Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

вье), пє, пю, бурян, (бурьян), карєра, пєса, обєкт (объект), книжка написана з чутєм (с слухом), в житю, застережень, (застережіннів), ослаблень, кроки (ступіні), очи, плечи, на поли, батькови, чотири, матери, чоловікови, і т. д. Це ж зовсім не по-украінському, а по-галицькому. Виписую зумисне от таку фразу з Літ. Наук. Вістн.; „Особливо вїла ся їм отая баба. Так уїла ся, що вони асигнували суму"... Я двічі мусів спиниться, щоб розібрать цей шедевр галицького правопису, поки второпав, що воно за штука. І скрізь натикаесся на слова: від, се, сю, житє, обновлене, житєм, спостережень і т. д. Очевидячки проф. Грушевський думає, що в Киіві він натрапив на добрих переймачів, на якесь тісто, або мякеньку лемішку, с котороі можна зліпить, що хочеш, і він заповзявся з цієі причини навчити цього правопису украiнських пісьмеників, щоб завести це диво і в нас на Украіні. На це скажемо, що його праця й його наівні силкування надаремні. Якби в нас писали по—галицькому навить тільки самі отакі слівця: чорни очи, добрі матери, в крови, чотири, дядькови, чортови, то и це одно вже здивувало б або й насьмішило б публіку А то на тобі ще й—„уїла ся, вїла ся баба"! Цю „дурість премудру" хоч на виставку посилай! І отакі „ребуси" звуться — фонетичнім правописом!!

Видавництва киiвських „Записок", „Села", „Засіва", Літер. Науков. Вістника—це щось схоже на галицькі мовні школи, заведяні на Украіні для навчіння книжньоі галицькоi мови, стиля й правопису. Але в ціх школах мови, заведяних на Украіні галичанами та проф. Грушевським, наші украінці не вчиться самостійно, доброхіть, а вчяться під наказом (внушенієм), або й під побічнім загадом, по котрому украінські пісьменики й усякові газетні сутрудовники „мусять" примитиковувать (приспособлять) і свій правопис ніби то тільки до... галицького правопису; неначе б то ця уся задумана реформа стосується тільки до „правопису", а не до мови. Але такі галицькі слівця, як — від, відроджене, від-віт, відділ, відчувати, житє, питань, обновлень (!), загострень, діткливо, відомостей, питєм, віттак, прецінь, відтам і т. д.— зовсім таки не належяться до правопису: це зовсім опрічні, инчі од украiнських, наче взяті з инчоі славянськоі мови слова, бо в нас вони виходять зовсім инакше: од, одродіння, одвіт (відвіт), одділ, почувать, життя, питаннів, поновліннів, відомостів, і т. д. Навить побічньому кміті, а не украiнцеві, усе це кинеться в очі, що заводиться не правопис, а просто галицька недоладня мова.

Деякі украінські пісьменики такі ймовірні, що ймуть галичанам віри, а коли и не ймуть, то, ради заdедiння журналів на Украіні, мусять коритись і мовчать. Само по собі, шо публіка не читатиме ж усяких школьних писаннів та екзерціцій, писаних чудернацькою сьмішною мовою, та ще й недоладніх, просто таки часом схожих на каррикатури на украінську мову...

Проф. Грушевський в згадані мною його статті жаліється на нашу украінську публику, що вона не купує (певно галицьких) книжок. Але ж украiнська книгарня (Безак. № 8) стоiть виданнями украiнських авторів, а найбілше видданнями бувшоi Просвіти та дрібними украiнськими книжками для народа. А наша публіка тепер як купує будлі—яку украiнську книжку, то передніше розгортає йіі, переглядає, читає, і як книжка буде галицька, то кидає набік, бо с кількох фраз, навить як углядить—від, одразу постерегає, якого вона печева, бо за тим—від піде низка галицьких слів. Я бачив це в книгарнях на своі очі.

З цієї причини Галичини в останній час пішли на хитрощі й позаводили буцім—то видавницькі спілки... в котрих усіх спілників одна людина або дві з галичан. Це щось в пісьменстві схоже на політичні интриги та хитрощі на виборах в парламент або в сейм. Між усякими украiнськими спілками, як от „Вік", „Украiнський Учитель", „Час", „Лан", „Ранок" тільки одна спілка „Ранок" завжди видавала добросовісно і книжки, і украiнських авторів, Драгоманова й инчих, не псуючи йіх мови й правопису. Недавнечко зьявились видавництва „Лан" та „Зоря". Це галицькі не спілки, а один, або два галицькі пісьменики, котрі трошки виправили свою чудну мову, примитикували йіі до украінськоі й навить спростили правопис, хоч не зовсім, бо зоставили де-які форми й слова і пишуть замісць од, цей, це, життя, ждати, боявся, держать: — від, сей, се, житє, відчувань, в житю, чекати, тримати, помешканя, бояв ся, кроки й инчі польські й галицькі йім сподобні слівця. Певно це єсть остання поступка украiнцям і „найрішучійший" взорець для наших украiнських пісьмеників на будущий час. От видання спілки „Лан", котра видала книжечки д. Юрія Сірого: „Крим", „Подорож (це б..о, Мандрівка) краплі", „Житє (по нашому це не живоття, а—„житье") ростин" й инчі. Д. Сірий добренько виправив свою мову. Алє в ціх книжечках ми бачимо скрізь усі згадані вище галицькі „поступки" нам в правописі, як от — робило ся, від, сю, відійшов, житє і т. д. і це писано „для украiнських дітей"! А от видання галицькоi — ніби-то спілки „Зоря" (N 7, ціна 3 к. 1911 г. Киів), певно для украiнського народа, або для украінськоі молоднечі, „Морський Гайдамака" Бласка Ібаньєса. В ціх книжечках таксамо натуляно скрізь: від, се, сей, майже, розпач (польське слово, — одчай), пароплав, піднріємство й инча нісенітниця в перекладі якогось ніби-то И. Дмитрієва.

Як тільки видавництво „Вік" роспочало свою роботу, заходившись видавати украiнських авторів с перелицьовуванням мови (і в моіх книжках), проф. Грушевський намовляв і мене писати оті самі форми й слова: замісць украiнських слів — од, цей, життя, галицькі — від, сей, сю, жите i т. д. щоб надать украінські мові галицьке обличчя. Само по собі я не згодився на таке псування осердковоі мови, це б то мови сливе усієі российськоі Украіни до Кавказа, котрою писали на Украіні сто год наші классичні пісьменики, та й я сам тоді вже писав років с тридцать. Я добре знав, що ці усі стародавні слова й форми смішні для нашоi публіки. Окрім того, як пісьменик і вчитель літератури й россійськ. мови, я був добре досвідчений з історіі усякових літератур, що скрізь в Європі за грунт і основу книжньоі мови були взяті осередкові мови, маючі в своіх формах і лексіці найбілший район, а не усякові дрібні підмови й чудернацькі говірки, а часом мішанки на краях, межуючих з судсудніми націями. Але профессоровi Грушевському знать було байдуже за цей пісьменський загальний закон, бо він передніше од усього історик. А кожний літератор повинен звертати