРШИЙ,

де точиться братня дискусія про убогість Ісуса

Уранці п'ятого дня, після нічної сцени, я прокинувся — з серцем, розбурканим тисячами тривог, — коли вже дзвонили на перший час, бо Вільям безцеремонно розштовхав мене, заявивши, що невдовзі посольства зійдуться на зустріч. Я визирнув з вікна келії і не побачив нічого. Туман попереднього дня зробився молочнистою ковдрою, яка неподільно панувала над дворищем.

Ледве я вийшов, обитель постала переді мною такою, якою раніше я її ще не бачив; лиш деякі більші споруди — церква, Вежа, капітулярна зала — видніли здалеку, хоча й невиразно, тіні серед тіней, але решту будівель можна було побачити хіба що на кілька кроків уперед. Здавалось, немов форми, предмети і тварини зненацька виринали з ніщоти; люди, які вигулькували з мряки, спершу здавалися сірими привидами, а потім поступово набирали чіткості, так що їх можна було впізнати.

Мені, уродженцю північних країв, ця стихія не була незнаною, і в кращі хвилини вона б з ніжністю нагадала мені рідну рівнину і замок, де я народився. Але того ранку погодні умови здалися мені до болю схожими на стан моєї душі, і поки я ішов до капітулярної зали, смутний настрій, з яким я пробудився, дедалі зростав.

Неподалік від капітули я побачив Бернарда Ґі, який прощався з кимось, кого я не відразу впізнав. Коли той пройшов повз мене, і я побачив, що то Малахія. Він озирався, немов не хотів, щоб його заскочили за скоєнням якогось злочину: але я вже говорив, що чоловікові цьому від природи був властивий вираз того, хто приховує або намагається приховати невизнану таємницю.

Не розгледівши мене, він пішов геть. Під спонукою цікавості я пішов за Бернардом і побачив, що він пробігає очима якісь папери, які, мабуть, передав йому Малахія. На порозі зали він жестом покликав ватажка лучників, який стовбичив поблизу, і шепнув йому кілька слів. Відтак увійшов до зали.

Я пішов за ним.

Я вперше ступав у це приміщення, яке зовні виглядало скромно і безпретензійно; я помітив, що його недавно відбудували на місці колишньої монастирської церкви, почасти зруйнованої, мабуть, пожежею.

Коли входити ззовні, шлях пролягав під порталом, спорудженим на новий манір — стрілчасте склепіння без оздоблення, увінчане розетою. Але, ввійшовши, я опинився у портику, збудованому на рештках колишньої паперті. Спереду виднів ще один портал, з аркою на давній манір та чудово вирізьбленим тимпаном у вигляді півмісяця. То, мабуть, був портал зруйнованої церкви.

Постаті на тимпані були такі ж захопливі, як і на порталі теперішньої церкви, але не такі бентежні. На цьому тимпані теж панував Христос на престолі; але поряд з Ним, у різних позах і з різними предметами в руках, розташувалися дванадцять апостолів, які одержали від Нього наказ іти у світ і євангелізувати язичників. Над головою Христа дугою, розділеною на дванадцять панно, і під Його ногами тягнулася безперервна процесія постатей, зображаючи народи світу, яким судилося отримати благу вість. З одягу я впізнав гебреїв, кападокійців, арабів, індійців, фригійців, візантійців, вірмен, скіфів і римлян. Але у проміжках між ними, на тридцяти медальйонах, розташованих дугою над дванадцятьма панно, розмістились мешканці незнаних світів, про яких лише натякав Фізіолог та непевні оповіді мандрівників. Про багатьох з них я й не чував, інших же впізнав: приміром, шестипалі створіння, фавни, народжені з хробаків, які утворюються між корою і м'якушем дерев, сирени з лускатим хвостом, які спокушають моряків, чорнотілі ефіопи, які захищаються від палу сонця, копаючи підземні печери, ослокентаври, які до пояса є людьми, а нижче — ослами, циклопи з одним оком завбільшки у щит, Скілла з дівочою головою і грудьми, черевом вовчиці та дельфінячим

1 ... 110 111 112 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім'я Рози, Умберто Еко"