read-books.club » Класика » Тихий Дін 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий Дін"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тихий Дін" автора Михайло Шолохов. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 109 110 111 ... 132
Перейти на сторінку:

— Так.

— Хай вам бог помагає.

Листницький крізь плівку дрімоти, мов здалека, вчував густий голос священиків, і здавалось уже, що це не священик говорить баса й мов би скаржачись, а осавул Громов.

— Родина, знаєте,— бідна парахвія. От і їду полковим священиком. Руський нарід не може без віри. І рік-у-рік, знаєте, віра кріпшає. Є, звичайно, такі, що відходять, але з інтелігенції, а мужик за бога міцно держиться. Так.. Отакечки...— зідхнув бас і знову потік слів, що вже не доходять до свідомости. Листницький засинав. Останнє, що відучує— запах свіжої фарби від дощатої в дрібні паски стелі

і поклик за вікном:

— Багажня приймала, а мені діла немає.

"Що багажня приймала?" — ворухнулась свідомість і ниточка непомітно урвалась. Здоровкуватий після двох, неспаних ночей навалився сон. Прокинувся він, коли потяг відірвав уже від Петербурга верстов із сорок простору. Ритмічно татакали колеса, вагон хитався, підгонюваний поштовхами паротягу, десь у сусідньому купе стиха співали, фіялкові косі тіні кидав лихтар.

Полк, куди дістав призначення сотник Листницький, зазнав великих утрат в останніх боях, його вивели із сфери боїв і спішно поповнювали кіньми й людьми.

Штаб полку стояв у великому торговельному селі Берез-нягах. Листницький висів з вагону на якомусь безименному

полустанкові. Там же вивантажився походний шпиталь/ Спитавши в лікаря, куди прямує шпиталь, Листницький дізнався, що він переїздить з південно-західнього фронту на цю ділянку і зараз же вирушить за маршрутом Березняги — Іва-нівка — Кришовинське. Великий багровий дікар дуже неласкаво висловлювався про своє безпосереднє начальство, громив штабних з дивізії і, куйовджачи бороду, поблискуючи з-під золотого пенсне злими очицями, виливав свою жовчну гіркоту перед випадковим бесідником.

— Ви мене можете підвезти до Березнягів?:—перепинив його на півслові Листницький.

— Сідайте, сотнику, на бідку. їдьте, — погодився лікар і, фамільярно покручуючи ґудзика на сотниковій шинелі, прагнучи співчуття, гуркотів стриманим басом.

— Ви ж подумайте, сотнику: протрусились двісті верстов у товарячих вагонах для того, щоб вештатись тут б§з діла, тоді, як там, звідки мій шпиталь перекинули, два дні йшли найкривавіші бої, залишилась маса поранених, що потребували негайної нашої допомоги (лікар із злостивою гласністю переказав знову "найкривавіші бої", налягаючи на "р", пририкуючи).

— Чим же пояснити цю нісенітницю? — для годиться поцікавився сотник.

— Чим? — лікар іронічно напнув понад пенсне брови, рикнув:— Безладдям, безглуздям, дурістю командного складу. Ось чим! Сидять там мерзотники і плутають. Немає розпорядливосте, просто немає здорового глузду. Пам'ятаєте Вересаева "Записки лікаря"? Егеж! Повторюємо в квадраті.

Листницький відкозиряв, попрямував до транспорту, услід йому тіпаючи в багрових прожилках торбами щок, крякав сердитий лікар:

— Програємо війну, сотнику! Японцям програли і не порозумнішали. Шапками закидаємо, так що вже там... — і пішов коліями, переступаючи через калюжки, пойняті нафтовими райдужними іскорками, журливо мотаючи незграбною головою.

Смеркало, коли шпиталь під'їхав до Березнягів. Жовту щетину стерні хвилював вітер. На заході коцюбились згромаджуючись хмари. Вгорі фіялково чорніли, трохи .нижче втрачали дивні свої барви і, міняючи тони, лили на тьмяну ряднину неба ніжно-бузкові димчасті відблиски; в середині вся ця безфоремна громада, набита мов той зашерт за кри-гоплаву, розходилася і в пролім непослабно струмився потік надвечірніх промінів помаранчового кольору. Вій розходився бризкучим віялом, переломляючись і курячись, падав сторч, а нижче пролому сплітався у бакханальний спектр кольорів.

Коло придорожного рівчака лежав застрелений рудий кінь. Задня його нога, потворно задерта догори, виблискувала напівстертою підковою. Листницький, підскакуючи на бідці, розглядав кінський труп. Санітар, що їхав з ним, пояснив, спльовуючи на надутий горб черева.

— Зерном обжерся..... Об'ївся, — поправився він, глип

нувши на сотника, хотів ще раз сплюнути, але слину проковтнув з увічливости, витер губи рукавом гімнастівки. — Здох, а. прибрати годі, от бо який руський нарід. У німців, у тих не так.

— А ти звідки знаєш ? — безпричинно злісно спитав Листницький і в цей момент так само безпричйнно і прикро зненавидів байдуже, з відтінком переваги і погорди, обличчя санітара. Воно було сірувате, нудне, мов вересневе поле в стерні; нічим не різнилося від тисячі інших мужицько-сал-датських облич тих, які зустрічав і доганяв сотник по дорозі з Петербургу до фронту. Всі Зони здавались якимись вили-нялими; тупе щось застигло в сірих блакитних, зеленкуватих і інших очах, і вони дуже нагадували зужиті, давньої карбівки мідні монети.

— Я в Німеччині Три роки ДО ВІЙНИ Прожив,—НЄ кваплячись відповів санітар. У відтінку його голоса пролунала та сама перевага й погорда, які помітив сотник у погляді.

— Яв Кенігсбергу на сигарній фабриці працював, — нудьгуючи кидав санітар, поганяючи маштака вузлом ремінних віжок.

— Помовч лишень, — суворо сказав Листницький і повернувся, оглядаючи голову коня із * звислим на очі чубком і оголеним, обвітреним на сонці навісом зубів.

Нога його, задерта догори, була зігнута в колінному суглобі, копито трохи порепалось від вухналів, але скойка густо ясніла сизим глянцем, і сотник по нозі, по тонко різьбленій бабці визначив, що кінь був молодий і гарної породи.

Бідка, підскакуючи грудкуватим путівцем, від'їжджала) далі. Мерхнули фарби на західному краї неба, розсмоктував вітер хмари. Нога мертвого коня чорніла ззаду безголовою каплицею. Листницький все дивився на неї і раптом на коня круговиною впав снопик проміння і нога з щільно облиплою рудою шерстю яскраво зацвіла, мов

1 ... 109 110 111 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий Дін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий Дін"