Читати книгу - "Сім вечорів"

дивовижної драматичної форми, оскільки ми, як зазначив Аддісон, є театром, глядачами, акторами й сюжетом. Другий висновок стосується жахіття кошмарного сну. Наше неспання пов’язане з безліччю страшних моментів: усі ми знаємо, що існують моменти, коли дійсність пригнічує нас. Кохана людина помирає, кохана людина кинула нас — причин для суму, для відчаю задосить. Але ці мотиви не схожі на кошмарний сон: кошмару властивий особливий жах, і цей особливий жах може знайти вираження у будь-якому сюжеті. Може бути виражений через бедуїна, який водночас є Дон Кіхотом, як у Вордсворта; або через ножиці та мережки, через мій сон про правителя, через знамениті кошмари По. Однак існує дещо: присмак кошмару. В переглянутих мною трактатах про цей жах не йдеться.

Існує можливість теологічного тлумачення, яке б не суперечило етимології. Я можу взяти будь-яке слово: приміром, латинське incubus або англосакське nightmare чи німецьке Alp. Усі вони припускають щось надзвичайне. Гаразд. А якби кошмарні сни були справді чимось надзвичайним? Якби кошмари були розщелинами пекла? Якби в кошмарних снах ми опинялися в пеклі буквально? А чого б ні? Все таке дивне, що можливо навіть це.

«Тисяча й одна ніч»

Найважливішою подією історії західних країн було відкриття Сходу. Точніше кажучи, свідомості Сходу — тривкої, порівнянної з місцем Персії в грецькій історії. Крім цієї свідомості Сходу — великої, незмінної, дивовижної, незбагненної — існують вершини, і я назву деякі з них. Гадаю, це буде доречно, якщо ми хочемо увійти в цю мою улюблену тему, яку я обожнюю з дитинства, — тему «Книги тисячі й однієї ночі» або, як вона називалася в першому прочитаному мною перекладі англійською, «The Arabian Nights» («Арабські ночі»). Ця назва також має своє зачарування, хоча вона й не така чарівна, як «Книга тисячі й однієї ночі».

Назву деякі факти: дев’ять томів Геродота, а в них відкриття Єгипту, далекого Єгипту, кажу «далекого», бо простір вимірюється часом, а плавання були ризикованими. Грекам єгипетський світ здавався великим, і вони сприймали його як щось загадкове.

Далі ми розглянемо слова «Схід» і «Захід», яких не можемо визначити, але які є правдивими. З ними відбувається те саме, що, як завважив святий Августин, відбувається з часом: «Що таке час? Коли мене не запитують про це, я знаю; коли запитують, не відаю». Що таке Схід і Захід? Коли мене запитують про це, я не відаю. Пошукаймо одне наближення.

Розгляньмо зустрічі, війни, походи Александра. Александра, який завоював Персію, завоював Індію і помер, наскільки відомо, у Вавилонії. Це була перша велика зустріч зі Сходом — зустріч, яка так вразила Александра, що він перестав бути греком і частково зробився персом. Сучасні перси внесли його до своєї історії. Александра, який спав з «Іліадою» та мечем під подушкою. Ми ще повернемося до нього, та оскільки ім’я Александра було згадано, хочу переповісти тут одну легенду, яка, поза сумнівом, вас зацікавить.

Александр не помирає в тридцять три роки у Вавилонії. Він віддаляється від війська та блукає пустелями й хащами, а тоді бачить світло. Це світло йде від вогнища.

Навколо сидять жовтолиці косоокі воїни. Вони не знають Александра і приймають до свого гурту. Оскільки він у душі солдат, то бере участь у битвах в місцевості, якої доти ніколи не бачив. Він солдат: його не обходять мотиви, і він готовий померти. Минають роки, він багато про що забув, але надходить день, коли воїнам видають платню, і одна з монет бентежить його. Він тримає її на долоні й мовить: «Ти вже старий; ось монета, яку я велів викарбувати на честь перемоги під Арбелою{54}, коли був Александром Македонським». У цю мить він віднаходить своє минуле, а тоді знову стає найманцем — татарським, китайським чи ще якимось.

Ця знаменита вигадка належить англійському поету Робертові Грейвсу{55}. Александру напророкували, що він стане володарем Сходу та Заходу. В ісламських країнах його досі іменують Александром Дворогим, бо він має два роги — східний і західний.

Розгляньмо інший приклад з цього тривалого, нерідко трагічного діалогу між Сходом і Заходом. Згадаймо молодого Вергілія, який обмацує вибивну тканину з далекої країни. З країни китайців, про яку йому відомо лише те, що вона далека й мирна, багатолюдна та обіймає околиці Сходу. Вергілій згадає цю тканину в «Георгіках» — безшовну, із зображеннями храмів, імператорів, річок, мостів, озер, несхожих на ті, які він знав.

Ще одне відкриття Сходу містить чарівна «Природнича історія» Плінія{56}. Там ідеться про китайців і згадуються Бактрія, Персія, мовиться про Індію, про правителя Пóра{57}. У Ювенала{58} є вірш, який я прочитав понад сорок років тому й щойно згадав. Щоб описати якусь віддалену місцину, Ювенал каже: «ultra Auroram et Gangem» («далі, ніж уранішня зоря та Ганг»). У цих кількох словах увесь Схід, як ми його сприймаємо. Хтозна, чи відчував його Ювенал так, як відчуваємо ми. Гадаю, так. Схід завжди зачаровував людей Заходу.

Рушаймо далі історією, і ми дійдемо до цікавого дарунку. Можливо, цього ніколи не було. Йдеться знов-таки про легенду. Гарун-ар-Рашид{59}, Гарун Справедливий, посилає своєму колезі Карлу Великому{60} слона. Можливо, послати слона з Багдада до Франції було нереально, байдуже. Нам неважко повірити в цього слона. Цей слон був чудовиськом. Згадаймо, що слово «чудовисько» не означає чогось жахливого. Сервантес назвав Лопе де Вегу «чудовиськом природи». Цей слон повинен був видатися французам і германському королю Карлу Великому чимось вельми дивним. (Прикро думати, що Карл Великий не міг читати «Пісню про Роланда», бо розмовляв якоюсь германською говіркою.)

Отже, йому посилають слона, і це слово «слон» («elefante») нагадує нам, що Роланд сурмив у olifant, ріг зі слонячого бивня, який дістав таку назву саме тому, що походив від слонячого бивня. А що ми заговорили про етимологію, то згадаймо, що іспанське слово «alfil» по-арабському означає «слон» і має те саме походження, що й «marfil» — слонова кістка. Серед східних шахових фігур я бачив слона з баштою на спині й чоловічком у ній. Ця фігура — не тура, як можна було б припустити з огляду на башту, а alfil, тобто слон.

Учасники хрестових походів повертаються зі своїми спогадами: приміром, спогадами про левів. Ми знаємо знаменитого хрестоносця — Річарда Левове серце{61}. Лев, що з’являється в геральдиці, походить зі Сходу. Перелік не може бути нескінченним, але згадаймо