Читати книгу - "Темний ліс"

— засмівся Джонатан. — Організація «Земля–Трисолярис» повністю розгромлена ще століття тому. У сучасному світі вони не мають достатньої соціальної бази для існування. Звичайно, ще є поодинокі індивідууми, які поділяють їхні ідеї, але про організоване підпілля жодним чином не йдеться. Тож ви скрізь почуватиметеся абсолютно безпечно.

Перш ніж піти, Джонатан скинув маску офіціозу, і його вбрання миттєво відреагувало на зміну стилю спілкування — засвітилося зображенням клаптика зоряного неба. Він посміхнувся й сказав Ло Цзі:

— Ах, докторе, я бачив багато історичних осіб, які поверталися до життя після гібернації, але ваше почуття гумору неперевершене. Це ж треба — накласти заклинання на зорю, ха-ха-ха… Це дуже смішно…

Ло Цзі застиг посеред приймального покою, спокійно насолоджуючись новою реальністю, в якій опинився: після двох століть у ролі рятівника людства нарешті повернувся до касти простолюду й перед ним відкрилися чудові перспективи нового життя, не затьмареного глобальними проблемами.

— І як воно — не мати привілейованого статусу, мій друже? — думки Ло Цзі перервав знайомий хрипкий голос.

Він миттю розвернувся й побачив Ши Цяна.

— Хе-хе, ці добрі новини я почув від хлопця, який тільки-но вийшов звідси.

Це була справді радісна зустріч старих товаришів — вони наперебій розповідали, що кому відомо про сучасність. Виявилося, Ши Цяна розбудили ще два місяці тому: його лейкемію успішно вилікували, але під час обстеження виявили серйозне захворювання печінки, можливо, пов'язане зі зловживанням алкоголем. Для сучасної медицини не склало труднощів лікування й цієї недуги. Чоловіки мовби востаннє бачилися не цілу вічність тому, а щонайбільше — чотири-п'ять років, адже в стані гібернації плин часу не відчувається. Навпаки — їхня дружба мовби щороку лише міцнішала.

— А я навмисно приїхав по тебе, щоб забрати з лікарні після пробудження. Не має жодного сенсу довше залишатися тут, повір мені, — Ши Цян уже витрушував із наплічника комплект одягу.

— Трохи завелике, тобі не здається? — Ло Цзі підняв у руках куртку.

— Ти поглянь: лише два місяці різниці в часі пробудження, а ти — сущий дикун порівняно зі мною. Ну ж бо, приміряй.

Ши Цян показав кнопку на сорочці, що скидалася на брошку, й розповів, як з її допомогою розмір одягу підганяється до тіла. Ло Цзі торкнувся кнопки, сорочка з легким шипінням почала зіщулюватися й нарешті прилягла ідеально. Те саме відбулося й зі штаньми.

— Агов, а ти не в двохсотрічному прикиді? — Ло Цзі ще раз оглянув Ши Цяна й пригадав, що шкіряна куртка на ньому начебто та сама.

— Усі мої речі втрачені за часів Великого занепаду, але родина дещо зберегла. Хоча воно в такому стані, що носити неможливо. У тебе також лишився деякий мотлох із тих часів — коли обживешся, зможеш забрати. Знаєш, друже, коли ти до кінця збагнеш, як докорінно змінилося все навколо, то зрозумієш, що двісті років — не такий уже й короткий відтинок часу. — З цими словами Ши Цян натиснув щось на куртці, й вона перетворилася на білосніжну — шкіряний принт був лише зображенням. — Я старомодний у вподобаннях.

— А я такі штуки зі своїм одягом можу зробити? Закачати собі зображення та змінювати їх за бажанням? — запитав Ло Цзі, розглядаючи своє вбрання.

— Можеш, але доведеться трохи помучитися з налаштуваннями. Ходімо вже.

Ло Цзі з Ши Цяном спустилися ліфтом у «стовбурі» до підніжжя «дерева» та з величезного холу вийшли назустріч новому світові.

* * *

Насправді ж, коли Спеціальний уповноважений погасив проекційні екрани в приймальному покої, слухання ще не завершилися. Ло Цзі почув, як паралельно з оголошенням закінчення слухань пролунав чийсь голос. Він точно належав жінці, але що вона говорила — дібрати вже не вдалося, хоча кутиком ока Ло Цзі помітив, як усі присутні в залі повернулися в одному напрямку. Саме цієї миті зображення остаточно згасло, й хоча Джонатан також помітив, що там ще щось відбувається, однак, зважаючи на оголошення Голови про завершення й розуміючи, що Ло Цзі вже позбавлений статусу Оберненого, більше не вмикав трансляцію. Можливо, питання, яке обговорюватиметься надалі, не призначене для вух звичайних громадян.

Голос насправді належав Кейко Ямасугі, яка зверталася до Голови.

— Пане Голово, я прошу слова.

— Пані Кейко Ямасугі, ви не є й не були Оберненою. Ваша присутність під час цих слухань обумовлена лише вашим спеціальним статусом стосовно колишнього Оберненого Білла Гайнса, що унеможливлює надання вам слова.

Присутні не виявляли жодної зацікавленості у виступі Кейко Ямасугі, тож залишали місця й прямували до виходу. Насправді ж усе, пов'язане з проектом «Обернені до стіни», вважалося тут густо припорошеним рештками давнини, тож після формальної процедури голосування, вони хотіли якнайшвидше забути цей історичний курйоз і більше не марнувати часу й сил. Проте наступні слова, звернені дружиною до Гайнса, прикували їх до місць.

— Обернений Білле Гайнсе, я — твій Руйнівник!

Гайнс, який також збирався був уже підвестися, ніби закам'янів. Ноги не втримали його, й він упав назад у крісло. Делегати спантеличено перезиралися, а потім почали перешіптуватися, побачивши, як поступово полотніє його обличчя.

— Я сподіваюся, ви ще не забули, що це означає, — холодно звернулася Кейко до делегатів.

— Так, нам відомо, хто такі Руйнівники. Але ваша організація вже давно припинила існування, — відповів Голова.

— Мені це відомо, — дуже спокійно мовила Кейко. — Але як останній член ОЗТ я й далі служитиму Господу.

— Я мав здогадатися, Кейко. Я повинен був це зрозуміти, — промовив Гайнс тремтячим, невпевненим голосом, ніби з нього випарувалася вся сила. Він знав, що дружина — прихильниця ідей Тімоті Лірі[63], й бачив її фанатичне бажання змінити людський розум за допомогою технологій, але йому ніколи не спадало на думку, що головною мотивацією її досліджень є глибоко прихована відраза до людства.

— Перше, про що я хочу розповісти: справжній задум твого стратегічного плану полягає не в підвищенні рівня людського інтелекту. Тобі ліпше, ніж будь-кому, відомо, що цей зухвалий план неможливо в найближчому майбутньому втілити в життя, адже людські технології зупинилися в розвитку через софонний бар'єр. Ти чудово знаєш: щойно ми відкрили квантову природу мислення, подальші дослідження втратили сенс, бо їх предмет прямо пов'язаний із теоретичною фізикою. Ментальна печатка насправді не випадковий побічний результат нашої роботи — вона завжди була головною метою, досягти якої ти так жадав. — Кейко Ямасугі повернулася до зали: — Шановні присутні, дозвольте