read-books.club » Фантастика » Париж двадцятого століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Париж двадцятого століття"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Париж двадцятого століття" автора Жюль Верн. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 47
Перейти на сторінку:
золотим чорнилом, тішили очі фінансових службовців. Знаки переносу й нумерація сторінок були позначені чорнилом інших кольорів; щодо цифр, бездоганно рівно розташованих одна під одною у колонках для додавання, то франки виділялись яскраво-червоним, а сантими, чітко прораховані до третього десяткового, — темно-зеленим.

Приголомшений юнак спитав, де можна знайти пана Кенсоннаса.

Йому вказали на молодого чоловіка, що сидів на найвищому містку; юнак піднявся крученими сходами і вже за лічені хвилини опинився на вершині Великої Книги.

Пан Кенсоннас займався тим, що ретельно та з вражаючою впевненістю виписував велику трифутову F.

— Пане Кенсоннас! — звернувся до нього Мішель.

— Проходьте, будь ласка, — відповів бухгалтер, — з ким маю честь розмовляти?

— Пан Дюфренуа.

— То це ви — герой тої історії, що...

— Саме так, — сміливо відповів Мішель.

— Я вами пишаюсь, — вів далі Кенсоннас, — ви — чесна людина; крадій ніколи б не дав себе викрити. Така моя думка.

Мішель пильно вдивлявся у свого співрозмовника: він що, глузує з нього? Але надзвичайно серйозне обличчя бухгалтера зводило це припущення нанівець.

— До ваших послуг, — сказав Мішель.

— А я — до ваших, — відповів копіїст.

— Якими будуть мої обов’язки?

— Ваші обов’язки такі: чітко й повільно диктувати мені статті з журналу доходів, які я переношу до Великої Книги. Помилятись не можна! Вимовляйте все точно! І грудним голосом. Жодних обмовок! Одна помилка — і мене виставлять за двері.

Більше ніяких пояснень не було, і робота розпочалась.

Кенсоннасу було тридцять років, але він завжди мав такий серйозний вираз обличчя, що виглядав на всі сорок. Однак не слід було придивлятись до нього надто уважно, адже за цією серйозністю, що не могла не сповнювати довколишніх страхом, можна було розгледіти веселого й життєрадісного чоловіка з диявольським почуттям гумору. Минуло три дні, і Мішелеві здалося, що він щось таке помітив.

Однак серед своїх колег-працівників банку бухгалтер чомусь мав репутацію простака, щоб не сказати дурня; про нього розказували такі історії, що з легкістю викликали б заздрість всіх Каліно того часу! Проте Кенсоннас мав дві незаперечні якості; йому не було рівних у шрифті Гранд Батард, а в умінні писати Зворотним Англійським нікому й на думку б не спало із ним позмагатися.

Окрім акуратності, від нього більше нічого й не вимагали, оскільки через свою недалекість, що вже увійшла у прислів’я, він зміг уникнути двох неприємних для кожного службовця обов’язків: бути присяжним під час судового засідання та служити в Національній Гвардії. Ці дві великі інституції ще існували у той милістю Божою 1960 рік.

От за яких обставин Кенсоннаса викреслили з обох списків.

Приблизно рік тому доля привела його на лаву присяжних; мова йшла про дуже серйозну і надто затягнену сесію суду присяжних: вона тривала вже тиждень; всі сподівались на скорше її завершення; уже допитували останніх свідків... але про Кенсоннаса забули: його не врахували. Посеред слухання він підвівся і попросив суддю про право поставити звинувачуваному запитання. Суддя погодився, звинувачуваний відповів на запитання Кенсоннаса.

— Що ж, цілком очевидно, що звинувачуваний не винен! — зробив висновок той.

Можна тільки уявити, який тоді здійнявся галас! Присяжним заборонено висловлюватись під час судового засідання, інакше є загроза того, що його буде визнано недійсним! Все треба було починати спочатку, а оскільки невиправний присяжний мимоволі або, швидше за все, через свою наївність, весь час повторював свою помилку, жодну справу не могли довести до кінця!

Що ж можна було вдіяти з бідолашним Кенсоннасом? Очевидно, що говорив він проти волі, і керували ним емоції, викликані процесом; думки не слухались його. Так, це була його слабкість, але оскільки так більше тривати не могло, його остаточно викреслили зі списку присяжних.

З Національною Гвардією все було зовсім не так.

Коли Кенсоннаса вперше поставили на варту біля входу в будівлю мерії, він з повною серйозністю поставився до виконання своїх обов’язків; прибравши зухвалу позу перед своєю вартівнею, він ні на хвилину не випускав із рук рушниці; тримаючи палець на гачку, він будь-коли готовий був відкрити вогонь, так, ніби ворог от-от вийде з-за рогу сусідньої вулиці. Звісно ж, такий завзятий вартовий не міг залишитись без уваги перехожих: він збирав перед собою цілі натовпи; щоправда, серед перехожих були й такі, що просто проходили повз, тихенько посміхаючись. Це не сподобалось суворому вартовому: він зупинив одного, потім двох, потім трьох; за дві години свого чергування на варті вся поліцейська дільниця була заповнена. Можна було подумати, що у місті відбуваються якісь протести.

Але що йому могли закинути? Його дії були абсолютно законними; Кенсоннас стверджував, що його ображали під час виконання обов’язків, під час відданого служіння прапору! Така ж історія повторилася й вдруге, а оскільки ні з запалом Кенсоннаса, ні з його надмірною гордовитістю, що, зрештою, заслуговує на повагу, нічого не можна було вдіяти, його вирішили звільнити.

Відтоді Кенсоннаса всі вважали за дурника, але так він уникнув важких обов’язків у суді й на варті.

Звільнившись від цих двох обов’язків, якими обтяжувало його суспільство, Кенсоннас став взірцевим бухгалтером.

Упродовж місяця Мішель регулярно надиктовував; таку роботу складно було назвати тяжкою, але вона забирала у хлопця весь час, не залишаючи жодної вільної хвилини; Кенсоннас писав, зрідка кидаючи напрочуд розумний погляд на юного Дюфренуа, коли той починав натхненно, з почуттям, декламувати статті для Великої Книги.

«Дивний хлопець, — міркував Кенсоннас, — однак мені здається, що така мізерна робота його не варта! Чому ж його сюди поставили, цього Бутарденового небожа? Може, мене хочуть звідси витурити? Хоча ні, він пише, як сорока по тину! А якщо він і справді дурень? Треба це з’ясувати!»

Мішель, у свою чергу, поринав у такі думки:

«Цей Кенсоннас точно щось приховує, грає у подвійну гру! Звісно, він не такий простий, щоб усе життя виводити ці F та М! Інколи я чую, як він тихенько посміюється собі під ніс! Про що ж він думає?»

Так, двоє товаришів з Великої Книги мовчки роздивлялись один одного; бувало, вони обмінювались ясним і чесним поглядом, у якому поблискувала іскра розуміння і спільництва. Так більше не могло тривати: Кенсоннас помирав від бажання розпитати Мішеля, а той — від бажання все розказати. Одного дня Мішель не втримався: потреба висловитись була сильнішою за нього, тож юнак почав оповідати про своє життя; він говорив із запалом, адже почуття, які він так довго приховував, переповнювали його. Кенсоннас був явно

1 ... 10 11 12 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Париж двадцятого століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Париж двадцятого століття"