Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

Тоді я знову знайшла найкращу подругу, і вирішила навіть не чіпати ніколи тему про те, як мені було складно і самотньо. Їй тоді точно було куди гірше.Через кілька місяців страждань вона пробралася ненавистю до Барінова. Такою всепоглинаючою, що часом аж страшно ставало. Я, як і раніше, не знала, що між ними тоді сталося, але як і подруга почала на дух не переносити Рому. Причиною безсумнівно став моральний стан Світлани, з якого ледве витягла її.

Що ж зараз змінилося? Чому сама готова працювати у парі з Баріновим і не бачу у цьому проблеми?

Не можу знайти відповіді на складне запитання. Мозком розумію, що роблю це, щоб Віктор побачив нарешті в мені дівчину, варту уваги. Але підсвідомість буквально кричить про те, що є ще причини, і вона зовсім в іншому.

Квартира зустріла мене тишею. Так спокійно тут буває тільки в тому випадку, якщо нікого з домочадців немає. Воно і на краще. Зараз роздратування, вируюче в мені — нищівне. Дуже вже не хочеться ненароком образити батьків або Ніка.

Займаюся чим завгодно, аби вгамувати настирливі думки. Жаль ніхто ще не придумав нічого такого, щоб враз вирішувало всі проблеми. Якусь спеціальну таблетку, яку запиваєш водою і прозріваєш за секунду. Знаєш, як правильно вчинити і більше не ламаєш собі голову.

Тільки, на жаль, доводиться обходитися підручними методами і діяти навмання.

Впевнена, саме з цієї причини рівно о двадцять нуль-нуль заходжу на шкільний двір.

У голові прокручую план помсти на випадок, якщо раптом запрошення Роми виявиться дурним і показовим жартом. При такому розкладі немає жодних сумнівів, що зрівняю його із землею. Не розумію, чому, з особливим задоволенням, він ніби хоче посварити мене зі Світланою. Списати все на випадковість, але ні. Барінов, напевно, здогадується про те, яку сильну ненависть моя подруга відчуває до нього і хоче у такий спосіб помститися. Незрозуміло навіщо, невже вважає, що болю від їхнього розставання їй було недостатньо?

Не знаючи причини складно судити, але в той час, як Свєтка побивалася на моєму плечі, я спостерігала за поведінкою Роми. І вона аж ніяк не змінилася. Не було нічого такого, щоб видало його розбитий стан чи гіркоту від розриву.

Завдяки чому і зробила висновок, що саме Барінов розбив подрузі серце, і всі гидоти, що вона говорить про нього, цілком правдиві.Дуже довго думати про план помсти не доводиться, бо у шкільному дворі одразу поглядом натикаюсь на знайому постать.

— Я б попросила тебе більше не влаштовувати показових сцен при Свєті, — заявляю замість привітання, схрещуючи руки на грудях. — Але навіщо, якщо ти робиш це навмисне? Правда? Тільки не зрозумію, справді, настільки нудно і нема чим зайнятися?

— Ти прийшла зайнятися проектом чи з’ясовувати стосунки? — Рома запитально піднімає брову і одним лише тоном охолоджує моє напруження. — Ти переслідуєш свої цілі, вмовляючи зробити проект, а я свої. Все по чесному.

Стоп.

— Які такі «свої цілі»? — насторожено глянувши прямо йому в очі, намагаюся не видати спантеличеність, що виникла.

Адже до ворожки навіть ходити не потрібно, щоб зрозуміти найпростіший факт — Барінов недарма так просто погодився зі мною попрацювати. Він має власну вигоду. Тільки ось яка? Може, він вирішив повернути Світлану, і через мене намагається викликати в неї почуття ревнощів?

Припущення пролунало в моїй голові, немов блискавка серед ясного неба.

Адже очевидно, що такий розклад цілком можливий.

— Треба вирішити, де ми можемо розпочати проект, — ігнорує моє запитання та переводить тему.

— Ти не відповів, — наполягаю на своєму, пропалюючи настирливим поглядом.

— У тебе чи в мене? — знову дає зрозуміти, що й не збирається відповідати на поставлене запитання.

Не можу нічого йому пред’явити, адже, як виявляється, кожен із нас має власну мету. Тільки ситуація, що склалася, зовсім не подобається. Більше не відчуваю себе в ролі сторони, що перемогла, у якої в рукаві ще залишилися козирі. Швидше навпаки, Рома переграв мене моїми картами, і забрав собі першість.

— У мене, — твердо заявляю і, розвернувшись на п’ятах, починаю йти назад у бік будинку.

Сподіваюся, йому не потрібне особливе запрошення.

На щастя, вдома нікого немає, і заважати ми не будемо, а ось йти до Барінова безперечно бажання не виникає.

Та й нехай Рома зараз попереду на кілька кроків. Це виправно, адже наша гра тільки-но почалася, і я обов’язково зможу вирватися вперед, неставши стороною, що програла.

Ставлю собі в голові пунктик, що потрібно в терміновому порядку дізнатися, які у Барінова мотиви. Маючи в арсеналі такий козир, безперечно стане легше вести гру.

До моєї квартири ми доходими мовчки. Тишу порожньої вулиці розбавляє лише сніг, що хрумтить під ногами і рідкісні пориви завиваючого вітру.

Провертаю ключ у замковій щілині двічі і полегшено зітхаю. Усі домочадці закривають її на три оберти, і лише я на один менше. Не знаю, чому роблю так, але точно можу знати, чи вже є хтось удома, навіть не заходячи в квартиру.— Роззувайся, — показую поглядом на його мокре взуття, просуваючись у прихожу.

— Серйозно? — обурено хмурить брови. -Я ж звик по дому в черевиках ходити.

Уловлю його сарказм і невдоволення тим, що вказала на елементарну річ.

— Ну мало що, — лише знизую плечима, знімаючи з плечей верхній одяг, що промокнув. — І куртку можеш зняти.

Барінов знову нагороджує пронизливим поглядом, але цього разу не коментує.

-Йдемо в кімнату, — киваю головою у бік потрібних дверей і чомусь озвучую кожну дію.

Як тільки ми опиняємось на моїй законній території, розумію, що саме так сильно соромить і певною мірою бентежить. Сама присутність Роми у цій квартирі та кімнаті. Мені дивно бачити на власні очі, як він перший заходить, оглядаючись навколо себе і без запрошення сідає на крісло, біля письмового столу.

Чи могла я подумати, що він прийде до мене додому і сидітиме ось так спокійно? Точно ні.