Читати книгу - "Бенкет, Платон"

ж утримує душі; він щедрий на приязнь, скупий – на всіляку ворожість; милостивий і добрий; на огляд мудрецям, на подив богам. Для обділених долею – мрія, для обраних – скарб. Він розкоші, блаженства, насолоди, любовних радощів, солодкого зітхання бог. Дбайливий до достойних, недбалий до негідних. (е) У трудах і страхові, у помислах і устремліннях – найкращий провідник і помічник, супутник і спаситель, окраса всіх богів і люду смертного. Він проводар – прекрасний і достойний; хай кожен за ним, співає гимни, і, вторуючи його прекрасній пісні, хай зачаровує богів і смертних рід.

       Таке ось слово моє із присвятою цьому богові, Федре. Сказав, як умів, пересипаючи серйозні думки жартом.

       (198) Коли Аґатон скінчив, серед присутніх – так описує Арістодем – пролунав схвальний гомін: усі визнали, що Аґатон говорив гідно себе і того бога. Тоді Сократ обернувся до Ериксимаха і сказав:

       – А що, сину Акумена, чи не даремним було моє побоювання? Чи ж я не передбачив, що цей юнак виголосить чудову промову, і я опинюся у скрутному становищі?

       (b) – Щодо одного твого передчуття, що Аґатон говоритиме прекрасно, – погоджуюся, – зауважив Ериксимах. Щодо другого, ніби ти опинишся у скрутному становищі, маю великий сумнів.

       – Як тут не розгубитися, друже мій, – сказав Сократ. Що можна говорити після такої прекрасної та розкішної мови. Якщо все інше й не так вражає, то який слухач залишиться байдужим до багатства слів і краси вислову, якими позначилося завершення виступу Аґатона. Як візьму собі до серця, що сам я й близько не зумію бути таким красномовним, від сорому готовий утікати хоч куди – і втік би, якби знав куди. (c) Аґатонова мова нагадала мені Горґія, – ох і жахливий він як почне говорити, – і мене охопив просто гомеричний страх. Я боявся, що на кінець своєї промови, Аґатон ще й запустить в моє слово голову Горґія, і тоді вже я, онімівши, – каменем стану. (d) Я зрозумів, що виставив себе на посміховисько, коли пристав на те, щоб від себе виголосити для вас слово на прославу Ероса, і коли сказав, що чудово знаюся на любові. Як з’ясувалося, я не маю жодного уявлення як належиться прославляти когось словом. У тупості своїй я було подумав, що про те, що зібрався хвалити, треба говорити правду – це головне! А тоді, вибравши з тієї правди найпрекрасніше, подати його в належному порядку. Був я надто самовпевнений, коли думав, що говоритиму гарно, оскільки маю правдиве розуміння того, як належиться хвалити щось. (e) Але схоже на те, що вміння виголосити похвальне слово про що-небудь зовсім не в цьому, а радше в тому, щоб приписати речі, яку хвалиш, найкращі якості, без уваги на те, має вона ці якості чи ні. Якщо й збрешеш, яка дурниця! Здається, це наперед було домовлено між вами, що кожен лише вдаватиме, що хвалить Ероса, але не робитиме цього насправді. Тому, гадаю, ви й вдаєтеся до різних способів, аби приписати Еросові, що тільки можна – будь-які якості, не знати, які заслуги, аби лише він постав в очах людей нетямущих як найпрекрасніший і найблагородніший бог, із розумними цей жарт, звісно, не пройде. (199) Головне, що промову маємо прекрасну й урочисту! Та я не знав такого способу складати похвалу. Не знаючи, погодився й собі взяти участь у тій прославі, як надійде моя черга. “Язик давав присягу, розум – осторонь”. Ну, що ж, пропало. У такий спосіб прославляти Ероса не буду, просто не зміг би так. (b) Та якщо хочете почути правду, я готовий говорити по-своєму. На вас рівнятися не буду, щоб не осмішити себе. Тобі вирішувати, Федре. Чи маєте потребу почути про Ероса ще й таку, цього разу правдиву мову, у словах і висловах, які самі собою прийдуть на гадку?

       Федр та всі інші гості попросили Сократа, щоб він говорив, як сам вважає за потрібне.

       (c) – У такому разі, Федре, – сказав Сократ, – дозволь мені поставити Аґатонові кілька запитань. Мушу з ним дещо з’ясувати, а тоді виголошу своє слово.

       Отож, мені здається, любий Аґатоне, ти гарно почав свою промову, кажучи, що передусім треба з’ясувати, який є сам Ерос, а вже потім говорити, які його діла. Такий початок мені навіть дуже до вподоби. (d) А тепер, раз уже ти так гарно, навіть блискуче виповів, який є Ерос, спробуй відповісти ще й на таке запитання: чи Ерос є любов’ю до когось або чогось чи любов’ю до нікого й нічого. Я не маю на увазі любов матері чи батька, смішно було б і питати, чи Ерос є любов’ю материнською чи батьківською. Зовсім ні. Питаю так, немов- би хотів з’ясувати про батька – чи є він батьком когось, чи ні. Зрозуміло, якби ти хотів дати розумну відповідь, то сказав би, що є він батьком сина або доньки, чи не так?

       – Так, – відповів Аґатон.

       (e) – Погоджуєшся, що й про матір можна сказати те ж саме?

       Аґатон погодився.

       – Тоді, аби ти краще зрозумів, до чого веду, запитую інакше: Чи брат, тому що є братом, є братом комусь чи ні?

       – Звичайно, брат мусить бути комусь братом, – підтвердив Аґатон.

       – Отже, братові чи сестрі? – допитувався Сократ. І тут Аґатон не міг заперечити.

       – Тепер спробуй сказати те ж саме про Ероса: чи Ерос є любов’ю до когось або чогось, чи любов’ю до нікого й нічого?

       (200) – Очевидно, що любов’ю до когось чи до чогось.

       – От і добре, – провадив Сократ. Затям собі це, а тепер скажи, чи Ерос прагне того, що є предметом любови, чи ні?

       – Прагне, – відповів Аґатон.

       – Чи він має те, чого прагне і що любить, чи він прагне того і