Читати книгу - "Сестри крові"

Доктор Геліас, можливо, не чекав такої відповіді, але залишився задоволеним. Лукашеві ж було ніяково через те, що приховує від Геліаса новину про його сина, але не відважився її розповісти.

Вони пройшлися по ятках з одягом, де буяло розмаїття всієї європейської моди, бо не було тут жодного однакового стилю: польський народний стрій сусідив з мадярським, турецьким, італійським чи французьким, кольори були блакитні, зелені, червоні, шкарлатні або чорні, бо одяг у Речі Посполитій не був ані одностайним, ані до жодної верстви населення не прив’язаний – як кому подобалося, так і зодягалися. Європейські строї найбільше подобалися шляхті та молоді, але не цуралися їх і міщани та купці. Багатше вбрання свідчило про заможність і приналежність до вищої сфери, то й не дивно, що менш заможні шляхтичі й дідичі намагалися бодай одягом сягнути вищих сфер. Магнати, бачачи, що вже не вирізняються від шляхетської маси, кидалися полювати за щораз новішими строями, які незабаром бідніша шляхта знову переймала, і таким чином відбувався постійний рух у моді, аж поки сейм не постановив, що жоден міщанин не сміє більше зодягати шовкові шати й підшивки, а також коштовні хутра, окрім лисячих, і не повинен у сап’яні ходити. Нарешті магнати могли полегшено зітхнути, хоч і не надовго. Жінки зазвичай найретельніше наслідували європейське вбрання і не шкодували коштів на придбання суконь, доводячи їхню кількість до півсотні й більше, голови вони оздоблювали капелюшком чи береткою з пишним пір’ям – це називалося «кукуріку», або ж вуаллю, на шиях носили альшбанти10 з діамантом посередині. Рідко траплялося, що панна могла б вийти заміж за молодика, який носив старосвітську уберю. З зачісками теж була вільному воля – одні чоловіки голови голили, другі підголювали, залишаючи кудлатий чуб, треті стригли, четверті носили довгі патли, те саме було з вусами й бородами. Більше фантазії виявляли жінки, укладаючи волосся, та й не самі, бо вже з’явилися у Львові майстрині, які могли подивувати вишуком фризур.

Лукаш із Геліасом стали свідками скандалу, який влаштувала шляхтянка, побачивши, що купець продав міщанці сукню, схожу на ту, яку перед тим купила вона. Скандал завершився тим, що шляхтянка повернула куплене й забрала гроші.

На Ратуші засурмив сурмач, якраз за годину до заходу сонця, то був знак, що вже жодних нових товарів виставляти не можна. Вдруге сурмач засурмив через півгодини, і це вже був знак пакуватися та згортати товар.

Через кілька днів наш корабель перетнув Ла-Манш, обігнув Бретань і поплив у напрямку Азорських островів. Але хоч ми тиждень сновигали туди й сюди, пильно озираючи обрій, жодного корабля не помітили. І вже, коли в команди зародилася цілком слушна думка напасти на порт і поживитися бодай там, нарешті пролунав крик: «Бачу вітрила!» Вітрила були цинамонової барви, безперечно іспанські.

На кораблі відразу заметушилися, забряжчала зброя, корсари чіпляли шаблі й мечі, набивали мушкети й пістолі, волочили лантухи з ядрами, складали їх біля кулеврин й тішилися, як діти. Смерть їх не лякала. Їх лякала бездіяльність. Капітан наказав змінити курс просто на іспанця. Та коли ми наблизилися настільки, що можна було вже розгледіти іспанський поклад з високими облавками й червоно-жовтий кастильський прапор, капітан засумнівався, чи варто отак зопалу кидатися за здобиччю. Ґалеон мав вісім гармат і доволі численну команду.

– Гай-гай, – похитав головою Марко, – хоч він і пливе без супроводу, але такий горішок не на наші зуби.

– Та ми ж бо й більші кораблі на абордаж брали, – озвався огрядний валлієць, що був тут за гармаша.

– Брали, і цей можемо взяти. Але покладемо чимало товариства. Тут варто все гарненько обмислити.

Іспанці поводилися цілком спокійно, маючи певність у своїх силах та не бачачи в нас ворога, а «Стрибог» гойдався на хвилях не наближаючись і не віддаляючись, мовби завмерши у нерішучості. Тоді я пригадала хитрість, яку використовував не раз капітан «Сан-Єроніма» і розповіла про неї Маркові. Капітан одразу пожвавився і поцікавився у валлійця, чи можна цю хитрість втілити на нашому кораблі. Валлієць розплився в задоволеній усмішці й потер руки. За хвилю він приволік з десяток мушкетонів з широкими дулами, які можна було набивати картеччю, а то й цвяхами й битим склом. Коли їх набили, кілька корсарів полізли на щогли й примоцували на самих вершечках. Від кожного цинґля спускалася вниз мотузка. Така хитрість давала змогу просто таки змітати ворога з покладу, бо він уже не міг сховатися за високими облавками.

Марко скомандував підняти іспанський прапор, мабуть, трофейний, бо добряче пошарпаний. З ґалеону хтось нам помахав руками, ми відповіли. Певний час обидва кораблі плили однаковим курсом на відстані двох гарматних пострілів. Іспанці хоч і не виявляли хвилювання, та були напоготові, в руках багатьох з них виднілися мушкети, однак протиабордажних сітей, які б утруднювали стрибки з облавка на облавок, вони не напинали.

Корсари хвилювалися і зраджували нетерплячість, їм праглося негайно кинутися до бою. Але Марко їх стримував своїм суворим поглядом з-під насуплених брів. Він чекав, поки іспанці не втратять пильність, не розслабляться й не перестануть стежити за нами. Тому наказував нікому зайвий раз не висовуватися та не демонструвати ані козакам своїх оселедців, ані полякам і литвинам стрижених під макітру голів. Години за дві час атаки настав: на покладі ґалеону з’явилися кастильські кралі, а це означало, що команду «позір» відмінили. Повільно, дуже повільно наші кораблі зближалися, мовби нехотячи, мовби під примусом підводної течії. На відстані гарматного пострілу Марко наказав підняти наш червоно-чорний козацький прапор і мчати в напрямку їхньої корми. Іспанці з несподіванки заметушилися, з усіх боків залунали команди, які вносили ще більше сум’яття.

«Стрибог» летів на всіх вітрилах, розсікаючи хвилі, наче ножем, а обличчя розгніваного бога з роззявленого в крику ротом раз по раз занурювалося у воду, і біла піна стікала по його бороді й з вуст. Іспанські гармаші висунули жерла гармат з люків. Одні корсари з мушкетами зайняли позиції уздовж облавку, інші наготовили абордажні гаки. Усі вони мали по дві шаблі та по два, а то й чотири наладованих пістолі. Серед тих, що