Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Брандо не міг стриматися, щоб не затамувати подих. Це не було схоже на гробницю. Навіть гробниця царя не була побудована так. Так? — раптом тихо вигукнув він. Він виявив, що земля і нижня половина стовпів були вкриті візерунками. Спочатку він подумав, що це фреска, але коли підійшов ближче, то виявив, що так звані візерунки були срібними лініями, інкрустованими в пази мармуру.

Руки Брандо затремтіли, і йому мало не захотілося стати на коліна і використати Халран Гайю, щоб викопати блискучі срібні візерунки, бо він усвідомив, що це мітріл. Для виготовлення таких речей використовувався тільки мітріл.

.

Рунічне магічне коло.

,

Але він змусив себе стриматися. Він підвів голову і оглянув усю залу. Здавалося, що неосяжна темрява плекає непереборну силу, яка змушує людей на мить втратити здатність говорити. Цей довгий коридор, схожий на царство велетнів, насправді був Магічним Колом Рун! Він раптом згадав про свій минулий досвід, коли він заглиблювався в храм Колдвінтер. Це було легендарне святилище богині Північного вітру Юбіуса. Це було святилище Колдвінтера, захищене чотирма статуями Богині Півночі. Золоті руни простягалися на тисячі метрів, утворюючи бурхливий північний вітер круглий рік. Воно було таким же чудовим і величним, як і це місце.

Однак споруда перед ним більше нагадувала кладовище. Срібні руни на підлозі коридору, здавалося, давно втратили свою функцію. Все було тихо і безмежно.

Що це за місце? — пробурмотів собі під ніс Брандо. Він з цікавістю пройшовся по мармуровій підлозі, яка була вкрита срібними рунами, схожими на дощових черв'яків. Його кроки відлунювали в темряві. Здалеку це виглядало як маленька цятка світла, що повільно рухається в безмежній темряві.

Легенда свідчила, що Зимовий храм був головним храмом Богині Північного Вітру. Він знаходився в сучасних Імлистих горах, далеко від світу смертних. Але хто побудував цю гробницю? Як могла бути така велична споруда, захована під землею?

?

Погулявши трохи, він раптом щось згадав. Він покликав Ортлісса і прошепотів: Леді Ортлісс, ви там?

?

Так, я завжди був тут. Спокійний голос Лицаря пролунав у його свідомості. Хочете зайти і подивитися?

.

Брандо кивнув.

Чи чули ви про це місце раніше, леді Ортлісс?

,

Ні, я такого ще не бачив. Ортліс теж був цікавий. Але це місце не просте. Руни на землі, здається, старші за мій час. Маленький хлопець, ви дійсно можете випадково знайти ці дивовижні речі.

.

Брандо гірко посміхнувся.

.

Тсс, Ортліс раптом сказав: Ця штука поруч з тобою.

?

Що за штука?

!

Брандо раптом зрозумів, що це кришталева статуя. Він вилаявся собі під ніс і вже збирався обернутися, але Ортліс зупинив його. Не рухайтеся, це позаду вас. Зроби вигляд, що йдеш вперед і чекай, поки я тобі нагадаю.

--

Очі Брандо загорілися. Чудовисько начебто було добре знайоме з місцевістю. Якби він був сповнений рішучості пограти з ним у хованки, це було б трохи клопітно. Але за допомогою методу Ортлісса він може обдурити його, щоб він підійшов і вбив.

.

Він подумки кивнув і пішов уперед, не озираючись назад. Ельф пройшов разом з ним через багато випробувань і негараздів. Він міг бути впевнений, що Ортліс не заподіє йому шкоди.

Просто так вони вдвох повільно йшли коридором. Їхні кроки були надзвичайно ритмічними, як маятник іржавого годинника, цокав, цокав. Брандо тримав одну руку на руків'ї Халрана Гайї. На перший погляд здавалося, що він спостерігає за навколишнім середовищем, але насправді його розум був зосереджений позаду нього. Він чекав, коли з'явиться чудовисько, щоб вбити його.

Через деякий час Ортліс раптом закричав: За лівим, за третім стовпом!

.

Брандо інстинктивно замахнувся Халраном Геєю позаду себе, і за стовпом вистрілив білий вогник. Пролунав гучний хлопок, а потім крик. Гострі очі Брандо побачили постать, яка швидко відступала від пилу. Однак він, очевидно, був поранений, і його рухи були набагато повільнішими, ніж раніше.

Все ще хочете бігати? Брендел відчував, що якщо він знову дозволить цій речі втекти, він по-справжньому прокляне її. Як тільки монстр відступив, він відразу ж активував навик Заряд. Все його тіло перетворилося на чорну лінію і кружляло навколо спини чудовиська. Йому фактично вдалося перекрити шлях втечі монстра, хоча він почав пізніше.

.

Серед пилу стояла кришталева фігура з минулого. Він зазнав величезної втрати від несподіваної атаки Бренделя і втратив одну з ніг. — подумав Брандо. Не дивно, що він був таким повільним, але це не було для нього причиною розслаблятися. Як тільки він зупинився, він вдарив ножем Халрана Гею.

Хоча сила атаки Кришталевого гуманоїда була напрочуд високою, його спритність і захист були несподівано низькими. Теоретично кажучи, навіть якби він здійснив підступну атаку на такого рівня, він не зміг би зламати йому кінцівки одним ударом. Однак Брандо був більш ніж радий бачити монстрів з нульовим захистом. Він уже використав усі свої сили в цій атаці. На лезі блиснуло слабке біле світло, що було ознакою того, що він використав .

Кришталевий гуманоїд не зміг вчасно ухилитися. Перед його скринею раптом з'явилася карта. З карти вирвалася брижі, і вона заблокувала кінчик Халрана Геї. Карта долі! Брандо був шокований. З Халран-Геї вирвалася величезна сила, і він втратив хватку і випустив її з руки.

,

Однак його не хвилювало те, що його права рука втратила будь-яке почуття. Він відразу ж відкотився назад, і в його лівій руці з'явилася карта Сонячного Клинка. Платинове світло вилетіло з Сонячного клинка, утворивши в повітрі полум'яний меч. Меч пронизав груди Кришталевого Гуманоїда.

.

Весь район раптом замовк.

Потім на грудях Кришталевого Гуманоїда з'явилася тріщина. Ця тріщина відразу ж розширилася до половини його тіла. Кришталевий гуманоїд, здавалося, щосили намагався накинутися на Брандо. Однак він зробив лише один крок, як повністю зруйнувався. З гуркотом він перетворився на велику кількість уламків кристалів, які розлетілися по всій землі.

.

Брандо і Ортліс були приголомшені.

,

Брандо не міг не поглянути на карту Сонячного Клинка в руці. Картка втратила свій колір і потьмяніла. Це сталося тому, що його перетасували назад на палубу. Карта, яка втратила свій колір, не могла бути використана знову, поки її не підхопив гравець. Однак його хвилювало не це. Його більше турбувало, чи не взяв