Читати книгу - "Затемнення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так. Ця ніч входить у мою десятку також. Але ти, певна річ, не можеш пам’ятати моєї улюбленої частини цієї ночі.
— Точно, — згадала я. — Тієї ночі я також базікала уві сні.
— Ага, — погодився Едвард.
Кров прилила мені до обличчя, коли я знову спробувала згадати, що ж таке я могла говорити, перебуваючи в обіймах Джейка. Я не пам’ятала, що мені наснилось і чи взагалі мені щось снилось, тож у мене нічого не вийшло.
— Що я бурмотіла минулої ночі? — прошепотіла я тихіше, ніж раніше.
Він здригнувся замість відповіді, а я поморщилась.
— Все так погано?
— Нічого жахливого ти не казала, — зітхнув він.
— Будь ласка, скажи мені.
— В основному ти промовляла моє ім’я, як завжди.
— Так, це не погано, — обережно погодилась я.
— Вже під ранок ти почала бубоніти якісь нісенітниці, на кшталт: «Джейкоб, мій Джейкоб», — (я чула, як йому боляче, навіть у його шепоті). — І твоєму Джейкобу це дуже подобалось.
Я витягнула шию, намагаючись дотягтись губами до його підборіддя. Я не могла поглянути йому у вічі. Він втупився у стелю намету.
— Вибач, — прошепотіла я. — Просто я так розрізняю.
— Розрізняєш?
— Так, розрізняю доктора Джекіла та містера Гайда[23]. Джейкоба, який мені подобався, і Джейкоба, який дратує мене до біса, — пояснила я.
— Це звучить логічно, — Едвардів голос здавався вже м’якшим. — Розкажи мені про іншу улюблену ніч.
— Політ з Італії додому.
Він насупив брови.
— Хіба ця ніч не входить до переліку твоїх улюблених? — здивувалась я.
— Ні, взагалі-то входить, але я здивований, що вона включена і до твого переліку також. Хіба в тебе не склалось безглуздого враження, що я дію лише з почуття провини і збираюсь утекти, тільки-но відчиняться двері літака?
— Так, склалось, — посміхнулась я. — Але ти ж був там, зі мною. Він поцілував моє волосся.
— Ти кохаєш мене більше, ніж я на те заслуговую.
Я засміялась від безглуздості його ідеї — як можна було кохати його менше?
— А наступна ніч — ніч після повернення з Італії, — продовжила я розповідати.
— Так, вона також у моєму списку. Ти була така кумедна.
— Кумедна? — засмутилась я.
— Я не міг навіть уявити, що твої сни настільки яскраві. В мене виникли труднощі, щоб переконати тебе, що ти вже прокинулась.
— Я й досі не впевнена, — пробурмотіла я. — Ти завжди мені здаєшся більше сном, ніж реальністю. А тепер розкажи мені ти про якусь зі своїх ночей. Я вже вгадала ніч, яка в тебе на першому місці?
— Ні. На першому місці в мене та, що була два дні тому, коли ти нарешті погодилась вийти за мене заміж.
Я скривилась.
— Бачу, в твій перелік вона не входить.
Я згадала, як він мене цілував, і консенсус, якого ми досягли, і змінила свою думку.
— Чому ж, входить. Але з певними застереженнями. Я не розумію, чому це настільки для тебе важливо. Я вже і так навіки твоя.
— Через сто років, коли ти наберешся досить досвіду, щоб справді оцінити мою відповідь, я тобі все поясню.
— Я нагадаю тобі про це через сто років.
— Тобі вже не холодно? — раптово запитав він.
— Ні, все гаразд, — запевнила я його. — А що?
Перш ніж він встиг відповісти, тиша ззовні намету була розірвана пронизливим виттям, повним болю. Звук відбився від голої поверхні скель і луною розлився у повітрі, здавалось, він лунає зусібіч.
Виття увірвалось у мій мозок, наче торнадо, одночасно знайоме і незнайоме. Незнайоме, тому що я ніколи до того не чула зойку, повного такої муки. А знайоме, тому що я впізнала голос одразу, і зрозуміла значення того крику, ніби зойкнула сама. І те, що Джейкоб був не в людській подобі, не мало жодного значення. Перекладу я не потребувала.
Джейкоб був поряд. Джейкоб чув кожне слово, яке ми казали. Джейкоб був ув агонії.
Виття перетворилось на якесь специфічне булькаюче схлипування, а потім знов стало тихо.
Я не чула його беззвучної втечі, але відчувала її, відчувала Джейкову відсутність, якої не помітила раніше, порожній простір, що залишився по ньому.
— А те, що твій обігрівач уже відпрацював свій ліміт, — тихо відповів Едвард. — Перемир’ю кінець, — додав він так тихо, що я навіть не впевнена, чи він справді це сказав.
— Джейкоб слухав, — прошепотіла я. Це не було запитання.
— Так.
— Ти знав.
— Так.
Я дивилась у нікуди і не бачила нічого.
— Я ніколи не обіцяв, що боротимуся за тебе чесно, — тихо нагадав він мені. — До того ж він має право знати.
Я схилила голову на руки.
— Ти сердишся на мене? — спитав він.
— Не на тебе, — прошепотіла я. — На себе.
— Не мучся, — попросив Едвард.
— Так, — гірко погодилась я, — мені слід зберегти енергію, щоб покатувати Джейкоба ще трохи. Я не хочу, щоб залишилась хоч маленька частинка його, якій я не завдала болю.
— Він знав, що робить.
— Ти гадаєш, це має значення? — я намагалась прокліпати сльози, і їх було легко почути в моєму голосі. — Гадаєш, мене хвилює те, чи було це чесно, чи що його відповідно попереджали? Я завдаю йому болю. Щоразу, коли я поряд, йому знову і знову боляче, — мій голос ставав гучнішим, переходив в істерику. — Я — огидне чудовисько.
Едвард міцно мене обійняв.
— Ні, ти не така.
— Така! Що зі мною не так? — я спробувала вирватись із його обіймів, і він відпустив мене. — Я повинна піти і знайти його.
— Белло, він уже дуже далеко, до того ж надворі холодно.
— Байдуже. Я не можу просто тут сидіти, — я скинула Джейкобову куртку, всунула ноги у черевики і незграбно поповзла до дверей, бо мої ноги зціпеніли. — Я повинна, повинна… — я не знала, як закінчити речення, не знала, що діяти, але розстебнула блискавку намету і вилізла на яскравий морозний ранок.
Там було менше снігу, ніж повинно було залишитись після завірюхи, що лютувала вчора уночі. Можливо, його частково здув дужий вітер, а частково він розтанув на сонці, що зараз яскраво світило низько на південному сході, відбиваючись від залишків снігу, і боляче світило в мої непристосовані очі. Холодне повітря досі кусалося, але було тихо і безвітряно, погода ставала більш відповідною сезону, коли сонце почало підніматися.
Сет Клірвотер скрутився калачиком на скирті сухих гілок у тіні величезної ялини, морда лежала на лапах. Його пісочне хутро було майже непомітним на тлі засохлих гілок, але я бачила, як яскравий сніг відбивається в його очах. Він дивився на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.