Читати книгу - "Давнє й нове, Франко І. Я."

Стали нас вузькоглядами звати,

Та ще сміють публічно нас критикувати,

Та кричать, трохи не похрипнуть,

Що гроші народні до рук наших липнуть!

Гей, почтенні господинове, погано ся діє!

Щось наше давнє сонце замеркло, не гріє,

Щось наша давня пісня німіє!

Тож я нині зазвав вас сюда,

Розповів, яка наша біда,-

Дайте раду, як злу запобічи,

Щоб не сталися з нами ще страшнішії річи!»

На ті слова люто фукнув Міх Ковальський,

Та й слова не пікнув Тихович Мовчальський,

Тільки обізвався Наум Безумович,

На прозвище Рак Поступович:

«Я то давно говорив і ще раз кажу,

Що нам треба на прах розбити силу вражу,

Треба простий народ за собою потягнути;

А щоб се могло бути,

То я раджу, як радив давно,

Зробити лиш се одно:

Видати в Ставропігійській печатни

Святий требник маленькоформатний,

В синій і червоний папір пооправляти

І по золотому селянам продавати.

То з того і для нас будуть зиски,

І наші вороги постулюють писки,

Бо скоро в требнику хлоп затопи́ться,

То вже ніяка наука його не вхопи́ться».

На се радо пристав Митро Полита,

І Халява сказав: «Rada wysmienita!» 2

А Тихович Мовчальський на їх похвалу

Кивнув головою помалу.

Тільки славний Ковальський Міх

На дивне диво для всіх

Заговорив спокійно, трохи не жалібно:

«Заки зможемо сю річ обговорити подрібно,

Треба насамперед усього світу увагу на те звернути,

Що на нашій пошті не можна руських карток добути,

Що злодіїв, які є між нами,

Засуджують польськими словами,

Що ляхи наш язик нехту́ють,

Хлопські грунти польським язиком ліцитують!»

На се радо згодився Наум Безумович

І притакнув славний Мовчальський Тихович,

Лиш Митро Полита додав ще від себе,

Що в уряді вистаратися треба,

Аби для блага церкви святої

Поверх кождої картки поштової

І поверх кождого декрету судового

Намальований був хрест святий бого-

Носний. На се князь кивнув головою аж двічі,

Тільки додав, що то не належить до річі.

Потім піднявся з місця отець Халява,

Котрому вічна в Рутенії слава,

І заговорив «со смиренієм і страхом»:

«Воно то ще не так зле, якоже мняхом!

Бо доки лиш гинуть і вірують люди,

То хліба для нас досить буде.

Але ми чули страшну горренду,

Що попи по селах не зважають на нашу куренду,

А хлопам книжок позичають,

Значить, себе і нас хліба збавляють.

Тому моя рада така:

Хто знає такого попа або дяка,

Нехай зараз про се донесе начальству,

Щоб раз зробити конець такому нахальству».

Отсе остатнє слово,

Вимовлене різко, громово,

Дуже Наума Безумовича злякало,

Мов камінь тяжкий, на серце йому впало.

Адже ж він і сам був тому гріхові причасний,

Бо видавав на зиск і пожиток власний

Прегарні книжки для тих, що не вміють читати,

А тепер іно що зачав друкувати

Для народу простору «Науку самодурства»,

«Начало Глупості» і «Богу милыя Бздурства».

Ось він, щоб свого боронити,

Устав і так зачав говорити:

«Се правда, що сказав отець Халява,

І за те йому вічна в Рутенії слава!

І я сам се давно казав і ка́жу,

Хлопам книжок давати не раджу.

Правда, можна й давати,

Та треба вміти добре вибирати…»

Але Халява перервав йому на тім слові:

«Я вже бачу по вашій мові,

Що ви хочете себе боронити

І свої книжки в народі шири́ти.

Не бійтеся - я не про них говорив!

Де ж би я вам таку пакість творив!

Таж знають усі рутенські мужі,

Що ваші письма - то мов джерело живої калюжі;

Хто раз із них нап’ється досита,

Тому голова навік немов довбнею забита!

Я, власне, хотів про те говорити,

Щоб ваші письма в народі якнайбільше шири́ти».

То на те князь Маледикт Плосколоб,

На прозвище Капустяний Лоб,

До всього збору гнівно промовляє:

«А най же вас, господинове, чорт позабирає!

Ви тут плетете всілякі андрони,

А в нашім княжестві скрежет зубов і стони!

Тут тільки о те йде, щоб того не-«Друга»

Зігнати зо світу, нехай, як котюга,

Заслужених мужів чіпати не сміє

І превратні ідеї по краю не сіє!»

Отоді-то всі дивним дивом дивували.

Що як давно вже свою бесіду зачали,

А й досі про ціль її не знали!

То Міх Ковальський зашипів, як котелик,

А Тихович Мовчальський скрутився в скрутелик,

Тільки Наум Безумович радить, як радив давно,

Усе одно:

«Усіх, що взялися не-«Друга» фабрикувати,

Перед суд рутенський запізвати;

А позаяк се, оскільки чути,

Самі недоварені студенти мають бути,

То накрутити їм вуха, загрозити карци́ром

І відпустити со миром».

Але отець Халява на те не пристав,

А конче тяжкої кари для них вимагав.

«А що,- каже,- як вони на наш суд не постають,

А ще й нас самих осміють?

На мою думку, їх треба полапа́ти,

З них публічно злого духа ізгнати,

Кождому на ринку по три конві води на голову налляти,

А потім зв’язаних під святоюрські сходи повсаджати».

Та рада всім видалася добра і властива -

Навіть сам князь прихильно головою поки́вав

І як стій своїх слуг прикликає,

За фабрикантами не-«Друга» в погоню висилає.

«Ви мої вірнії слуги-реб’ята!

Буде вам від мене добра заплата,

Лиш ідіть за фабрикантами не-«Друга» погоньми

Со оружієм і дрекольми,

Зв’яжіть їх добре всіх до одного

І приведіть на суд збору цілого.

Справляйтеся швидко, зручно, не ліниво:

Ось вам десять центів на пиво».

Слуги