Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Чого і вп’ять вам зичу, і дай то боже,

а волочитися безпутне барзо непригоже.

Уже ж і од вас, вандровних, прощенія желаю, а од вандровок вас богу в храненіє вручаю.

О ДРУЗІХ ЗИЧЛИВИХ

З давніх часов приповість тая то пробуваєт: не мій собі сто коп, як сто другов,— повідаєт.

Бо сто коп, як то мовять, гроші — слина, а друзі не забудуть, як якая година,

Ховай, боже, пригоди, аж так тобі помогуть і подадуть рятунку, як котрії ізмогуть.

Прото треба із всіми по-друзькій пробувати і всіми силами їх ласки запобігати.

Бо хто не хочет людям людськості виявляти, того і в пригоді мало будуть рятувати.

Кгди мовять не імай ся хто-кольвек за пригоду, не дай, боже, кождому, аж будет міть свободу.

Зачим, прошу вас, з всіми приязливе живіте і друг за друга єще і богу ся моліте,

А вас бог, яко отець синов, будет любити

і од всяких напастей всегда станет хранити.

О УБОГИХ ЛЮДЄХ

О горе бідним людєм убогим на світі,

же не могуть скутечної радості іміти.

А багатому аще і скорб часом ткнеться,

то в том же йому часі рихло і минеться.

Бо багач суддям очі мздою забиваєт і тоєю до конця оних осліпляєт.

А убогий неборак, хоч мало споткнеться, певне, побіденному, дармо не минеться.

Або будет в здоров’ю бідний шванкувати іли которим іним лихом торгувати,

І єсли од багатих милості не получить,

то, хоч рад або не рад, з душею розлучить

0 боже, чому ж то ти вбогих опущаєш,

на скорб і на сльози їх оком не смотряєш? Чи тим, же багач царство может купувати, а ти, яко бог, можеш і нендзному дати,

А поневаж судія єст-єсь справедливий,

сотвори ж і на землі в панов суд правдивий, Аби тя, судію, больш юж не оскорбляли

і жеби безвинне душ больш не погубляли. Але даруй властєм мир і любов в їх серця,

молим ті ся, господи наш, од всього серця.

О БАГАТСТВІ І О НИЩЕТІ

Кождий би хотів собі також багатим бить,

але мусить на світі так жить, як набіжить,

1 тим рогом чесатись, которим достанет —

і будет троха іміть, як робити станет.

Бо убогих повсюду больше єст найпаче, і правдивая то річ єст, а не іначе. Багатство кому то бог ісхочет даровать, іний мало на тоє будет і працьовать,

А іний, хоч през ввесь вік труди полагаєт, а єднак, побіденник, мало чого маєт,

І день од дня працюєт і не может міти,

тілько мусить, бідний, хоч і не рад, терпіти І подобно, то так бог восхотів іздавна,

що поставив чловєка чловєку неравна,

Бо єсли б праве могли всі багатими бить, то нікому било би і хліба робить.

Ти же, боже, не забудь убогих до конця — його же милості і ласці немаш конця —•

А багатим повели вбогих вспомагати,

а небесним царством рач їм иагорожати,

І автора вспоможи сього як нищетна — благодать бо і милость твоя неіщетна.

О УБОГИХ І О БАГАТИХ

Що далій на світі горш біда наставаєт, же убогий чоловік во всім погибаєт.

Хоч может бідний в людей що і заробити, то багатий не хочет слушне нагородити.

І що їм за користь, іж мзди удерживають, аз того удержання пожитков не мають,

Бо стокротний їм за то ущербок биваєт, кгди за сльози убогих бог таких караєт Альбо громовим огнем, або теж водою, .

аж виходять їм тії вдержання з бідою?

Зачим работникам, прошу, нагорожайте,

і єдним шелягом, кгди заробять, не вкривжайте, Бр за милостиню і тоє ся вміняєт,

кто трудникам, як слушне годним, заплачаєт.

А написавшаго мя се слово простіте

і здраво і спасенно в довгий вік живіте,

Бо написах укор, іж неба вам гірияю,

і паки милость вашу о ласку впрашаю.

О УРЯДОВИХ ЛЮДЄХ, СЛУХАЮЧИХ ЯБЕДНИКОВ

Що то, панове, у вас єст такії за звичаї,

же то оскорбляєте слуг своїх над звичаї,

А найпаче слуг вірних і юж заслуженних і жадною мірою в чім неподозренних,

Кгди ж мерзським клеветником віру імаєте, аж оні лгуть, яко пси, ви і не знаєте.

На вет кажіть тим лгарям довод доводжати, а собі того часу всяко розсуждати.

А не міли би слушних доводов давати, то зволяйте киями таких частувати,

Іж би не сміли в другий раз того чинити, да жеби і іному могли запрітити.

Прето ж, прошу, тих лгаров нікгди не слушайте да дубовії почестки таким давайте.

О ЖОНАХ СВАРЛИВИХ І ЗЛОЯЗИЧНИХ

Рік Соломон: «Лучш со львом в пустині жити, нежели со жоною злою в дому бити».

Сварлива жона і днесь — згибель чоловіку, яко же некгдись бі-ста в стародавнєм віку. Многії убо тогда през жон погибоша

мужіє, что себе їм в область дадоша.

Щаслив той, хто жоні злой ся не подаваєт і що, як бестії, по ребрах часто даваєт.

Будет таковий только міть верх над жоною, над злою тварію і назбить проклятою.

І певная то річ єст, же такая — проклята, бо од бога і людей ласка той однята,

І благословенія божого не маєт,

бо з дияволом собі товариство маєт.

Зачим, боже, сохраняй сам доброго мужа

од такой злой тварі, жеб не постигла нужа.

Бо ліпш, мовять, желізо у воді варити, неже псюю личину, жону злу, учити.

Уже чоловік бідний такой не научить,

разві сам диявол кгди з душею разлучить.

А тепер, чоловіче, мусиш біду терпіти

і до смерті з такою не будеш добра міти.

І сам тя нехай господь рачить свободити а жону твою злую з світа скоренити.

Ти же возхощи тоє од ней пострадати

за покуту і будеш в небі царствовати.

Єднак жоні своїй злой ні в чом не хилися І на кождий день києм парить не лінися

А так певне од бога приймеш нагороду

і получиш од муки вічной собі свободу.

О НЕ ВМІЮЩИХ І О НЕ ХОТЯЩИХ ДІТЕЙ СВОЇХ УЧИТИ НА ДОБРІЇ ДІЛА

Которії родичі дітей не научають,

тії неприятелі дітєм своїм бивають.

Бо нікгди без цвічення діти добрі не будуть

і, виросши, хоч красти, хоч розбивати будуть,

Аж вас, родичов, скорбей доведуть немалих, поневаж не вміли-сте цвічити їх малих.

І хоч би і хотів уже великого сина вчить,

тілько ж не зможеш тогда, власне дуба, нахилить.

І