Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

г) система покарань припускає їх розташування в законодавчому переліку в певному порядку, а саме за ступенем їх суворості. У статті 51 КК усі види покарань розташовані, починаючи від менш суворого (більш м’якого) до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, своєрідні «сходи» покарань дають змогу суду вирішувати, який із видів покарань є більш суворим або, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають, наприклад, у разі призначення більш м’якого покарання на підставі ст. 69 КК; призначення покарань за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК); застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК) тощо.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, охоплює 12 видів покарань, які можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення, тому що сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань, точному встановленню підстав, порядку та меж їх призначення і тим самим забезпечує їх необхідну індивідуалізацію.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення, за суб’єктом, до якого вони застосовуються, за можливістю визначення строку покарання та за іншими підставами.

За порядком (способом) їх призначення всі покарання в ст. 52 КК поділяються на три групи: а) основні (ч. 1); б) додаткові (ч. 2); в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (ч. 3).

Основні — це такі покарання, які призначаються у вироку тільки як самостійні заходи впливу та ні за яких умов не можуть застосовуватися на додаток до інших покарань, тобто не можуть приєднуватися до них. Особливість цих покарань полягає й у тому, що згідно з ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК. Крім того, усі вони призначаються тільки тоді, коли безпосередньо передбачені у відповідних санкціях, а виняток із цього правила припустимий лише в разі застосування ч. 1 ст. 69 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 52 КК до основних покарань належать: громадські роботи (ст. 56 КК), виправні роботи (ст. 57 КК), службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК), арешт (ст. 60 КК), обмеження волі (ст. 61 КК), тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), довічне позбавлення волі (ст. 64 КК).

Додаткові — це такі покарання, які призначаються лише шляхом їх приєднання на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання можуть призначатися тільки тоді, коли вироком суду призначено основне покарання, до якого вони і приєднуються. Їх особливість полягає і у тому, що на відміну від основних за один злочин суд має право призначити (приєднати до основного) не тільки одне, а й кілька додаткових покарань одночасно (ч. 4 ст. 52 КК). Крім того, на відміну від основних такі види додаткових покарань, які встановлені статтями 54 та 55 КК, можуть призначатися й тоді, коли прямо у відповідних санкціях не передбачені.

До додаткових покарань згідно з ч. 2 ст. 52 КК належать позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) та конфіскація майна (ст. 59 КК).

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові (їх називають змішаними), — це штраф (ст. 53 КК) і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК). Їх особливість полягає у тому, що в одних випадках суд має право призначити їх як основні, коли як такі вони передбачені в санкції статті Особливої частини КК, а в інших — приєднати на додаток до основного покарання.

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні покарання є, так би мовити, універсальними заходами впливу, бо можуть застосовуватися, як правило, до будь-якої особи, що вчинила злочин. До них належать штраф, громадські та виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі.

Спеціальні покарання на відміну від загальних можуть призначатися лише певному (більш вузькому) колу суб’єктів злочину. Наприклад, тримання у дисциплінарному батальйоні може призначатися лише військовослужбовцям строкової служби (ч. 1 ст. 62 КК). До спеціальних покарань належать також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і службові обмеження для військовослужбовців.

За можливістю визначення строку покарання і, отже, встановлення меж застосування у часі правообмежень, які становлять зміст покарання, всі вони поділяються на строкові та безстрокові.

Строковими є покарання, стосовно яких закон встановлює мінімальні та максимальні межі їх застосування у часі. Це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк. Наприклад, обмеження волі може призначатися на строк від одного до п’яти років (ч. 2 ст. 61 КК), а виправні роботі — на строк від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 57 КК).

Особливість строкових покарань полягає у тому, що вихід за межі строків, установлених для них у статтях 55-58, 60-63 Загальної частини КК, неприпустимий, за винятком випадків застосування 25-річного строку позбавлення волі на підставі ч. 2 ст. 71 чи ч. 2 ст. 87 КК.

Безстроковими є такі покарання, межі застосування яких у часі ні законом, ні вироком суду не встановлюються. До них належать: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна та довічне позбавлення волі. Особливе місце серед них посідає довічне позбавлення волі, яке хоча й триває у часі, але конкретний проміжок часу його застосування закон не встановлює. Оскільки такі безстрокові покарання, як штраф і конфіскація майна, вичерпуються самим фактом виконання вироку, їх прийнято називати ще й одноактними.

Покарання можуть