read-books.club » Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 109 110 111 ... 137
Перейти на сторінку:
class="p1">— Що ж. Це була найперша ніч. Ніч, коли ти залишився у мене.

— Так. Ця ніч входить у мою десятку також. Але ти, певна річ, не можеш пам’ятати моєї улюбленої частини цієї ночі.

— Точно, — згадала я. — Тієї ночі я також базікала уві сні.

— Ага, — погодився Едвард.

Кров прилила мені до обличчя, коли я знову спробувала згадати, що ж таке я могла говорити, перебуваючи в обіймах Джейка. Я не пам’ятала, що мені наснилось і чи взагалі мені щось снилось, тож у мене нічого не вийшло.

— Що я бурмотіла минулої ночі? — прошепотіла я тихіше, ніж раніше.

Він здригнувся замість відповіді, а я поморщилась.

— Все так погано?

— Нічого жахливого ти не казала, — зітхнув він.

— Будь ласка, скажи мені.

— В основному ти промовляла моє ім’я, як завжди.

— Так, це не погано, — обережно погодилась я.

— Вже під ранок ти почала бубоніти якісь нісенітниці, на кшталт: «Джейкоб, мій Джейкоб», — (я чула, як йому боляче, навіть у його шепоті). — І твоєму Джейкобу це дуже подобалось.

Я витягнула шию, намагаючись дотягтись губами до його підборіддя. Я не могла поглянути йому у вічі. Він втупився у стелю намету.

— Вибач, — прошепотіла я. — Просто я так розрізняю.

— Розрізняєш?

— Так, розрізняю доктора Джекіла та містера Гайда[23]. Джейкоба, який мені подобався, і Джейкоба, який дратує мене до біса, — пояснила я.

— Це звучить логічно, — Едвардів голос здавався вже м’якшим. — Розкажи мені про іншу улюблену ніч.

— Політ з Італії додому.

Він насупив брови.

— Хіба ця ніч не входить до переліку твоїх улюблених? — здивувалась я.

— Ні, взагалі-то входить, але я здивований, що вона включена і до твого переліку також. Хіба в тебе не склалось безглуздого враження, що я дію лише з почуття провини і збираюсь утекти, тільки-но відчиняться двері літака?

— Так, склалось, — посміхнулась я. — Але ти ж був там, зі мною. Він поцілував моє волосся.

— Ти кохаєш мене більше, ніж я на те заслуговую.

Я засміялась від безглуздості його ідеї — як можна було кохати його менше?

— А наступна ніч — ніч після повернення з Італії, — продовжила я розповідати.

— Так, вона також у моєму списку. Ти була така кумедна.

— Кумедна? — засмутилась я.

— Я не міг навіть уявити, що твої сни настільки яскраві. В мене виникли труднощі, щоб переконати тебе, що ти вже прокинулась.

— Я й досі не впевнена, — пробурмотіла я. — Ти завжди мені здаєшся більше сном, ніж реальністю. А тепер розкажи мені ти про якусь зі своїх ночей. Я вже вгадала ніч, яка в тебе на першому місці?

— Ні. На першому місці в мене та, що була два дні тому, коли ти нарешті погодилась вийти за мене заміж.

Я скривилась.

— Бачу, в твій перелік вона не входить.

Я згадала, як він мене цілував, і консенсус, якого ми досягли, і змінила свою думку.

— Чому ж, входить. Але з певними застереженнями. Я не розумію, чому це настільки для тебе важливо. Я вже і так навіки твоя.

— Через сто років, коли ти наберешся досить досвіду, щоб справді оцінити мою відповідь, я тобі все поясню.

— Я нагадаю тобі про це через сто років.

— Тобі вже не холодно? — раптово запитав він.

— Ні, все гаразд, — запевнила я його. — А що?

Перш ніж він встиг відповісти, тиша ззовні намету була розірвана пронизливим виттям, повним болю. Звук відбився від голої поверхні скель і луною розлився у повітрі, здавалось, він лунає зусібіч.

Виття увірвалось у мій мозок, наче торнадо, одночасно знайоме і незнайоме. Незнайоме, тому що я ніколи до того не чула зойку, повного такої муки. А знайоме, тому що я впізнала голос одразу, і зрозуміла значення того крику, ніби зойкнула сама. І те, що Джейкоб був не в людській подобі, не мало жодного значення. Перекладу я не потребувала.

Джейкоб був поряд. Джейкоб чув кожне слово, яке ми казали. Джейкоб був ув агонії.

Виття перетворилось на якесь специфічне булькаюче схлипування, а потім знов стало тихо.

Я не чула його беззвучної втечі, але відчувала її, відчувала Джейкову відсутність, якої не помітила раніше, порожній простір, що залишився по ньому.

— А те, що твій обігрівач уже відпрацював свій ліміт, — тихо відповів Едвард. — Перемир’ю кінець, — додав він так тихо, що я навіть не впевнена, чи він справді це сказав.

— Джейкоб слухав, — прошепотіла я. Це не було запитання.

— Так.

— Ти знав.

— Так.

Я дивилась у нікуди і не бачила нічого.

— Я ніколи не обіцяв, що боротимуся за тебе чесно, — тихо нагадав він мені. — До того ж він має право знати.

Я схилила голову на руки.

— Ти сердишся на мене? — спитав він.

— Не на тебе, — прошепотіла я. — На себе.

— Не мучся, — попросив Едвард.

— Так, — гірко погодилась я, — мені слід зберегти енергію, щоб покатувати Джейкоба ще трохи. Я не хочу, щоб залишилась хоч маленька частинка його, якій я не завдала болю.

— Він знав, що робить.

— Ти гадаєш, це має значення? — я намагалась прокліпати сльози, і їх було легко почути в моєму голосі. — Гадаєш, мене хвилює те, чи було це чесно, чи що його відповідно попереджали? Я завдаю йому болю. Щоразу, коли я поряд, йому знову і знову боляче, — мій голос ставав гучнішим, переходив в істерику. — Я — огидне чудовисько.

Едвард міцно мене обійняв.

— Ні, ти не така.

— Така! Що зі мною не так? — я спробувала вирватись із його обіймів, і він відпустив мене. — Я повинна піти і знайти його.

— Белло, він уже дуже далеко, до того ж надворі холодно.

— Байдуже. Я не можу просто тут сидіти, — я скинула Джейкобову куртку, всунула ноги у черевики і незграбно поповзла до дверей, бо мої ноги зціпеніли. — Я повинна, повинна… — я не знала, як закінчити речення, не знала, що діяти, але розстебнула блискавку намету і вилізла на яскравий морозний ранок.

Там було менше снігу, ніж повинно було залишитись після завірюхи, що лютувала вчора уночі. Можливо, його частково здув дужий вітер, а частково він розтанув на сонці, що зараз яскраво світило низько на південному сході, відбиваючись від залишків снігу, і боляче світило в мої непристосовані очі. Холодне повітря досі кусалося, але було тихо і безвітряно, погода ставала більш відповідною сезону, коли сонце почало підніматися.

Сет Клірвотер скрутився калачиком на скирті сухих гілок у тіні величезної ялини, морда лежала на лапах. Його пісочне хутро було майже непомітним на тлі засохлих гілок, але я бачила, як яскравий сніг відбивається в його очах. Він дивився на

1 ... 109 110 111 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"