Читати книгу - "Природа всіх речей"

Невже це його дружина? — подумала Алма.

— Все вирішено! — сказав він. — Сестра Ману про вас подбає. Їжа в нас тут проста, але ж ви мусите щось поїсти! Вона вам принесе. Я також попросив її дати вам агу таото — ковдру, якою ми всі накриваємося уночі. А я принесу вам лампу. А тепер ходімо. Думаю, вам більше нічого не треба.

Алма могла назвати ще багато всього, що їй треба було, але обіцяна їжа й ночівля наразі її задовольнили. Вона рушила вздовж чорного піщаного пляжу слідом за преподобним Веллсом. Як на чоловіка з такими короткими, кривими ногами, він рухався надзвичайно швидко. Навіть широко ступаючи, Алма мусила наддати ходи, щоб за ним поспіти. Він розмахував ліхтарем, щоправда незапаленим — місяць саме зійшов і яскраво освітив небо. Алму налякали великі тіні, що метушилися по піску на стежці. Вона подумала, що то щурі, але придивившись ближче, зрозуміла, що це краби. Вони її стривожили. Зовсім немалі, з великим клешнями, що їх тягнули позаду себе, моторошно клацаючи. Краби тулилися до неї надто близько. Краще вже щурі, подумала Алма. Добре, що вона взута. Преподобний Веллс десь згубив свої сандалі після церковної служби, але краби його не турбували. Він далі безтурботно теревенив.

— Дуже цікаво, чи сподобається вам Таїті, сестро Віттекер, як ботаніку, — сказав він. — Багато хто розчаровується. Тут чудовий клімат, як бачите, але сам острів маленький, тому рослин тут хоч і багато, але всі вони одноманітні. Сер Джозеф Бенкс вважав Таїті убогим — я маю на увазі, з погляду ботаніки. Казав, що тутешні люди значно цікавіші за рослини. Може, він і мав рацію! Тут росте тільки два види орхідей — містер Пайк дуже засмутився, коли це почув, і завзято шукав іще — а коли ви дослідите всі пальми, а це станеться дуже швидко, вам тут більше не буде що вивчати. Тут росте ще дерево апаґе, яке здасться вам подібним на евкаліпт, але жінку, яка виросла в дрімучих лісах Пенсильванії, воно нічим не здивує, еге ж? Ха-ха-ха!

Алма не мала сили пояснювати преподобному Веллсу, що вона не зростала в дрімучих лісах. А той тим часом продовжував:

— На острові є прекрасний вид лавру, зветься таману — дуже корисне дерево. З нього роблять меблі. В ньому, бачите, не заводяться шкідники. Ще є сорт магнолії під назвою гуту — я надсилав його вашому батечку 1838 року. По всьому узбережжі ростуть гібіскус і мімоза. Вам сподобається наш горіх — може, ви бачили його біля річки? Як на мене, це найгарніше дерево на острові. Жінки шиють собі одежу з кори паперової шовковиці — вони називають її тапа — але тепер більшість полюбляє бавовну й ситець, що їх привозять моряки.

— Я привезла ситець, — зажурено пробурмотіла Алма. — Для жінок.

— О, вони будуть вам вдячні! — безтурботно зауважив преподобний Веллс, наче вже й забув, що Алмині речі хтось вкрав. — А папір ви привезли? Книжки?

— Привезла, — відповіла Алма, і на серці їй стало ще важче.

— Тут важкувато з папером, самі побачите. Вітер, сіль, дощ, комахи — гіршого клімату для книжок годі знайти! Я був свідком того, як усі мої папери зникли просто перед моїми очима!

І я, тільки що, мало не сказала Алма. Здається, вона ще ніколи не почувалась такою голодною і втомленою.

— От би мені таку пам’ять, як у місцевих, — продовжував преподобний Веллс. — Тоді б не треба було ніякого паперу! Те, що ми тримаємо в бібліотеках, вони тримають у голові. Проти них я почуваюсь недолугим. Наймолодший рибалка знає назви двох сотень зірок! Можете собі уявити, що знають старі! Колись я вів записи, але не міг дивитися, як вони псуються, коли я ще й рядка не дописав. Розумієте, в цьому родючому кліматі гарно ростуть не тільки дерева й квіти, а й пліснява й гнилизна. Це не місце для вчених! Але що таке історія, питаю я себе? Наше життя в цьому світі таке коротке! То нащо завдавати собі клопоту й записувати, що там з нами сталося за ту коротку мить? Якщо москіти дуже вам надокучатимуть вечорами, попросіть сестру Ману, хай покаже вам, як спалювати біля дверей сухий поросячий послід; він їх трохи віджене. Сестра Ману завжди всім допомагає. Раніше проповіді читав я, але їй це заняття припало до душі більше, ніж мені, та й місцевим подобаються її проповіді, тому тепер проповідує вона. Сім’ї в неї нема, то вона доглядає за свиньми. Годує їх із рук, щоб ті не порозбігалися від селища. Вона по-своєму багата. Одне порося може виміняти на місячний запас риби й інші скарби. Таїтянці шанують запечених поросят. Колись вони вірили, що запах риби приваблює богів і духів. Звичайно, дехто й досі в це вірить, хоч і вважає себе християнином, ха-ха-ха! Так чи так, а з сестрою Ману добре мати знайомство. В неї гарний голос. Острівна музика не має в собі нічого приємного для вуха європейця, але з часом ви до неї звикнете.

Значить, сестра Ману не одружена з преподобним Веллсом, подумала Алма. А хто ж тоді його дружина? І де вона?

А той тим часом невтомно продовжував:

— Якщо серед ночі ви побачите в затоці світло, не лякайтеся. Це всього лиш чоловіки, які ловлять рибу з ліхтарями. Дуже гарне видовище. Світло приваблює летючих риб, і ті застрибують просто в каное. Деякі хлопці вміють ловити їх голіруч. Кажу вам — може, на Таїті і бракує всяких-різних рослин, але морські чудеса покривають їх із лишком! Якщо хочете, я покажу вам завтра коралові сади он там, на рифі. І ви побачите, який Господь винахідливий. Ось ми й прийшли — хатина містера Пайка! Тепер вона стане вашою оселею! А точніше, вашою фаре! Тут хатину називають фаре. Як бачите, ви вже вивчили пару нових слів.

Алма подумки повторила це слово: фа-ре. Зберегла його в пам’яті. Вона падала з ніг від утоми, але навіть у такому стані Алма Віттекер не могла не нашорошити вух, коли чула нову, незнайому мову. В тьмяному місячному світлі, на пагорбку біля пляжу вона розгледіла маленьку фаре, сховану під мереживним листям пальм. Завбільшки вона була як найменша повітка в Білому Акрі, та виглядала доволі мило. Була схожа на літню дачу на морському узбережжі Англії, тільки зменшену в кілька разів. Від пляжу до дверей вела кривуляста