Читати книгу - "Гробниця"

— Так.

Джуліан знизав плечима.

— Ну от і маємо один приклад.

— А які ж інші приклади?

— Двадцять друге липня — свято Марії Магдалини, на честь якої збудовано цю церкву. Між зображеннями тринадцятим і чотирнадцятим на кальваріях[10] є її статуя; вона також зображена у двох із Трьох вітражів за вівтарем. Є ще один зв’язок — із Жаком де Моле, останнім керманичем тамплієрів. У Безу, потойбіч долини, начебто існує свідчення колишньої присутності тамплієрів. Моле був двадцять другим Великим магістром Злиденних лицарів Храму, таким є повна назва цього ордену. Окрім того, французька транслітерація передсмертного крику Христа — «Elie, Elie, lamah sabactani» — «Боже мій, Боже, навіщо ти мене покинув?» — має двадцять дві літери. Саме цими словами починається псалом 22.

У суто абстрактному сенсі це було цікаво, але Мередіт не розуміла, навіщо Джуліан усе це їй розповідає. Лише для того, щоб перевірити її реакцію? Дізнатися, чи багато їй відомо про карти Таро?

А все ж таки — чому?

— І нарешті, священик із Рен-ле-Шато, Беренже Соньєр, помер двадцять другого січня 1917 року. З його смертю пов’язують химерну історію. Кажуть, буцімто його тіло помістили на трон на бельведері в його маєтку, і селяни, що прийшли попрощатися з ним, проходили один по одному повз нього, і кожен висмикував китичку з кайми його ряси. Дуже схоже на Короля пентаклів у колоді Вейта. — Джуліан стенув плечима. — А якщо додати два та два, плюс рік його смерті, то…

Мередіт урвався терпець.

— Я добре знаюсь на математиці, — тихо пробурмотіла вона й обернулася до Хола. — До речі, а на який час ти домовився про вечерю? — навмисне перервала вона розповідь Джуліана.

— На сьому п’ятнадцять. Лишилося десять хвилин.

— Звісно, — вів далі Джуліан, ігноруючи її втручання, — якщо поставити все це під сумнів, то в тій церкві таки можна знайти чимало символічного.

Він узяв пляшку й нахилився, щоб долити вина в келих Мередіт, але вона накрила келих рукою. Хол заперечно похитав головою. Джуліан знизав плечима й вилив залишки вина собі.

— Начебто ніхто з присутніх не збирається сьогодні сідати за кермо, — мимохіть зауважив він.

Мередіт помітила, як Хол стиснув кулаки.

— Не знаю, чи розповідав вам мій племінник, міс Мартін, але існує припущення, що конструкція церкви в Рен-ле-Шато фактично повторює споруду, яка колись стояла на території, прилеглій до готелю.

Мередіт змушена була знову переключити свою увагу на Джуліана.

— У тій церкві є досить багато образів, запозичених із карт Таро, — розповідав він. — Імператор, Відлюдник, Верховний Жрець. Останній, як ви, напевне, знаєте, виступає символом офіційної церкви в іконографії Таро.

— Я насправді не знаю…

Утім, Джуліан вів далі, не зважаючи на неї:

— Дехто стверджує, що під Чарівником мають на увазі Христа, а чотири із зображень кальваріїв містять у собі малюнок вежі, не кажучи вже про вежу Магдала на бельведері.

— Але ж це зовсім не схоже! — мимовільно вирвалось у Мередіт.

Джуліан різко нахилився вперед у своєму фотелі.

— Не схоже на що, міс Мартін? — спитав він. У його голосі вона почула збудження й радість, наче він спіймав її на брехні.

— На тодішній Єрусалим, — сказала Мередіт перше, що спало на думку.

Джуліан підняв брови.

— Або на ті карти Таро, які вам, мабуть, доводилося бачити.

За столом запала тиша. Хол насумрився. Мередіт не могла збагнути, чи то він почувався незручно, чи то вловив напруженість між дядьком та нею й неправильно зрозумів її причину.

Раптом Джуліан залпом осушив келих, поставив його на стіл і, відсунувши стілець, підвівся.

— Ну що ж, залишаю вас удвох із цією проблемою, — сказав він із посмішкою так, наче вони щойно провели надзвичайно втішні півгодини в компанії одне одного. — До побачення, міс Мартін. Гадаю, ви з приємністю проведете в нас решту вашого творчого відрядження. — Він поклав руку племінникові на плече, і Мередіт помітила, що Хол заледве стримується, щоб не скинути її. — Ти не заскочиш до мене після зустрічі з міс Мартін? Я хотів би про дещо з тобою переговорити.

— Сьогодні?

Джуліан витримав прямий і непривітний погляд Хола.

— Сьогодні.

Хол завагався, а потім різко кивнув.

Вони сиділи мовчки, поки Джуліан не пішов.

— Не знаю, як ти можеш… — почала Мередіт, а потім зупинилася. Правило номер один: ніколи не коментуй стосунки в чужій родині.

— Ти хочеш знати, як я все це терплю? — гнівно спитав Хол. — Відповідаю: я не збираюся цього терпіти. І щойно з усім розберуся, я звідси поїду.

— А ти хоч трохи сьогодні розібрався?

Мередіт побачила, як войовничість відразу ж покинула Хола, тільки-но він переключив свої думки з ненависті до дядька на, сум за своїм батьком. Він підвівся, засунув руки в кишені й поглянув на неї затуманеними очима.

— Розповім під час вечері.

РОЗДІЛ 64

Джуліан відкоркував нову пляшку, налив щедру дозу спиртного й важко всівся за стіл, на якому лежала копія оригінальної колоди Таро.

Безглузде заняття.

Чимало років витратив він на вивчення копії бусківського Таро, безперервно шукаючи таємний ключ або код, який він, імовірно, міг прогледіти й не помітити раніше. Пошук оригінальної колоди незмінно займав його уяву відтоді, як він уперше з’явився в долині Од і почув розповіді про фантастичні скарби, сховані під горами, скелями та навіть під річками.

Придбавши Домен де ля Кад, Джуліан швидко дійшов висновку, як і багато хто до нього, що всі історії, пов’язані з Рен-ле-Шато, були лише містифікацією, на якій у дев’ятнадцятому сторіччі наживався її творець — розстрига Соньєр, котрого цікавили більше матеріальні, ніж духовні скарби.

Потім Джуліан почав збирати оповідки про те, що колода карт здатна вказати на місцезнаходження не лишень окремої гробниці, а, можливо, всіх скарбів Вестготської імперії. Цілком можливо, що в п’ятому сторіччі до рук вестготів, які спустошили Рим, потрапила навіть частина скарбів храму Соломона, розграбованого римлянами в першому сторіччі нашої ери.

Згідно з чутками, карти були сховані на території самого маєтку. Джуліан угатив купу грошей у систематичні пошуки та розкопки, що почалися з території, прилеглої до руїн вестготської гробниці, а потім поширилися в усіх напрямках. Місцевість була важкою, роботи були дуже трудомісткими й, відповідно, потребували багатьох коштів.

Однак і досі нічого не було знайдено.

Витративши ввесь банківський кредит, Джуліан заходився брати гроші з готельного бізнесу. Те, що готель був — принаймні частково — бізнесом, який приносив готівку, стало у великій пригоді. Проте конкуренція на цьому ринку була вельми жорсткою.