Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

він не дивиться в майбутнє. Ці події та емоції настільки ним заволоділи, що він почав ототожнювати себе з ними. Маємо знайти спосіб змусити його зробити кілька кроків назад. Треба допомогти йому поглянути на себе з певної відстані — можливо, навіть у космічній перспективі. Саме це я й намагався зробити з вами, Каролін, коли пропонував вам поглянути на певну ситуацію з висоти низки численних життєвих подій. Ваш клієнт перетворився на обставини, в яких опинився, він втратив відчуття свого «я», яке переживає ці події як один із часових відрізків існування. А найгірше те, що він переконаний: ці страждання залишаться з ним назавжди, навічно. Звісно, це яскравий симптом депресії — поєднання песимізму та смутку.

— І як можна цьому зарадити?

— Варіантів безліч. Зважаючи на те, що я почув, головними елементами його ідентичності є досягнення й ефективність. Імовірно, зараз він почувається геть безпорадним, і це його лякає. На мою думку, він забув про те, що має вибір, а можливість вибирати дозволяє змінитися. Треба допомогти йому усвідомити, що ця катастрофа не є примхою долі. Це результат власного вибору — скажімо, його шанобливого ставлення до грошей. Щойно він зрозуміє, що є ініціатором цієї ситуації, можна буде поступово підвести його до думки про те, що він здатен знайти вихід: вибір змусив його в ній опинитися, і вибір допоможе з неї виборсатися. Або ж, — вів далі Ернест, — цей чоловік не усвідомлює того факту, що його страждання розвиваються за законами еволюції: вони існують, вони мають початок і кінець. Ви навіть можете спробувати згадати з ним моменти з його минулого: чи відчував він такий гнів або ж страждання раніше, чи пригадує він, що біль ущухав, бо ж і цей біль теж ущухне, перетворившись на ледь уловимий спогад.

— Дуже добре, Ернесте. Просто чудово! — Керол енергійно занотовувала щось у свій блокнот. — Що ще ви можете сказати?

— Гм, ви зауважили, що ваш клієнт — психотерапевт. Отже, маємо додаткові важелі впливу. Працюючи з терапев­тами, я часто усвідомлюю, що можу використовувати їхні професійні якості. Це гарний спосіб змусити їх дистанціюватися від себе та поглянути на себе з іншого боку.

— Як ви це робите?

— Найпростіший спосіб — це попросити його уявити, що до нього звернувся пацієнт, який має аналогічну проблему. Як би він працював із ним? Запитайте: «Яким би було ваше ставлення до такого пацієнта? У який спосіб ви спробували б йому допомогти?»

Ернест зачекав, доки Керол перегорне сторінку і знову почне писати.

— Ви маєте бути готові до того, що його це страшенно роздратує. Страждаючи, психотерапевти поводяться так само, як і їхні пацієнти: хочуть, аби про них подбали, аби їм не довелося перетворюватися на власних психотерапевтів. Водночас наполягайте на своєму… ефективний підхід, гарна методика. Саме це й називають «істинною любов’ю». Утім, це не про мене, — вів далі Ернест. — Мій колишній супервізор завжди казав, що я волію отримати негайну винагороду — любов своїх пацієнтів, аніж значно важливішу — спостерігати за тим, як покращується їхній стан. Я гадаю… е ні, я знаю напевне, що він мав рацію. І дякую йому за це.

— А його пиха? — запитала Керол, відірвавшись від своїх нотаток. — Мій клієнт настільки зарозумілий, пихатий і конфліктний, що в нього зовсім немає друзів.

— За таких умов варто застосовувати «обернений» підхід: насправді за цією зарозумілістю криється особистість, яку переповнюють сумніви і сором’язливість, а також приниження власного «я». Пихаті та схильні до конфліктів люди зазвичай відчувають, що мають досягати ще кращих результатів, аби залишатися на одному рівні з іншими. Тож я не радив би вам аналізувати причини його зарозумілості чи себелюбства. Натомість зосередьтеся на самопрезирстві…

— Стривайте. — Керол підняла руку, щоб змусити його уповільнитися, бо не встигала записувати.

Коли ж вона закінчила, Ернест запитав:

— Що ще?

— Його одержимість грішми, — мовила Керол, — і високим статусом. А ще самотність та обмеженість. Скидається на те, що йому байдуже і до дружини, і до родини.

— Знаєте, нікому з нас не хотілося б стати жертвою шахраїв, однак мене дивує бурхлива реакція вашого клієнта: паніка, жах… немовби на кону все його життя… немовби без цих грошей він перетвориться на ніщо. Мені було б цікаво дізнатися, коли зародився цей особистий міф (до речі, я повсякчас вживав би саме це слово — «міф»). Коли він його створив? Чий голос підказав йому, як це зробити? Хотілося б дізнатися, як ставилися до грошей його батьки. Це дуже важливо, бо з ваших слів я зрозумів, що він потрапив у цю ситуацію виключно через своє благоговіння перед людьми, які мають високий статус. Скидається на те, що шахрай скористався саме цим, а тому легко заманив його до пастки. Не менш дивно й те, — вів далі Ернест, — що ваш клієнт (я мало не сказав «пацієнт») ототожнює цю втрату з повним банкрутством. Утім, якщо ви підштовхуватимете його у правильному напрямку, він розглядатиме цю аферу як порятунок. Можливо, це найкраще, що будь-коли з ним траплялося!

— Як же мені це зробити?

— Я б запропонував йому зазирнути в глиб самого себе й спробувати зрозуміти: чи справді його єство гадає, що метою його існування є накопичення грошей? Подеколи я пропоную подібним пацієнтам уявити себе в майбутньому — скажімо, в момент смерті чи під час поховання, навіть уявити свою могилу з надгробком та епітафією. Чи хотів би ваш клієнт, аби його одержимість грішми увічнили в камені? Невже це і є той результат життя, якого він прагне?

— Жахлива вправа, — мовила Керол. — Нагадує вправу з лінією життя, яку ви колись попросили мене намалювати. Може, й цю варто спробувати? Але не сьогодні… Я ще маю кілька запитань стосовно мого клієнта. Скажіть, Ернесте, як бути з його байдужістю до дружини? Я випадково дізналася, що в неї є залицяльник.

— Стратегія та сама. Я поцікавився б: а що він сказав би пацієнтові, який настільки байдуже ставиться до найближчої людини у світі? Запропонуйте йому уявити своє життя без неї. Що трапилося з його сексуальним єством? Куди воно поділося? Коли зникло? Чи не дивує його той факт, що він докладає значно більше зусиль, аби зрозуміти пацієнтів, аніж власну дружину? Ви зауважили, що вона теж займається психотерапією, але він кепкує з її підготовки та методів роботи? Гм, я не ходив би манівцями, а прямо запитав би його: чому він здіймає її на кпини? Я переконаний, що йому бракує вагомих причин. Що ще… Щодо тимчасової втрати праце­здатності… Якщо ситуація не зміниться, один-два місяці відпочинку підуть на користь і йому, і його пацієнтам. Можливо, йому варто було б поїхати на відпочинок разом із дружиною. Імовірно, їм варто звернутися до сімейного психотерапевта, щоб навчитися чути одне одного. Та найкращий варіант — це дозволити їй допомогти вашому клієнтові, хай навіть і в неприйнятний для нього спосіб.

— І останнє запитання…

— Не сьогодні, Каролін, наш час добігає кінця… а мені вже бракує ідей. Пропоную присвятити кілька хвилин аналізу нашого сеансу. Скажіть, що ви відчували під час нашої розмови? Як ви ставитеся до наших стосунків? Сьогодні я хочу почути правду. Я відкрився вам, тож відкрийтеся й ви.

— Авжеж, я знаю. Я б хотіла відкритися вам… але не можу