Читати книгу - "Ти - моя помилка , Настуся"

Емілі намагалася знайти будь-яку зачіпку. Можливо, хтось із тих, кому вона написала, відповість завтра вранці. Можливо, хтось захоче допомогти. Але відповідей поки не було, і кожна хвилина мовчання лише посилювала її тривогу. Вона гортала сторінки, зосереджено дивлячись у екран, поки втома не почала брати верх.

Телефон в її руках став важчим, пальці почали тремтіти, а очі злипалися. Але вона продовжувала триматися, змушуючи себе не засинати.

"Ще трохи... Я ще не закінчила", — подумала вона, вводячи черговий запит.

Та тіло більше не слухалось. Її голова важко схилилася на подушку, а очі, що так довго боролися зі сном, нарешті закрилися. Телефон випав із її рук і впав на ліжко поруч. Усе тіло затерпло від виснаження, і Емілі поринула в сон, навіть не помітивши цього.

Ніч взяла своє, і кімнату наповнила тиша, яку час від часу порушував тільки далекий звук нічного міста за вікном. Емілі спала, міцно тримаючи ведмедика, з важкими думками та надією на ранок, що чекав на неї.