Читати книгу - "Homo Deus"

його, швидше за все, визнають винним і посадять у в’язницю, то повісився. Хакери відреагували на це петиціями й атаками, спрямованими проти наукових та урядових інституцій, які переслідували Шварца і обмежували свободу інформації. Під тиском JSTOR вибачилася за свою участь у цій трагедії й нині дозволяє вільний доступ до багатьох, хоча й не до всіх своїх даних.

* * *

Щоб переконати скептиків, місіонери датаїзму раз по раз пояснюють приховану вигоду від свободи інформації. Подібно до капіталістів, які вірять, що всі хороші речі залежать від економічного розвитку, датаїсти вірять, що всі хороші речі, включно з економічним розвитком, залежать від свободи інформації. Чому США розвивалися швидше, ніж СРСР? Бо інформація рухалася в США вільніше. Чому американці мають краще здоров’я, впорядкованіший добробут і почуваються щасливішими, ніж іранці чи нігерійці? Завдяки свободі інформації. Тож, якщо ми хочемо створити кращий світ, ключовою умовою є свобода даних.

Ми вже побачили, що Google може виявляти нові епідемії швидше, ніж традиційні організації охорони здоров’я, однак лише тоді, коли ми дозволимо йому вільний доступ до інформації, яку виробляємо. Дані, що вільно переміщуються, можуть так само знизити забруднення й відходи, наприклад, раціоналізуючи транспортну систему. У 2010 році кількість приватних автомобілів у світі перевищила один мільярд і продовжує зростати. Ці автомобілі забруднюють планету й витрачають величезні ресурси, зокрема, потребуючи ще ширших доріг і більших місць для паркування. Люди настільки звикли до зручностей приватного транспорту, що навряд чи пересядуть на автобуси й потяги. Однак датаїсти вказують, що люди потребують насамперед мобільності, а не приватного авто, а хороша система обробки даних може забезпечити цю мобільність значно дешевше й ефективніше.

Я маю приватний автомобіль, однак більшість часу він спокійно стоїть на стоянці. Як і будь-якого дня, о 8:04 я сідаю у свій автомобіль і півгодини їду до університету, де паркую авто на день. О 18:11 виходжу до автомобіля, їду півгодини додому, і все. Тож я користуюся авто лише годину на день. Чому я маю тримати його решту двадцять три години? Чому б не створити розумну систему спільного використання машин, якою керуватиме комп’ютерний алгоритм? Комп’ютер знатиме, що мені треба виїжджати з дому о 8:04, і скерує найближчий автономний автомобіль, щоб підхопити мене саме в цей час. Після того як він висадить мене біля університетського містечка, автомобіль буде вільний для інших цілей, замість очікування на стоянці. Точно о 18:11, коли я вийду з воріт університету, інший комунальний автомобіль зупиниться точно біля мене й відвезе мене додому. У такий спосіб п’ятдесят мільйонів комунальних автономних машин замінять один мільярд приватних, і нам треба буде менше доріг, мостів, тунелів і стоянок. За умови, звичайно, що я махну рукою на свою приватність і дозволю алгоритму завжди знати, де я і куди збираюся їхати.

ЗАПИШИ, ЗАВАНТАЖ, ПОДІЛИСЬ!

Однак, можливо, вас не треба переконувати, особливо якщо вам ще немає двадцяти років. Люди просто хочуть бути частиною потоку даних, навіть якщо це означає поступитися своєю приватністю, автономією й індивідуальністю. Гуманістичне мистецтво освячує індивідуального генія, тож каракулі Пікассо на серветці заробляють мільйони на аукціонах Sotheby’s. Гуманістична наука прославляє індивідуального дослідника, і кожен вчений мріє про те, щоб його чи її ім’я з’явилося на перших сторінках журналів Science чи Nature. Однак дедалі більша кількість мистецьких і наукових творів нині є продуктом неперервної співпраці «кожного». Хто пише Вікіпедію? Усі ми.

Індивід стає маленьким чіпом усередині гігантської системи, яку насправді ніхто не розуміє. Щодня я поглинаю незліченну кількість бітів даних через електронну пошту, телефонні дзвінки й статті, обробляю ці дані й повертаю нові біти через нову електронну пошту, телефонні дзвійки і статті. Насправді я не знаю, де перебуваю у більшості схем і як мої біти даних поєднуються з бітами, які продукують мільярди інших людей і комп’ютерів. У мене нема часу з’ясовувати це, бо я надто зайнятий, відповідаючи на електронні повідомлення. А оскільки я обробляю більше даних ефективніше, відповідаючи на більшу кількість листів, роблячи більше телефонних дзвінків і дописуючи більше статей, то виливаю на людей навколо себе ще більше даних.

Цей безупинний потік даних викликає нові винаходи й прориви, які ніхто не планує, не контролює і не розуміє. Ніхто не розуміє, як функціонує глобальна економіка чи куди йде глобальна політика. Однак нікому і не треба розуміти. Усе, що вам треба, це відповідати на свої електронні листи швидше й дозволяти системі читати їх. Подібно до того, як капіталіст на вільному ринку вірить у його невидиму руку, датаїсти вірять у невидиму руку потоку даних.

Оскільки глобальна система обробки даних стає всезнаючою і всемогутньою, то під’єднання до цієї системи стає джерелом усіх смислів. Люди хочуть влитися в потік даних, бо коли ви будете частиною цього потоку, то станете частиною дечого значно більшого, ніж ви особисто. Традиційні релігії запевняли, що кожне ваше слово й дія були частиною певного великого космічного плану і що Бог стежить за вами щохвилини й піклується про всі ваші думки й почуття. Релігія даних нині запевняє, що кожне ваше слово і дія є частиною великого потоку даних, що алгоритми постійно стежать за вами і дбають про все, що ви робите і відчуваєте. Більшості людей це дуже подобається. Для істинних віруючих від’єднання від потоку даних криє в собі ризик втрати самого сенсу життя. Який сенс робити чи сприймати щось, якщо ніхто про це не знає і якщо це не вносить чогось у глобальний обмін інформацією?

Гуманізм стверджує, що сприйняття міститься всередині нас і що ми маємо знайти в собі смисли всього, що відбувається, тим самим наповнюючи Всесвіт смислом. Датаїсти вірять, що сприйняття не має жодної цінності, якщо ним не поділитися, і що нам не треба — насправді ми не можемо — шукати смисли всередині самих себе. Нам варто лише записати й під’єднати наше сприйняття до великого потоку даних, а алгоритми знайдуть їхній смисл і розкажуть нам, що робити. Двадцять років тому японські туристи були всесвітнім посміховиськом, бо скрізь носили камери й знімали все, що потрапляло їм на очі. Нині кожен це робить. Якщо ви поїдете до Індії й побачите слона, то не дивитиметеся на нього, питаючи себе: «Що я відчуваю?». Ви будете надто зайняті, витягаючи свого смартфона, фотографуючи слона, викладаючи фото у Facebook і потім перевіряючи свій акаунт кожні дві хвилини,