Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

Лекції давно закінчилися, в Університеті стихло, я по звичному до пізна сиджу у своєму кабінеті, намагаюся зайняти себе чимось, справ як завжди куча, хоч робота не береться, напевно Сташевська і не думала забирати свій мобільний, на дворі почало меркнути.
Ну от на що я сподівався, що це нестерпне дівчисько прийде, а що далі?Виймаю зі тумбочки пляшку Французького Бренді, мені хочеться напитися, майже від тоді як я зустрів Тамілу зі мною явно відбувається щось не те, я перестав думати логічно, коли я бачу її, але ні, коли навіть думаю то хочу, мій хлопчик у штанях просто казиться, я реально вже захворів. Мені мус трахнути когось найближчим часом, може Олену нашу прибиральницю, або кухарку зі столової, а що у неї апетитні форми. Мені так погано так зле, ні про що більше не можу думати крім сексу, мій член неприродно напух, і якщо я не трахну когось найближчим часом - Наливаю повний бокал Бренді все випиваю, тільки після третього бокала, відчуваю як п'янію.
Присягаюся якби зараз увійшла до мене будь-яка жінка, я її вставлю, справді вставлю, бо не витримаю.

- О, Ігор Семенович, а ви чого ще тут?
Я побачила у вас світло горить і подумала що ви забули вимкнути -
Як грім серед ясного неба якраз заходить наша прибиральниця, Олена, вона продовжує зближатися, та спиняється біля мого столу.
Я підхоплююся з місця і зупиняюся на проти жінки, пожадливо дивлюсь на неї, невже у моє лев'яче лігво увійшла беззахисна Лань.
Ох Олена, і нащо ви прийшли?Намагаюся посміхатися, від випитого алкоголю, мої думки збожеволіли.

- Оленко, давай випиймо? - Мої руки мимоволі обіймають жінку за плечі, я дивлюся на неї жалісним п'яним поглядом.

- Ой, ні, ви що? Я коли п'янію, така роблюся - протягує останнє слово Олена.

- От і добре.

Жінка мило посміхається ніби зі встиду опускає до низу очі.
Як би вона тільки знала для чого мої обидві руки обійняли її за плечі, зовсім не по дружньому, а з іншого приводу, дивлюся у бік столу.
Може якщо я нагну її над столом, або де інде, і заїду пару раз у її зад, то нічого не станеться? Але ж потім я не зможу вже з нею вітатися як раніше, просто говорити ні про що, це буде вже інший рівень відносин.
Дивлюся на Олену у її добрі чесні очі, щире обличчя, ні не можу я таке витворити з нею, хочу, но не можу, і не тому, що її під шістдесят, а просто... Чорт забирай, хай краще іде від гріха якомога далі, примусово забираю руки з плечей Олени.

- Я піду вже до дому, і ви не засиджуєтесь до пізна, розумію що не просто, ви багато працюєте і втомлюється. Вам треба трохи більше відпочивати.

Відходжу якомога далі від цієї жінки, хтозна-що сп'яну збреде у голову.

- Олено ви завтра прийдіть поприбирайте тут.

- Звичайно, ви не хвилюйтесь, до завтра.

- Ні напевно завтра мене не буде, я маю їхати у справах.

- Тоді До побачення - Олена прощається і йде.

Моя остання надія та шанс, зникає за дверима, здогадуюсь що у цілому Університеті лишився тільки я. Забираю зі столу не допиту пляшку Бренді, ховаю її у тумбочку у столі.
Беру одягаю пальто, забераю свій шкіряний портфель, вимикаю у приміщені світло та виходжу, починаю замикати кабінет, роблю це різко та з притиском ніби двері хочу, ото хлопець мене пре, аж давить на мозок, здуріти можна.

Викликаю таксі, тим часом йду до своєї машини заганяю на приватну стоянку, добре що тут зараз автівок майже немає, бо я б точно врізався у котрусь, від непристойних думок аж руки трусяться, ще ніколи раніше в мене не було настільки сильного збудження та потягу до однієї, хоч жінки мене завжди оточують, а дехто сам пропонує себе як подарунок, і тут раптом з'являється ця дівчинка, з нестерпним та норовливим темпераментом, про яку починаю думати кожного дня, на своїх лекціях, під час їжі, конференцій, засідань, навіть коли сплю мій мозок продовжує думати про неї, невже я... Ні, це просто сексуальний потяг, напевно на краще, що вона не прийшла, мені треба поводити себе більш стримано, це ж безневинне дитя, привабливе та сексуальне у моєму розумінні.

ТАМІЛА.

Приїжджаю до Університету дуже рано, у коридорі ще тихо та глухо, бачу прибиральницю, тримаючи у руці відро та швабру, жінка швидко йде до підсобки, швабра глухо стукає до боковини відра. Таки вирішую піти до Ректора забрати свій мобільний, може у нього сьогодні більше хороший настрій, і він поверне мій гаджет. 
Сіпаю за дверну ручку його кабінету, але поки зачинено, вирішую почекати під дверима.
Прибиральниця з мийним розчином для вікон та ганчіркою, підходить до його дверей, привітно вітається і починає відмикати кабінет.
Посуваюся трохи далі від дверей, аби жінці було зручно. Вона входить до середини. Потроху починають сходитися викладачі, я вже знервовано починаю тупати ногою Павлака досі нема.

Прибиральниця за 15 хвилин виходить з кабінету і починає замикати двері.

- Вибачте, а ви часом не знаєте, коли буде Ігор Семенович? - Обережно запитую в жінки.

- Сьогодні його напевно не буде, але взагалі я не знаю.

- Як це не буде? - У мене аж мороз по тілу.
Але прямо тут, у мою світлу голову приходить геніальна ідея. Жінка вже хоче йти, але я спираю її.

- Ще раз вибачте, як ваше ім'я?

- Олена - З недовірою відповідає жінка.

- Олена, дуже приємно. Розумієте в чому річ, вчора Ігор Семенович забрав мій телефон, От, мм...Може ви допоможете мені?

- В чому? - Перепитує наївно.

- Ну, може на одну хвилиночку відчините мені Павлака кабінет, а я, разом з вами...

- Ні, ні, ні - Олена навіть не дослухала до кінця - Дівчино ви хочете проблем?

- Будьласка - ловлю за обидві долоні Олени, - Ну на одну хвилиночку, ви хоч уявляєте що подумають мої близькі, коли не зможуть другий день до мене додзвонитися. Ви ж будете стояти біля мене, ніхто не побачить.

- Ні це виключено. Ігор Семенович звільнить мене після такого.

- Але ж він не дізнається, у мене хворий батько я мушу подзвонити до лікарні - На ходу вигадую нову брехню і здається Олена вірить мені.