Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

його в лице, і тоді осліпли очі його, і жахнувся окаянний, почав трепетати, аж зі страху почали труситися щелепи його, і зуби, й коліна. Розтулила вуста свої мертва дівиця і так йому повідала: "Окаянний і пропащий, не побоявся ти Бога і не спогадав, що і ти людина є, посоромитись тобі треба було наготи дівочої, досить було б того, що раніше взяв ти, а хитон залишив би моєму тілу. Але не помилував мене і як люта людина явився мені ти і намислив ти віддати мене на сміх усім святим дівам у друге пришестя Господнє. Тепер же я тобі влаштую, що не будеш красти відтак ніколи. І щоб знав, що живий є Бог Ісус Христос і що суд є по смерті, і воздаяння, і кара". І, це прорікши, дівиця встала і, взявши свого хитона, одяглася, і всі прикраси та одежу наклала на себе, лягла й рече: "Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно". Збитник же той ледве зміг із гробу того вийти і знайти стіну виноградника, і так вийшов до шляху, що близько був; шукаючи руками стіну за стіною, прийшов до міських воріт. Коли його запитали причину осліплення його, він тоді інакше повідав, а не як було; потім розповів усе по ряду одному приятелеві своєму і відтоді почав просити милостині і так живився. Інколи, сидячи, сам собі казав: "Проклята будь, горлянко, що через тебе сліпоту оцю я дістав". Згадував і святого Андрія і дивувався, що той передбачив і прорік усе, що мало йому статися, і здійснилося його пророцтво.

В іншу пору року ходив святий Андрій містом і здалеку побачив мерця, якого несли йому назустріч, був-бо то муж вельми багатий, многа-множество людей ішло за ним із численними свічками та світильниками; клірики ж співали над ним звичайні поховальні пісні, і великий плач від своїх йому чувся. Побачивши прозірливими очима, що діється над мертвим тілом, зупинився святий, дивлячись. Став нечуствленний на довгий час і тоді уздрів багато ефіопів, що ішли перед свічками й голосно волали: "Горе йому, горе йому!" Тримали ж і міхи в руках і попіл сипали на людей, що охрест мерця ішли, інші-бо танцювали й сміялись, як безсоромні блудниці; інші ж, наче пси, гавкали, а інші верещали, як свині, був-бо той мертвець їм на веселощі та радість. Ще інші, котрі навколо нього ішли, злосморідною водою мертвого кропили, а інші довкола ложа літали — великий-бо сморід виходив із тіла того грішника; інші, услід ідучи, плескали руками й ногами тупіт великий творили, лаючи тих, котрі співали, й казали: "Не дасть вам Бог жодному бачити світла, пропащі християни, що співаєте над псом: "Зі святими упокой душу його!" — ще й рабом Божим називаєте його, хоч він і повинний усьому злу". Подивився Андрій знову й побачив, що один із князів бісівських, маючи вогненні очі, тримав у руці своїй сірку і смолу і йшов до гробу пропащого того, щоб спалити тіло його. Коли ж здійснилося поховання, побачив святий Андрій: ішов ангел ув образі красного юнака, печаллю охоплений, і плакав плачем великим; мимо ж проходячи, опинився поблизу святого Андрія, і подумав Андрій, що цей юнак є хтось із близьких померлого чоловіка і через те плаче. Приступив до того юнака, котрий плакав, та й каже: "В ім'я Бога небес та землі повідж: яка причина плачу твого, не бачив-бо ніде нікого, щоб так плакав за мерцем, як ти". І мовить йому ангел: "Мого плачу причина є та, що до того умерлого, якого ти бачив, як несли до гробу, був приставлений, і взяв його диявол собі, ото і є причиною мого плачу та печалі". Каже ж до нього святий: "Тепер зрозумів, хто ти є, молю-бо тебе, ангеле святий, повідж мені, які гріхи його були, через які узяв його диявол до рук своїх?" Відповів ангел: "Оскільки хочеш довідатися про це, Андрію, вибранче Божий, не промовчу, а повім тобі: бачу-бо красу твоєї святої душі, що світиться, ніби золото чисте, і, уздрівши тебе, утішився трохи від печалі моєї. Цей чоловік був муж чесний у царя, але став вельми грішний і лихий вельми у своєму житті, у всьому був блудник, і перелюбник, і содомлянин, улесливий і немилосердний, сріблолюбець, брехливий і людиноненависник, злопам'ятливий, і хабарник, і клятвопереступець. Убогу свою челядь морив голодом, і ранами, і голизною, без одягу та без взуття залишаючи їх у дні зимові, багатьох же убив і під кінського помоста закопав. Також був у мерзеному розпаленні та Богом зненавидженій похоті, що осквернив до триста душ мерзькими і огидними гріхами блудними — прийшли і на нього жнива, і знайшла його смерть без покаяння, а що мав невимовні гріхи, узяли його душу біси; погане ж його тіло ти сам бачив, з якою наругою від злобних духів проводжалося. І через це, о свята душе, я тужу і, печаллю великою охоплений, плачу, що бережений мною тепер є демонам для сміху". Це ангел Божий проговорив, і рече до нього святий: "Молю тебе, друже, щоб перестав ти над таким плакати, оскільки він погане робив і до кончини без покаяння прийшов, хай насититься від діл своїх. Ти ж, полум'яподібний, великого добра наповнений слуго Вседержителя Господа Саваота, будеш серед благих Бога свого відтепер навіки".

Після такої бесіди відійшов од нього невидимо ангел. Ті, що йшли вулицею, на якій бесідував із ангелом святий Андрій, бачили його одного, як стояв і бесідував, ангела ж не бачили, як недостойні, й говорили самі до себе: "Дивіться на юрода цього, як пустословить і до стіни бесідує немисленно!" Пхали його й відганяли, кажучи: "Ти, юроде, є недостойний із людьми розмовляти, тому до стіни говориш". Святий мовчки відійшов, пішов у сховане місце, пом'янув пропащого того, якого бачив, коли несли до гробу, і гірко плакав на його погибель.

Якось ходив святий Андрій посеред людей на торзі, поблизу стовпа, що його святий цар Константин поставив, то якась жінка, на ймення Варвара, просвічена Духом Божим, була захоплена, бачачи блаженного Андрія, як ходив посеред багатьох і блискотав, ніби стовп полум'яний: одні нетямучі п'ястами його пхали, а інші били, багато ж, дивлячись на нього, казали: "Несамовитий є цей чоловік, втратив розум, щоб так не було й ворогам нашим!" І тут біси, в образі чорних ефіопів, за ним ходили, кажучи: "Аби Бог не дав такого другого на землю, ніхто-бо інший так не попалив серця наші,