Читати книгу - "Метаморфози"

57 Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!

58 Мстивий Улісе — пам'ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! —

59 Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався

60 Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!

61 Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,—

62 Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!

63 Хай красномовнішим буде, ніж Нестор, — мене ж не зуміє

64 Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —

65 Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:

66 Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —

67 Друг же руки не подав. Цього злочину я не придумав! —

68 Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,

69 Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.

70 Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!

71 Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —

72 Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.

73 Чую: «Рятуйте!» — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,

74 Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.

75 Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,

76 Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.

77 Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову

78 Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;

79 Словом, — ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!

80 От врятував я його від загину, і що б ви гадали? —

81 Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.

82 Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.

83 Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,—

84 Навіть хоробрий здригнувсь, — таким жахом од нього війнуло!

85 Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.

86 Здалеку в нього метнув — і горілиць герой повалився.

87 Я проти нього пішов, коли виклик він кинув ахейцям:

88 Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —

89 І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні

90 Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.

91 Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,

92 Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?

93 Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден

94 Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!

95 Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї

96 Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?

97 Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.

98 З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,

99 Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.

100 Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.

101 Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,—

102 Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!

103 Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч

104 Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.

105 Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,

106 Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.

107 Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця

108 Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого

109 Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.

110 Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,

111 Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?

112 Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?

113 Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,—

114 Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!

115 Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —

116 Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!

117 Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,

118 Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —

119 Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.

120 Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:

121 Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:

122 Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»

123 Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом

124 Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.

125 Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув

126 Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану

127 Мову, — слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби.

128 «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,—

129 Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:

130 Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!

131 Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене

132 (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали

133 Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,

134 Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?

135 Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;

136 Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,

137 Що прислуживсь вам. А