Читати книгу - "Темпонавти, Володимир Аполлінарійович Заєць"

у Бена не було вечірніх тренувань, і він перебував ці вечори з Патті. Присмерк… Справжній, не зіпсутий блідими вогнями міста. Й тиша… Глибока, напоєна сподіваннями… Вони полюбляли сидіти на мармуровій лаві біля садового водограю. І плече торкалося плеча, і рука шукала руку, й від солодких пахощів нічних квітів паморочилась голова.

Вони розлучались, і для Бена починалися муки. Він згадував усе дивне в її поведінці, розбирав її слова, повні недоброго насміху, коли вона говорила про добро, дружбу та про кохання. І про кохання теж… Та вранці вони зустрічалися знов, Бен дивився в ясні її очі, слухав її співучий голос, і всі його сумніви здавалися гнітючою маячнею.

Якось, на тринадцятий день перебування на віллі, Бен запитав:

— Патриціє, чи не здається тобі, що до моєї підготовки ставляться надто поважно. Я не чув, щоб акторів так навчали й тренували. Адже це коштує силу грошей!

— Виходить, тебе цінують, — намагалася вона відбутися жартом.

— А чи не зависоко?

У Патриції вихопився лихий смішок.

— Цінуй себе високо — й інші цінуватимуть тебе так само.

— Боюся, все це неспроста і за все, що мені дають тепер, доведеться розплачуватися в майбутньому.

Очі Патриції загадково зблиснули.

— А може, в минулому…

Бен знизав плечима, сприйнявши це як невдалий жарт.

— Але зрозумій!

Патті різко урвала його.

— Ти помічний. Не тілом, певна річ, а духом. Такі не виживають. Тобі бракує злостивості й завзяття. Тренери скаржаться Еліотові, що ти тренуєшся з нехіттю. Твої студії латини далеко успішніші. У мене ти курс уже пройшов. Вітаю, і прощавай.

Бен був дійнятий до живого. Звідки Патті знає, про що доповідають Еліотові? І знову зринули чорні підозри, що їх він старанно глушив. Звідки у Патті ці чудові оздоби та шати, що їх вона міняє що не день? Невже скромна платня викладача давала їй таку змогу?

Цієї ночі Бен не спав — думав. Одна підозра гірша за іншу зароджувалася в нього… Бен скреготів зубами. Тільки під ранок він поринув у дурманний сон. Прокинувся Бен пізно, з важкою головою. День був похмурий, мжичило, старий слуга Окава після кожної відповіді вклонявся і, чемно всміхаючись, відказував:

— Ні… Не було… Нічого не казала… Ні, нічого не переказувала…

І Бен зрозумів, що Патті не буде з простої причини: лекції з латини скінчилися. Клятий Еліот! Клятий будинок! Ах, Патті! На вечірньому тренуванні Бен так всипав обом викладачам, що ті пішли постогнуючи й примовляючи, що учень перевершив учителів і що більше їм тут нічого робити.

Другого дня з’явився містер Кін. Він променів радістю і, зводячись навшпиньки, плескав Кросбі по плечу.

— Я радий за тебе, друзяко! Ти домігся чудових наслідків!

— Боюся, містере Кін, що нам доведеться розлучитися, — сухо кинув Бен.

— Але ж я нікуди не збираюся їхати, — запевнив його Еліот.

— Їду я.

Обличчя Кінове видовжилося, та він одразу ж опанував себе.

— Ти вільний, друзяко. Хіба я тримаю тебе? Розумію, що ти не зможеш віддати гроші, затрачені на тебе. Що ж, старому Еліотові не звикати до людської невдячності. Йди!

Кросбі зціпив зуби.

— Що ви мені пропонуєте?

Ніби не помічаючи сухості в Беновім голосі, Еліот підхопив його під руку і запально забалакав:

— Бене, можна заробити грубі гроші. Грубезні! Знаєш, скільки платили за прокат історичного фільму “Клеопатра”? До п’яти мільйонів доларів. Правда, і затратили на нього немало. Як збільшити прибуток від фільму? Менше затратити на знімання і більше одержати за прокат. І я надумав зняти фільм із життя Стародавнього Риму. Зняти не ігровий фільм. Коштуватиме він не дорожче за плівку, на яку його знімуть. Проте постають додаткові витрати, пов’язані з мандрівками в часі.

Бен з подивом зиркнув на Еліота — часом, це йому, Бенові, не вчулося?

— Атож, Бене. Я сказав саме те, що хотів. Не думай, ніби я шаленець. Зрештою, коли б ним і був, то в своєму ділі бізнесмен однак лишається нормальний. Не брехатиму, все одно ти мені не повіриш. Машину часу винайшов не я. Я купив креслення і діючу модель в одного зубожілого винахідника. Ось хто був по-своєму ненормальний! У нього стало кебети винайти таку чудову штуку, а вигідно її продати не зміг. Я купив її за безцінь. Хлопець здихав з голоду і ладен був віддати креслення за шмат ковбаси. Я, звичайно, проконсультувався з експертами, й ті підтвердили, що справа варта заходу. Не знаю, в чім річ — все надто складно, та цього й не треба знати. Щоб дивитись телевізор, не обов’язково розумітися на електроніці й знати вищу математику. Правильно? Але одне я втямив: що більше затратиш енергії, то далі перенесешся в минуле. Точку простору теж вибираєш на свій розсуд. І ось я намислив зняти фільм, якому “Клеопатра” у підметки не годиться. Єдиним справжнім актором там будеш ти, Бене. До мене режисери знімали те, що вже було, вони ілюстрували історію. Ми можемо змінити її, втрутившись якраз у кульмінаційний момент, і зняти все те на плівку. Зиск буде нечуваний, це я гарантую. Погоджуйся, Бене! Ніхто, відколи світ світом, не брав участі в такій захопливій пригоді!

— Гаразд, — суплячись, урвав Бен. — Пристаю, але не задля грошей. Навіть не знаю, чому я згоджуюсь. Може, мені просто подобається історія, надто ж історія Стародавньої Греції та Риму. Та чи варто змінювати історію? Хтозна, до яких небажаних змін призведе це?

— Все буде о’кей! — бадьоро вигукнув містер Кін. — Повір мені, все буде нормально. Я радився з деякими фахівцями. Гайда!

І він не обертаючись, певний, що Кросбі подасться за ним, рушив до будинку, де, як гадав Бен, містилися підсобні приміщення. Вони