Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Ах ти ж малолітня хвойда! Дарма вона так. Ці слова були явно зайві. Позволити, щоб якась дівка так говорила про батьківщину, я не міг. Я відчув, як злість розносилася кров'ю по всьому моєму тілу. Спокійне зовні лице не видавало того виру люті, що наче кипіла в середині мене.
- Я думаю, що за пів року, які я провів у вашій країні, я ще не зустрів жодну дівчину, яка могла би зрівнятися красою із звичайною українкою - промовив я стриманим твердим голосом. У неї відкрився рот від здивування. Всі присутні в мить перевели здивований погляд на мене - Все що я бачу, тільки нафарбовані кілограмами тоналки, пусті оболонки. Без краплі жіночності оболонки, які видають бридкі слова своїм ротом, що явно не зв'язаний з мозком.
- ... Ке... Що? Що ти зараз сказав? - промямлила подруга.
- Я сказав - положивши лікті на парту і подавши корпус трохи в перед, очі мої свердлили поглядом викрашену блондинку, обділену інтелектом - що надаю перевагу розумним цікавим дівчатам, які мають глибокий внутрішній світ, а не фарфоровим лялечкам по типу тебе.
Цю мою глибоку промову почули, ще дві пари не проханих вух. В дверях стояли, відкривши роти, два таких же дурнуватих плебея Такеди. Пекінес і шнурок.
- Ви його чули? Навчився вимовляти лише різну гидоту - скорчила гримасу, і видавивши вдавані сльози викрикнула дівчина Такеди, і вибігла з класу розштовхавши по бокам двох плебеїв. За нею побігла подруга. Із динаміка роздався дзвінок.
Провівши очима два дурнуваті дівчиська, я зустрівся поглядом із суворою Сіракавою, певно моя самовдоволена гмиря в цій ситуації її не влаштовувала. Клас став наповнятися учнями. Плебеї не промовивши ні слова потелепали на свої місця. Сьогодні буде цікавий день. Я давно не відчував такого виру життя.

Як я і очікував Такеда не прийшов на урок. Після дзвінка, пекінес і шнурок швидко вискочили у коридор. Я повернув голову, щоб приступити до улюбленого заняття - розглядати вікно, уловив на собі сумний погляд Судзукі. Вона мені співчуває? Розслабся малеча, я давно хотів принести трохи драйву в свою буденність.
Після наступного уроку до мене підійшов Мацубара, той самий шнурок. Стараючись приховати тремтіння голосу він передав мені чудове запрошення від Такеди.
- Сьогодні після уроків Такеда чекає тебе на ближньому вході в арену. Навіть не думай услизнути - пробелькотів він, тримаючи руки в кишенях.
- Обов'язково - відповів я відчуваючи, що кутики моїх губ підіймаються у посмішці. Давненько я не радів життю.
Подруга про щось домовлялася з дружнім тріо, час від часу зиркаючи на мене. Клас наповнювався дивною, загадковою атмосферою. Я знову привертав увагу більшості, тільки цього разу вони не кидали тихих смішків, а з осторогою біглими погляди досліджували моє спокійне обличчя і вдавали, що дивилися де-інде, коли я переводив свій погляд на них. Всі вони раптом знову згадали, що я існую в цьому класі.

Коли пролунав дзвоник останнього уроку, я неквапливо зібрав свої речі, і рушив до виходу. Перевзувся, дивно, адже я думав вони відомстять моїй шафці. Взуття було в порядку. Я впевнено рушив на побачення, на яке так люб'язно мене запросили.
Обране місце це прохід на арену між трибунами, після уроків тут рідко хто проходив, тим більш коли стало холодніше заняття гуртків перенесли до спортзалу. В дальньому кінці проходу мене вже чекала групка людей. П'ятеро дівчат. Сіракава стояла елегантно склавши руки нижче своїх грудей. Під ручку тримаючись за неї, стояла розгублена Судзукі. Поруч з ними, вперши одну руку в бік, стояла Танака. Зліва від тріо, спершись на бетонну стіну трибун сиділа дівчина Такеди, подруга гладила її по плечах наче заспокоюючи. Перед всією цією компанією посередині проходу став Мацубара-шнурок, склавши руки на грудях, опущена голова розглядала кросівки. Ліворуч від нього стояв Онідзука-пекінес, стукав себе в кулак, вважаючи, що це придає йому крутості. Праворуч, опершись спиною і одною ногою на стіну стояв Такеда. Його голова була задерта до небес, він наче від нудьги розглядав хмари, руки тримав в кишенях, лиш великі пальці стирчали.
Я, нікуди не поспішаючи, рухався в цю цікаву тусовку, по дорозі обводячи поглядом кожного із них. Всього троє? Це буде легка прогулянка. На мене звернули увагу, Онідзука-пекінес перестав лязкати кулаком по долоні, Мацубара-шнурок підвів голову, але не наважився зійтися зі мною поглядами. Такеда неквапливо почалапав до своїх плебеїв. Я зупинився перед ним спершись поглядом прямо в його очі. Вітерець колихав мені волосся, на душі було відчуття наче я відкрив новий рівень гри.
- Мієчка розказала мені, що ти покидьок, сьогодні наговорив їй - почав Такеда, шнурок ствердно покивав головою, не підводячи погляду на мене.
- То її звуть Мія? - уточнив я.
Обличчя Такеди скривилося від злості.
- Ти наговорив цього всього навіть не знаючи, як звуть дівчину? Ти взагалі відірваний, говорити таку бридоту дівчатам? - прошипів Онідзука.
- Я не єдиний хто сьогодні наговорив гидоти. Правда ж, Мієчка? - схилив я голову вліво, щоб побачити Мію, яка все це уважно слухала. Зустрівши мій погляд знову опустила голову на коліна і захникала. Подруга тримала своїми руками її плечі і осудливо поглянула на мене.
Від битви осудливими поглядами мене відволік Такеда. Він рванув мене за піджак і просичав.
- Ти зараз же вибачишся перед дівчатами, що назвав всіх японок не красивими. І особисто перед Мією, за те що наговорив їй. І якщо мені здадуться твої вибачення надзвичайно щирими - вважай пощастило, ми відгамселимо тебе лише в пів сили.
- Він робив вигляд що не розуміє, хотів бути нерозумним цуциком, щоб підслуховувати наші розмови. Бридкий! - прохникала Мія.
- Де ти взявся в нашому класі такий виродок. Вибачайся негайно! - прокричав Такета смикнувши мене в сторону дівчат.
Так ось воно що. Решту сюди запросили, як свідків того, що я ображав всіх дівчат. Дійсно в певній мірі я дещо перегнув. Що ж, справжній мужчина визнає свої помилки. Я підійшов ближче до дівчат. Сіракава своїм незмінно холодним поглядом дивилася прямо на мене, перелякана Судзукі, тулилася до її плеча. Танака в своїй звичній манері з цікавістю спостерігала за тим, що відбувалося. Мія і подруга в очікуванні завмерли поглядами на мені.
- Так я визнаю. Я досить грубо себе повів і сказав речі, які не мав на думці. Дівчата Японії красиві і тендітні наче ранні квіти. І насправді мені подобається ваша врода, ніжні світлі кольори вашої шкіри. Японські дівчата вражають мене своєю привабливістю - почав я промову, поринувши в гіпнотичний погляд Сіракави. - Що до тебе Мія, ти красива дівчина, от лиш не личить тобі говорити такі паскудні слова про інших, так як і не личить ця помада.
Я знав, що не договорю, мене вже осмикував за плече Такеда. Цей шкільний хуліган звик знущатися із слабших від себе, він не вміє битися. Замах його повільний і розмашистий. Я б встиг його заблокувати або ж випередити його удар швидким випадом в його сонячне сплетіння, але так не можна. Я ж не задира і хуліган. Я всього жертва цієї неблагонадійної компанії. Перший удар потрібно пропустити для пристойності та алібі. Його удар похитнув мене в сторону. Я відчув присмак крові у роті, він розбив мені губу. Тепер заживатиме довго. Дівчата відсахнулися від задиристих хлопчисьок. Мія і подруга підскочили до гурту. Мацубара не знаючи, що йому робити, розгублено стовбичив за Такедою. Онідзука спостерігав за всім із завзятістю. Ще б пак, він у війці і б'ють цього разу навіть не його. Закладемося, що він побіжить перший?
Такеда робив замах лівою, ще повільніше чим правою. Знову великий розмах кулака, тіло не зайняло правильну стійку. Одного буде достатньо подумав я. Схопив його за руку, що замахувалася в мою сторону, різким ривком на себе я допоміг його животу познайомитися ближче з моїм коліно лівої ноги. Вдихнути йому буде важко, але хіба то мої проблеми. Від удару Такеда похитнувся назад, але я ще не закінчив. Удар ногою з оберту в його груди збив задираку з ніг. Розгублений до цього часу Мацубара, різко рушив до мене роблячи незграбний замах кулаком зверху. (Який же ти вірний пес, здивував). Перестрибнувши на ногу, яка мить тому збила Такеду, я зробив зустрічний замах правою ногою в сторону Мацубари. Він з розбігу влетів животом в мої улюблені Converse, і лиш видав звук схожий на качиний кряк, долучився до свого протеже відпочивати. Я перевів погляд, але Онідзука уже здавав залік по стометрівці, рухаючись подалі від місця побиття. Я протер губу від крові. Розвернувся до приголомшених дівчат і підійшов ближче до Мії. Вона дивилася на мене переляканими оченятами. Хто з нас тепер схожий на цуцика?
- Я не терпітиму жодних насмішок в свою сторону. Якщо від них, я ще почую хоч слово про себе, я розітру цих бідолах по підлозі - сказав я їй і спокійно попрямував до арени стадіону, щоб вийти через інший вихід. Порівнявшись з ними, додав - Щодо твого запитання - то ні, не подобається. Поки що...