Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Що це за книжка? — спитав він.

Вона коротко розповіла йому, як вони з товаришами викрали карти Цитаделі та копії журналів Лето.

— Не сумніваюся, що ти про це знав, — промовила вона. — Батько прямо сказав мені, що шпигуни зрадили наш наліт.

Він побачив приховані в її очах сльози.

— Дев’ятьох із вас убили вовки?

Вона кивнула.

— Ти кепська командирка! — сказав він.

Вона наїжилася, але, перш ніж зуміла щось промовити, він спитав:

— Хто переклав це тобі?

— Це з Ікса. Вони казали, що Гільдія знайшла Ключ.

— Ми вже знали, що Бог-Імператор ні в чому собі не відмовляє, якщо вважає це доцільним, — промовив Айдаго. — Це й усе, що він мав сказати?

— Читай сам! — Вона покопирсалася у своїй торбі й витягла перший том перекладу, кинувши книжку йому на тапчан. Коли Айдаго повернувся до тапчана, грубо спитала:

— Що ти мав на увазі, завваживши, що я кепська командирка?

— Отак марно втратити дев’ятьох своїх друзів.

— Ти дурень! — Вона труснула головою. — Ти, очевидячки, ніколи не бачив тих вовків!

Він підняв книжку, яка здалася йому тяжкою. Зрозумів, що вона надрукована на кристалічному папері.

— Ви мали б озброїтися проти вовків, — сказав він, розгортаючи том.

— Якою зброєю? Уся зброя, яку ми могли роздобути, проти них не діє!

— Лазеростріли? — спитав він, перегортаючи сторінку.

— Торкнися лазеростріла на Арракісі — і Хробак одразу ж це знатиме!

Він перегорнув наступну сторінку.

— Попри все, твої друзі роздобули лазеростріли.

— І глянь, до чого це привело!

Айдаго прочитав рядок.

— Отрута була доступною.

Вона конвульсивно ковтнула слину.

Айдаго глянув на неї.

— Врешті-решт ви отруїли вовків, чи не так?

Її голос був майже шепотом.

— Так.

— То чому ж ви не зробили цього раніше? — спитав він.

— Ми… не… знали… що… змогли б.

— Але ти навіть не спробувала, — сказав Айдаго. Повернувся до розкритого тому. — Кепська командирка.

— Він такий підступний! — відповіла Сіона.

Айдаго прочитав абзац, перш ніж знову глянути на Сіону.

— Це майже його не описує. Ти все це прочитала?

— Кожне слово! А дещо й кілька разів.

Айдаго глянув на розгорнуту сторінку й прочитав іще раз: «Я створив те, що й планував, — могутню духовну напругу у всій моїй Імперії. Мало хто відчуває її силу. За рахунок якої енергії я створив цей стан? Я не настільки сильний. Єдина сила, якою я володію, — це контроль індивідуального добробуту. Це підсумок усіх речей, які я роблю. То чому ж люди шукають моєї присутності з іншою метою? Що може довести їх до певної смерті в даремній спробі дістатися до моєї присутності? Хочуть бути святими? Чи думають, що в такий спосіб можуть здобути видіння Бога?»

— Він украй цинічний, — сказала Сіона зі сльозами в голосі.

— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.

— Він показав мені… він показав мені Золотий Шлях.

— Це зручно…

— Цей Шлях достатньо реальний, Дункане. — У її очах виблискували сльози. — Але, навіть якщо це причина буття для нашого Бога-Імператора, це все ж не причина стати тим, ким він став!

Айдаго глибоко втягнув повітря:

— До цього дійшли Атріди!

— Хробак мусить згинути! — промовила Сіона.

— Цікаво, коли він прибуває? — спитав Айдаго.

— Цей пацючок, Ґарунів приятель, нічого про це не сказав.

— Мусимо розпитати, — зауважив Айдаго.

— У нас немає зброї, — відповіла Сіона.

— Нейла має лазеростріл, — сказав він. — Маємо ножі… линви. Я бачив линву в одній із Ґарунових комор.

— Проти Хробака? — спитала вона. — Навіть якби ми змогли забрати лазеростріл Нейли, ти ж знаєш, що проти нього він безсилий.

— А його повіз вистоїть проти лазеростріла?

— Я не довіряю Нейлі, — сказала Сіона.

— Хіба ж вона не кориться тобі?

— Так, але…

— Рухатимемося поступово, крок за кроком, — промовив Айдаго. — Спитай Нейлу, чи використала б вона свого лазеростріла проти Хробакового повозу.

— А якщо вона відмовиться?

— Убий її.

Сіона встала, відкинувши книжку вбік.

— Як Хробак прибуде до Туоно? — спитав Айдаго. — Він надто великий і важкий для звичайного ’топтера.

— Ґарун нам розповість, — відповіла вона. — Але думаю, що так, як він зазвичай подорожує. Глянула на стелю, яка закривала Стіну, що оббігала Сар’єр по периметру. — Думаю, що прибуде так, як вирушає на паломництво, з усім своїм супроводом. Приїде Королівською Дорогою, а сюди спуститься на силових підвісках. — Вона глянула на Айдаго. — А що Ґарун?

— Дивний чоловік, — сказав Айдаго. — Він до розпачу хоче бути справжнім фрименом. Знає, що не такий, якими вони були за моїх часів.

— А якими вони були за твоїх часів, Дункане?

— Вони мали приказку, яка чітко їх описує, — промовив Айдаго. — Ніколи не слід бути в товаристві людини, з якою не хотів би померти.

— Ти сказав це Ґарунові? — спитала вона.

— Так.

— І що він відповів?

— Сказав, що ніколи не зустрічав когось такого, як я.

— Ґарун може бути мудрішим, ніж ми всі, — зауважила вона.

* * *

Думаєш, влада може бути найнестабільнішою з усіх людських здобутків? А що з очевидними винятками з цієї неодмінної нестабільності? Деякі родини продовжуються. Відомі дуже тривкі й могутні релігійні бюрократії. Обміркуй зв’язок між вірою та владою. Чи виключають вони одна одну, якщо є взаємозалежними? Бене Ґессерит упродовж тисячоліть перебувають у відносній безпеці за законними стінами віри. Та куди ж поділася їхня влада?

Викрадені журнали

— Владико, я хотів би, щоб ви дали мені більше часу, — сказав Монео роздратованим тоном.

Він стояв на подвір’ї Цитаделі в коротких тінях полудня. Лето лежав просто перед ним на Імперському Повозі, відкинувши бульбашковий ковпак. Він об’їжджав околицю з Хві Норі, що займала свіжовстановлене сидіння всередині опорної рами бульбашкового покривала, поруч із обличчям Лето. Здавалося, що єдиним почуттям Хві була цікавість до всієї метушні, яка наростала довкола неї.

«Яка вона спокійна», — подумав Монео. Придушив мимовільне дрижання, яке охопило