Читати книгу - "Порушник праху, Вільям Фолкнер"

Вінсона, доки не мине неділя, і вже свіжі, нічим не стримувані, не почнуть новий тиждень та не візьмуться до нових обов’язків. Вірите чи ні, — навіть і ніч минула, і, непевно, півні заспівали, і світання зайнялося, а за якийсь час почулися голосні пташині зойки, а у вікнах на схід йому було видно дерева на тлі сірої імли, а потім спалахнуло сонце, нестримно та яро над кронами, світячи йому просто в очі, і вже пізно, це має з ним статися; але ж він вільний, і після сніданку почуватиметься краще, і завжди може сказати, що йде до недільної школи, а то й нічого не скаже, вийде заднім двором і гулятиме: через задвірки до дільниці, і перетне її, і далі, через ліси до залізничної станції, а потім знову на Майдан. Тоді подумав, чи є простіший спосіб, а потім геть перестав про це думати, ідучи холом до галереї, і вниз стежинкою, до вулиці, і саме тут помітив, що не побачив нікого з негрів, окрім Паралі, яка принесла йому сніданок; зазвичай о цій годині у неділю він побачив би всю челядь, від покоївок до куховарки, у своїх свіжих накрохмалених недільних фартухах і з мітлами в руках — можливо, вони перемовлялися б із галерей та через суміжні дворики, — і дітлахів, теж чистих, свіжих, відшкрябаних милом для недільної школи, із затиснутими в спітнілих долонях нікелями, хоча, може, ще зарано, або, за обопільною угодою чи забороною, сьогодні не буде недільної школи, тільки до церкви підуть, і тому якоїсь взаємно узгодженої миті, скажімо, о пів на дванадцяту, усе спекотне марево над округом Йокнапатофа беззвучно озветься склепінням, єдиним закляттям: заспокой серця цих скорботних і розгніваних людей. «Мені належить помста, — казав Господь, — і Аз воздам[12], не вбий», — хоча зараз, може, трохи запізно, їм слід було згадати ці слова в розмові з Лукасом, підійшовши до в’язниці та звернувшись у заґратоване віконце на другому поверсі, де зазвичай у неділю висуваються темні руки, а за ними навіть помітно полиски білків очей та чуються милозвучні голоси, що кличуть та регочуться до негритянських дівчат і жінок, які проходять або зупиняються внизу, надворі, вулицею; ось як було, коли він збагнув, що, окрім Паралі, він з учорашнього вечора не побачив нікого з негрів, хоча тільки завтра він дізнається, що ніхто з тих, хто мешкає в Голлоу і Фрідментауні, узагалі не вийшли на роботу, як і в суботу ввечері: ні на Майдан, ні навіть до перукарні, де в неділю вранці для чистильника взуття — найкраща нагода для чистки до блиску взуття та чистки одягу, та й біганини за дорученнями, і підготовки ванни для водіїв вантажівок, кавалерів, і робітникам з гаражів, теж кавалерам, які винаймали кімнату, і молодим, і не дуже молодим, які весь тиждень пропрацювали в більярдній. А шериф нарешті повернувся до міста, навіть вирвався сюди в неділю, аби забрати Лукаса. Дюжина з тих, хто поспішили вчора по обіді до Фрейзерового магазину, повернулися, впіймавши облизня (він знав, що один автомобіль, напханий ущерть, повернувся навіть уночі, і ті, хто там сиділи, позіхають і тепер ледарюють і скаржаться на недосип — і це теж запишуть як Лукасову провину), і він все це вже чув раніше, і навіть сам про це раніше думав:

— Цікаво, чи захопив Гемптон із собою лопату. Це все, що стане йому в пригоді.

— Йому там позичать лопату.

— Так… якщо лишиться, щó ховати. У них бензин є навіть на Четвертій дільниці.

— Я думав, старий Скіпворт про це подбає.

— Атож. А це Четверта дільниця. Вони робитимуть те, що їм Скіпворт загадає, доки той чорномазий у нього. Але він хоче передати його Гемптону. Отоді все й станеться. Сподіваюся, Гемптон й надалі буде шерифом округу Йокнапатофа, але тут він — просто ще один із Четвертої дільниці.

— Ні. Сьогодні вони нічого не робитимуть. Сьогодні по обіді вони поховають Вінсона, а палити чорномазого просто на похороні — це неповага до небіжчика.

— Це так. То, мабуть, сьогодні буде, увечері.

— Це в неділю ввечері?

— А це що, Ґаврі винен? Лукасу варто було раніше над цим помізкувати, а він обрав саме суботу, аби вбити Вінсона.

— Про це не знаю. Сподіваюся, у Гемптона непросто буде забрати арештанта.

— Чорномазого душогуба? Та хто в наших краях або й у державі бодай пучкою кивне, аби помагати йому боронити чорномазого, який стріляє білому в спину?

— Або будь-де на Півдні.

— Так. Або будь-де на Півдні.

Він усе це раніше чув; чи не прогулятися йому ще раз? От тільки його дядько, може, нагодиться приїхати до міста — забрати пошту опівдні у відділенні, і якщо дядько його не помітить, то справді може сказати його матері, що не знає, де він був, — і, певна річ, йому передусім згадався порожній офіс, але якщо він піде саме туди, то й дядько там буде. Аж тут він знову згадав, що забув дати корму Здорованю ще й сьогодні вранці, але вже запізно, та й до того ж усе одно можна прихопити фураж із собою — а відсипаючи корм, він точно знав, як чинитиме: шериф виїхав з міста близько дев’ятої; будинок констебля — за п’ятнадцять миль по бруківці, не дуже добрій дорозі, але шериф неодмінно має туди поїхати і повернутися з Лукасом до полудня, навіть якщо зупиниться десь, аби нагадати про себе кільком виборцям, — а задовго до того він повернеться додому, осідлає Здорованя, приторочить мішок з кормом до сідла та поїде прямо у протилежний бік від Фрейзерового магазину та гнатиме коня, нікуди не ухиляючись, навпростець, дванадцять годин поспіль, і буде вдома близько півночі, нагодує Здорованя й дасть йому відпочити до світанку або навіть довше, якщо він справді так і поїде, — а потім зробить дванадцять годин назад, отже, разом — вісімнадцять, або, мабуть, навіть двадцять чотири, або навіть тридцять шість, але принаймні все закінчить, усе виконає, і не буде більше люті і обурення під час лежання в постелі, намагань примусити себе заснути, рахуючи овець. Він повернув за ріг та пішов протилежним боком вулиці, а далі опинився під навісом у зачиненій кузні, — важкі подвійні дерев’яні двері не замкнені на засув або клямку, але замковий ланцюг пропущений і звисає крізь діри так, що ланцюгові сплетення утворювали майже альков; там ніхто не помітить його з жодних кутків вулиці, згори чи знизу, ні, навіть ті, що минають кузню (але не мати, бо сьогодні вона все