Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Зараз я все поясню, місіс Уелдон. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу на схід. Відправною точкою було саме гирло Конго, а кінцевою - мис Дельгадо в гирлі Ровуми, що за її течією він мав спуститися. Ім’я цього мандрівника - Самюель Вернон.

- Самюель Вернон? - повторила місіс Уелдон.

- Так, місіс Уелдон. Так-от - його ім’я й прізвище починаються якраз з отих літер, що їх вибрав Дінго з-поміж інших і які вигравіювані на його нашийнику.

- Справді! А що було далі з цим мандрівником?

- Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього - ні чутки, ні вістки.

- Жодної? - спитав Дік Сенд.

- Жодної.

- То що, на вашу думку, з ним сталося? - спитала місіс Уелдон.

- Гадаю, Самюелю Вернону не пощастило дістатися до східного берега Африки: або ж його взяли в полон тубільці, або він загинув у дорозі.

- Виходить, Дінго...

- Дінго міг належати йому, і - якщо мов припущення слушне - собаці поталанило більше, ніж його хазяїнові: він вернувся до гирла Конго, де його і підібрав капітан «Вальдека».

- Стривайте,- зауважила місіс Уелдон,- а вам відомо, що цей французький мандрівник узяв із собою собаку, чи це тільки ваш здогад?

- Це тільки мій здогад, місіс Уелдон,- відповів капітан Халл.- Але єдине певне: Дінго знає саме оці дві літери «С», «В», які є ініціалами французького мандрівника. Проте як він навчився їх пізнавати - цього я пояснити не можу. Але ще раз повторюю: Дінго добре знає ці літери. Дивіться - він їх підштовхує лапою, ніби просить і нас прочитати.

- А хіба Самюель Вернон сам вирушив у мандрівку від гирла Конго? - спитав Дік Сенд.

- Цього я не знаю,- відповів капітан Халл.- Але цілком імовірно, що він узяв з собою загін тубільців.

Аж тут з камбуза на палубу вийшов Негору. Спершу ніхто його не помітив і не міг бачити того дивного погляду, яким утупився він у Дінго, коли помітив дві літери, що їх той і далі охороняв. Але Дінго, вгледівши кока, люто загарчав, вискаливши ікла.

Негору загрозливо махнув рукою на собаку і відразу повернувся до камбуза.

- Тут криється якась таємниця! - прошепотів капітан Халл, котрий не пропустив жодної подробиці з цієї короткої сцени.

- Чи ж не дивно,- мовив Дік Сенд,- що собака навчився розрізняти літери абетки?

- О, ні! - вигукнув малий Джек.- Мама мені часто розповідала про собаку, що вмів читати, писати й навіть грати в доміно, як справжній шкільний учитель.

- Мій любий хлопчику,- відказала, усміхаючись, місіс Уелдон.- Той пес - звали його Муніто - не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.

- Чого ж він досяг, місіс Уелдон? - спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.

- А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав «працювати» перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.

- Отже, коли б хазяїна не було...- почав був юнак.

- ...то пес нічого не зміг би скласти,- доказала місіс Уелдон.- І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те, чого ніхто з публіки не міг почути - клацання зубочистки в кишені американця. Оце клацання й було для Муніто сигналом. Він брав кубик, далі другий, третій… Отак урешті й виходило слово.

- Оце й весь секрет? - вигукнув Дік Сенд.

- Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Муніто. Тим-то мене й дивує, що Самюеля Вернона - якщо не він був хазяїном Дінго,- немає поблизу, а пес однаково впізнав літери.

- Це й справді дуже дивно,- погодився капітан Халл.- Однак бачите - пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а не складає будь-яке назване слово. Зрештою, той собака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що через день, навпереміну з іншим псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу,- можливо, ці собаки досягли більших успіхів в галузі розумної діяльності, яка властива людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві - «С» і «В». Інших він, здається, не знає. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його свідомості закарбувались тільки оці дві літери.

- Ет, капітане Халл,- мовив юний матрос,- якби-то Дінго вмів говорити! Отоді б він пояснив нам, що значать ці дві літери і чому він ненавидить нашого кока!

- Ще й як ненавидить! - відповів капітан Халл, саме коли Дінго, позіхнувши, показав свої страшні ікла.- Невже ми про це ніколи не дізнаємось?

Розділ VI
КИТ НА ОБРІЇ

 

 

Зрозуміла річ, міс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд часто вели розмову про дивний випадок з Дінго. Дік Сенд відчував якусь інстинктивну недовіру до Негору, хоч поведінка португальця була бездоганна.

На бакові і в кубрику також чимало говорили про Дінго, хоч тут доходили іншого висновку. Дінго визнали вченим псом, котрий умів читати, а може, навіть і писати краще за декого з матросів. І якщо він досі не заговорив по-людськи, то, мабуть, тільки тому, що мав особливі причини мовчати.

- Якогось чудового дня,- казав стерничий Бостон,- цей пес підійде до тебе чи до мене й спитає: «Куди