Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Під час протестів бик опинився за парканом, тобто знову ж таки за якоюсь захисною стіною, під захистом поліцейського кордону. Питання, яке ми можемо поставити, звучить так: кого й від кого ця стіна захищає? Захищає людей від бика, чи бика від людей? Якщо ви належите до Occupy Wall Street, то відстоюватимете думку, що потрібно захищати людей від божевільних вимог ринку від його суворих та несправедливих наслідків. Якщо ж ви належите до Tea Movement, тоді радше вимагатимете захисту для ринків від ірраціональних замовлень політиків, від обмежень тощо.
Втім, і тут ми зустрічаємося з темою (не) людяності, стіни. Чи часом головний аргумент окупантів Wall Street — це не страх того, що економіка — це тіло без душі, тобто вампір, що нас знищує? І тут з’являється символіка стіни, тварини, захисту від природи (тварини, яка символізує ринок) чи захисту природи (натуральності?) від людей. Зрештою, дикий бик у місті — такий самий символ, як дикий Енкіду в місті Урук, дика природна сила посеред цивілізації.
Наша [не] природність
Майже всі архетипові міфи говорять про вибір, trade-off, між накопиченням знань та гармонією (з живою природою чи своєю власною). Енкіду, коли перетворився з тварини на людину, «став розумним, але тварини від нього втекли», Єва з Адамом втратили едемську гармонію з собою та оточенням за можливість скуштувати плодів з Дерева пізнання (добра та зла). У грецьких міфах боги прокляли людей за те, що Прометей украв у богів знання (технічне), і гармонійна робота, яка колись була приємною, стала неприємною.
Ми втратили гармонію з природою, природністю. І досі її шукаємо. Людина — природно неприродна й неприродно природня. Ми природніші, коли ми не природні. Це діє як психологічно, так релігійно, та насамперед економічно.
Приклад: перша власність, яку набула людина після гріховного падіння в історії про сад Едем, — це одяг: не через холод, а щоб прикрити свою природу (тож з цього погляду вже перше наше майно було «зайвим», а-біотичним, морально-ідеологічним). Їм не було холодно, вони почали чимось володіти, бо соромилися. Людина почала володіти майном не з фізичної необхідності, а з психологічно-морального сорому й відчуття «голизни». Тобто їм стало соромно за свою природу, за свої природні статеві органи. Овеча шкура, якою вони потім прикрилися від сорому, теж була символічною: ми краще почуваємося в чужій шкірі, наша власна — надто інтимна для нас. Відтоді людина стала ліпше почуватися, коли на ній костюм від Г’юго Босса. І навпаки, якби ми тут сиділи голі, тобто природні, то почувалися б дуже неприродно.
Ця природна неприродність, тобто анти-гармонія, — це й сьогодні ядро економіки. «Поверхнева напруга», екзистенціальний неспокій між внутрішнім і зовнішнім, екстерналізація мого власного відчуття моєї власної внутрішньої недостатності, заміна поняття «бути» поняттям «мати» — це початок будь-якої економіки.
Кризу можна пояснити ще й так, що економіка просить зробити аварійний шабес. Ми ж не чуємо її голосу й постійно намагаємося шмагати (себе) різками, щоб досягти кращих результатів. А насправді достатньо трішки повернути економіку, щоб у випадку зниження попиту (замість того, щоб звільнити двадцять відсотків працівників) працювати на двадцять відсотків менше, іншими словами, щоб вихідний починався у четвер увечері або людям знизили зарплату.
Економіка — втомлена, так само як природа, наші машини й, зрештою, ми самі.
Криза капіталізму ЗРОСТАННЯ й проблема третього пива
Те, що ми зараз проживаємо, — це навіть не так криза капіталізму, як криза «капіталізму зростання». Адже капіталізм (чи як можна назвати сучасний стан економіки після тисячолітньої історії розвитку нашої західної цивілізації?) був до кризи точно таким, як тепер. Чому ж протести проти несправедливого капіталізму з’явилися лише зараз? Чому тільки зараз нам стало не подобатися, що економіка не розділяє набуті багатства справедливо?
Уявіть собі, що за столом сидить троє людей, але на столі чекають тільки два пива. Як їх справедливо розділити? Без пива має лишитися найбідніший, найбагатший чи дама? Першочергово пиво має отримати залежний алкоголік чи людина, які ніколи в житті пиво не куштувала? Чи має його отримати той, хто пиво варив, чи той, кому належить бар? Це складні економічно-політичні питання, які обов’язково торкнуться філософії (що таке претензія та власність?), етики (що таке справедливість?), соціології (з якого суспільного статусу формується претензія), можливо, й психології (чи потрібно виховувати й як саме) та інших галузей. У будь-якому разі це питання перерозподілу: як розділити багатство, тобто хто пиво «за-служить» і чому, за які «заслуги» в суспільстві виникає претензія на щось.
Ми це складне питання вирішили так, що на столі магічним чином виникло третє пиво. Проблему вирішено, кожен візьме собі своє та й по всьому. Зауважте, що раптом питання справедливості просто зникло (всі візьмуть по одному й все одно, хто як його заслужив), тема справедливого розподілу багатства вирішилася сама собою. Розподіл «кожному — по пиву» здається нам більш-менш (слово більш-менш — важливе) справедливим, і навпаки, претензії одного із застільників на два пива (байдуже, з якої причини) здаються нам дивними, якщо пива хочуть всі.
Магічне третє пиво в цій дилемі символізує економічний ріст. І наша сучасна проблема: раптом третє пиво магічним чином на столі не з’явилося. Економіка просто не зростає. Тож ми, за логікою, повинні повернутися до філософського питання, яке ми «вирішили» економічним зростанням. Приємне, зручне й елегантне рішення — це зростання, і воно, здавалося б, вирішує всі проблеми. Саме звідси росте коріння в тривожної паніки, а «що ж буде, якщо більше не зростатиме». А що як ми вже доросли? Постійно й, можливо, помилково ми живемо в переконанні, що зараз, можливо, ми переживаємо якусь перехідну застуду, що нормальна ситуація — це зростання, до того ж постійне. Тому зростання швидко відновиться і все знову буде, як за старих часів. Зростання просто вирішує все.
Добре, але що коли «не зростає»? Як потім розділити пиво? Підготуймося до довшого періоду не-зростання, який може тривати й десятиліття, тому що як тільки почнеться справжнє, недопінговане зростання, вийде (сподіваюся!) обов’язковий указ про якнайшвидше зниження державного боргу, перш ніж нагряне наступна криза. Іншими словами — швидко назбирати дров, перш ніж вдарять морози. Європейський та американський державний борг уже непосильно роздуті, вони ось-ось лопнуть — їх просто необхідно якнайшвидше скоротити. Щоб сплачувати борги, потрібно мати додаткові державні кошти. Тому, по-перше, не вдасться штучно регулювати зростання збільшенням боргу, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи», після закриття браузера.