Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одноокий набирав повну пащу скривавленого снігу, жував його, смакував і ковтав. Це тільки ще більш посилювало відчуття голоду, але він був занадто досвідчений, щоб забути про обережність. Він ліг і став чекати. Їжатець скреготів зубами, стогнав, хлипав і часом тихо повискував. Невдовзі Одноокий помітив, що голки його поволі опускаються і дрижаки пробігають по спині. Потім ці дрижаки раптом припинились. Довгі зуби клацнули востаннє, голки зовсім прилягли, тіло зразу послабло, і їжатець перестав ворушитись.
Тремтячою лапою Одноокий витягнув їжатця й перекинув на спину. Нічого не трапилось. Звір був неживий. Пильно оглянувши здобич, вовк обережно взяв її зубами й побіг уздовж струмка, потроху волочачи їжатця по снігу, потроху в зубах несучи, відвертаючи при тім голову, щоб не настромитись на колючі голки. Дорогою він згадав щось, поклав свою ношу й швидко подався туди, де покинув куріпку. Цього разу він знав, що йому робити, і, не вагаючись, із'їв її. Тоді повернувся й знову поволік їжатця.
Коли він приніс свою здобич у печеру, вовчиця, подивившись на неї, обернула до нього морду й ніжно лизнула йому шию. Але зараз же загарчала, не підпускаючи його до вовченят; проте не так сердито, як перше, не загрожуючи, а ніби перепрошуючи. Її інстинктивний страх за дітей поволі зник. Вовк поводився, як справжній батько, і не виявляв святокрадницького бажання пожерти маленьких створінь, що вона породила.
Розділ III
СІРЕ ВОВЧЕНЯ
Воно було інакше, аніж його брати й сестри. У них шерсть мала вже злегка рудуватий відтінок, успадкований від матері, а воно цілком вдалося в батька і з усього виводу було єдиним сірим вовченям. Воно народилося справжнім вовком і було дуже схоже на Одноокого, тільки мало двоє очей, а не одне, як батько.
Очі в сірого вовченяти лиш недавно прорізались, але бачило воно вже зовсім добре, і навіть коди ще очі в нього були невидющі, чуття дотику, смаку й нюху вже слугували йому. Воно дуже добре знало своїх двох братів і двох сестер, незграбно гралося з ними, гризлося, а коли розпалювалось, то з його маленького горла вибивалися чудні хрипкі звуки — перші ознаки гарчання. Ще задовго до того, як очі йому прорізалися, навчилося воно на дотик, смак і нюх пізнавати свою матір — джерело тепла, рідкої їжі й ніжності. У неї був м'який язик, і коли вона пестила його й лизала йому маленьке тендітне тільце, вовченя пригорталося до неї і засинало.
Мало не весь перший місяць свого життя проспало воно так, але тепер, коли очі його вже добре бачили, воно спало менше і поступово вивчало світ, що був навколо. Цей його світ був похмурий, але воно цього не помічало, бо іншого світу не знало. Воно жило в напівтемряві, і очі його зроду не бачили іншого світла. Його світ був тісний, він обмежувався стінами лігва; а що вовченя анітрохи не знало того широкого світу, що був зовні, тим-то його й не гнітили вузькі межі його існування.
Воно дуже рано зробило важливе відкриття, що одна стіна його світу не схожа на решту. Це був отвір, і звідти падало в печеру світло. Вовченя не мало ще ніяких свідомих бажань а чи думок, а вже воно зауважило, що ця стіна не схожа на інші. Вона вабила його до себе ще перед тим, як у нього розтулились очі й воно побачило її. Світло, що падало звідти, било йому в заплющені повіки, і його очі й зорові нерви тремтіли, реагуючи на теплі іскрини, що викликали на диво приємне відчуття. Життя його тіла, кожної клітинки тіла, те життя, що було суттю цього тіла й не мало нічого спільного з його особистим життям, — тяглося до цього світла й поривало туди ж його тіло так само, як хімічний склад рослини змушує її обертатися до сонця.
Ще свідоме життя у вовченяті й не мріло, а воно вже лізло до виходу з печери. Його брати й сестри також силкувалися туди добутись. О цій порі жодне з них ніколи не лізло в темні кутки задньої стіни. Вони, як те зілля, надились на світло; хімічний процес, що називається життям, вимагає світла; воно було необхідне їм, щоб існувати, і їхні малесенькі тільця, керовані сліпим інстинктом, повзли до нього, як повзуть вусики виноградної лози. Пізніше, коли в них почала розвиватись особистість, коли у них вже прокидалися свідомі бажання, — потяг до світла все збільшився. Мати гнала їх від проходу, але вони уперто лізли до нього.
Тоді ж таки сіре вовченя дізналося, що в матері, крім м'якого язика, є й дещо інше і що вона може бути й не така ласкава. Вперто лізучи до світла, воно познайомилося з її носом, а згодом і з лапою, що приминала його до землі і швидким точним рухом відкочувала від отвору. Воно пізнало, що таке біль, і до того всього навчилось уникати його, по-перше, намагаючись на кару не наражатись, а по-друге, як уже наразилося, втікати від неї. Це були вже свідомі його вчинки, наслідки його перших узагальнень. Досі воно ухилялося від болю несвідомо — так само несвідомо, як і повзло до світла. А тепер воно ухилялося від нього, бо вже знало, що таке біль.
Дуже хиже було це вовченя. Такі ж самі були його брати й сестри. Та інакше й не могло бути. Адже воно було м'ясоїдною твариною і походило з роду хижих м'ясоїдів. Його батько й мати живилися самим тільки м'ясом. Молоко, що його воно ссало від тої миті, як уперше в ньому замерехтіло життя, вироблялося з того самого м'яса; і тепер, коли минув місяць і очі вже цілий тиждень були розплющені, воно теж почало їсти м'ясо — м'ясо, наполовину перетравлене в материному шлунку й виригнуте для п'ятьох підрослих вовченят, яким тепер не вистачало молока.
Але воно було найлихіше з цілого виводу, найголосніше гарчало й сердилось дуже, піж інші. Це воно перше навчилося спритним ударом лапи збивати з ніг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.