Читати книгу - "Деміан"

— Ну то й добре. Якщо він раптом з’явиться знову (гадаю, він цього не зробить, але він же нахаба!) — ти йому тільки скажи, хай згадає про Деміана.

— Але… який тут зв’язок? Ти затіяв з ним сварку і віддухопелив його?

— Ні, я не люблю цього робити. Я просто поговорив з ним, як от із тобою, і зумів пояснити, що йому краще буде відчепитися від тебе.

— Але ж ти не давав йому грошей?

— Ні, хлопче. Адже цей шлях ти вже пройшов.

Як я не розпитував його, він більше нічого мені не сказав. У мене після цього залишилося якесь дивне відчуття: суміш подяки й боязні, захоплення й тривоги, приязні й внутрішнього спротиву.

Я вирішив побачитися з ним невдовзі ще раз і поговорити про все детальніше, зокрема, й стосовно історії з Каїном.

Вдячність — це взагалі не та чеснота, яку я сповідую, та й вимагати її від хлоп’яти було б, по-моєму, смішно. Тому я не дуже-то дивуюся своїй невдячності, виявленій щодо Макса Деміана.

Але сьогодні я абсолютно впевнений, що був би геть скалічений і зламаний для подальшого життя, якби він не вирвав мене з лабет Кромера. Це звільнення я й тоді вже відчув, як найважливішу подію свого юного життя, але від самого визволителя я відсторонився, щойно він сотворив своє диво.

Ця невдячність, повторюю, не здається мені дивною. Вражає мене тільки слабка зацікавленість, яку я виявив тоді. Як я міг спокійно прожити хоча б день, не наблизившись до таємниць, з якими зіткнувся завдяки Деміану? Як я міг потамувати жагу довідатися більше про Каїна, про Кромера, про читання думок?

Це важко збагнути, одначе так було. Paптом я відчув, що виплутався з гемонських тенет, знову побачив світ світлим і радісним, не відчував більше нападів страху і тривожного серцебиття. Чари були розбиті, я більше не був проклятим і замордованим грішником, я знову був хлопчаком-школярем, як і раніше. Щоб знов віднайти рівновагу і спокій, моя природа прагнула передусім відкинути геть, забути все потворне і загрозливе. Навдивовижу швидко зникла з пам’яті вся ця мутна історія моєї провини і заляканості, не полишивши жодних помітних слідів чи рубців.

А те, що я намагався якнайшвидше забути свого помічника і рятівника, — мені це зрозуміло сьогодні. З прірви свого прокляття, із жахливого рабства у Кромера я всіма силами своєї зраненої душі подався туди, де раніше був задоволений і щасливий, — у втрачений рай, що відкрився знову, у світлий батьківський світ, до сестер, до пахощів чистоти, до богоугодності Авеля.

Після моєї короткої розмови з Деміаном уже того ж дня, цілковито переконавшись, зрештою, у своїй новонабутій свободі і не побоюючись більше жодних повернень до колишнього, я зробив те, чого так часто і так палко прагнув, — я висповідався. Я пішов до матері, показав їй скарбничку з пошкодженим замком, наповнену фішками замість грошей, і розповів їй, як із власної провини тривалий час перебував у лабетах немилосердного мучителя. Вона не все зрозуміла, але побачивши скарбничку, мій щирий погляд, почувши, як змінився мій голос, збагнула, що я одужав і повернувся до неї.

І тоді я в душевному піднесенні влаштував свято свого відродження — «повернення блудного сина». Мати відвела мене до батька, вся історія була розказана ще раз, посипалися запитання, і подивовані батьки гладили мене по голові, нарешті полегшено зітхнувши після тривалої смуги пригніченості. Все було чудово, все було, мов у казках, все розчинилося в чудесній гармонії.

У цю гармонію я і втік тоді з вистражданою пристрастю. Я ніяк не міг насититися тим, що знову набув світ і повернув собі довіру батьків. Я став домашнім слухняним хлопчиком, грався більше, ніж будь-коли, зі своїми сестрами і під час молитов співав милі старі псалми з почуттям врятованої і новонаверненої душі. Все це робилося щиро, тут не було жодного фальшу.

Але щось усе-таки було негаразд. І ось тут-то вона і криється, та точка, звідки тільки й можна правдиво пояснити мою забудькуватість стосовно Деміана. Мені слід було висповідатися йому. Сповідь була б менш детальною і зворушливою, але більш плідною для мене. Я тоді всіляко чіплявся за свій колишній райський світ, я повернувся додому і був милостиво прийнятий. Деміан же жодним чином не належав до цього світу, не вписувався в нього. Він був повірником і також — хоча й інакше, ніж Кромер, мимоволі пов’язував мене з іншим, злим, поганим світом, про який я відтепер не хотів більше нічого знати. Я не хотів і не міг тоді поступитися Авелем і прославляти Каїна, адже сам знову став Авелем.

Так усе виглядало зовні. А внутрішньо було ось як: я вирвався з лабет Кромера і диявола, але не власними зусиллями. Я пробував мандрувати стежками світу, але вони виявилися для мене занадто слизькими. І ось коли дружня рука підтримала мене і врятувала, я, більше не роззираючись довкола, кинувся назад, до материнського лона, до окремішності доглянутої, благочестивої дитини. Я зробив себе молодшим, залежнішим, дитиннішим, ніж був насправді. Залежність від Кромера я мав замінити якоюсь новою залежністю, бо самостійно рухатися вперед ще не міг. Отож я вибрав сліпим своїм серцем залежність від батька і матері, від старого, любого, «світлого світу», про який я, однак, уже знав, що він не єдиний. Якби я так не вчинив, то мав би стати на бік Деміана і довіритися йому. Те, що я цього не зробив, здалося мені тоді виправданим — недовірою до його дивних думок; насправді це було не що інше, як страх. Адже Деміан зажадав би від мене більшого, ніж вимагали батьки, набагато більшого: підштовхуванням і закликами, глузуванням та іронією він спробував би зробити мене самостійнішим. О, сьогодні я знаю: ніщо на світі так не відлякує людину, як шлях, що веде її до неї самої!

Десь через півроку я, однак, не встояв перед спокусою і якось на прогулянці запитав у батька: як він ставиться до того, що дехто вивищує Каїна над Авелем?

Батько дуже здивувався і пояснив мені, що такий погляд не вирізняється новизною. Він виник уже при витоках християнства і проповідувався в сектах, представники однієї з них навіть називали себе «каїнітами». Але, звісно, це безглузде вчення є не чим іншим, як спробою диявола зіпсувати нашу віру. Адже якщо повірити в те, що Каїн правий, але неправий Авель, то з цього випливає, що Бог помилився, отже, Бог у Біблії не є істинним і єдиним, а якимось лжебожеством. Щось