Читати книгу - "Мері та її аеропорт"

родичів, які б кинулися збирати гроші, ані колег, які б найняли адвоката, ані високопоставлених приятелів-чиновників. Він був практично один, і ситуація небезпідставно вказувала йому на цю слабкість. Він був мало захищеним, прямо як пенсіонер. Мері? Мері краще не знати про це. Вона далеко, і не з ним.

Він згадав, як вони вперше разом поїхали відпочивати до Єгипту. Це було позаминулого літа. Він завжди мріяв побачити піраміди, йому здавалося, що коли він їх побачить, то зрозуміє всю мудрість світу і сенс життя. Тому, коли з’явилися гроші, питання, куди їхати відпочивати, не виникло. Але дорога від Хургади, де вони жили в готелі Long Beach, до Каїра була настільки довгою та важкою, араби настільки крикливими та нав’язливими, що світосприйняття притупилося, і врешті-решт вони озирали три велетенські споруди як багатоповерхові новобудови у якомусь із мікрорайонів міста. Краплинку справжнього відчуття дотику до величі він відчув лише в Карнакському храмі, коли в них була вільною ціла година і вони самі, без гіда, який постійно смішив їх поганою російською, промовляючи «Олександр Макдональдський» (Македонський), «кольоса (колоси) Мемфіса» або «автомальчики» (автоматники), гуляли серед могутніх колон, які були споруджені так давно, що уявити неможливо. Мета їх будівництва також не піддавалась розумінню: для невідомих і незрозумілих сучасній людині культів, які відправлялися невідомими і незрозумілими людьми. Навіщо цей цирк? У Національному музеї Герману вдалося дати нову трактовку імені Нефертіті. Виявилось, що «нефер» із давньоєгипетської перекладається як «прекрасний». Ну, а «тіті» вони і в Африці тіті. Тобто царицю звали «прекрасні тітьки»…

Тепер Мері живе з іншим чоловіком, єдина користь від якого лише в тому, що він готовий був одружитись на наступний день після знайомства. Герман і не думав, що для жінок це так принципово і важливо. Індик також не думав. Чи думав? Її чоловік — льотчик. Добре, що не космонавт. Тут Герману в голову прийшла якась дика ідея, така дика, що він намагався її одразу відігнати від себе, але та нав’язливо дерлася до мозку, навіть у сні він думав про це. Він відчував, що з його боку історія з Мері далеко не завершена, що він має зробити ще якийсь важливий крок. Під самий ранок вівторка Герман нарешті зрозумів, що хоче помститися. Цинічно і жорстоко.

Сусіди та їхні тривоги

Біля під’їзду зібрались майже всі, візуально ідентифіковані Германом як сусіди: пані Польська з ображеним виразом обличчя, Митрофанович з новим «Клеєм для професіоналів» і півлітрою самогонки в кишені, старші Кальченки з невиправданими старшою донькою надіями, старий партизан Григорій Андрійович із бультер’єром Баксом, який недовірливо роздивлявся пані Польську. Звісно, що двома основними темами їхньої бесіди знову були вбивство п’яти людей на вулиці Першотравневій та агресія Сполучених Штатів в Іраку.

У цей час із крамниці напроти йшла бабця Євдокія, на яку чекав удома онук, батько якого, її син, учора ввечері так і не повернувся додому. Результатів цієї події було кілька. По-перше, його малий син так і не дізнався, скільки важить мамонт, а тому так і не покуштував котлет. По-друге, бабця Євдокія зранку ще раз зателефонувала сину на роботу, а потім по черзі в усі міські лікарні, міліцію, морги. Та ніхто нічого цінного їй не повідомив. Хіба що у черговій частині сказали, що в розшук подавати ще зарано. Мовляв, часто таке трапляється, коли дружина у відрядженні і чоловіки зникають на деякий час, а потім заявляються додому з розстебнутою матнею, напівпорожньою пляшкою в руці та помадою на сорочці. Так що хвилюватися зарано, почекайте до вечора. Але бабця Євдокія все ж хвилювалась: її син не прийшов додому ночувати, чого раніше не траплялось ніколи, у місті пачками вбивали людей, невістки третій день не було вдома, начебто у відрядженні, а онук не хотів їсти котлети, і ріс, судячи з усього, махровим циніком. Тобто його виховання негайно вимагало материнського тепла та міцної батьківської руки.

Усе це було недобре зараз і не обіцяло нічого позитивного в майбутньому. Бабця Євдокія сказала сусідам: «Добрий день!» і пішла далі. Їй ніколи було стояти біля під’їзду. Вона мала щось зробити. Спочатку, наприклад, придумати, як сказати онуку про те, чому батька досі немає вдома, і не заплакати. А потім вирішити, кому потрібно зателефонувати ще.

Піднімаючись сходами, бабця Євдокія подумала, що таку прохолодну погоду о цій порі року вона пам’ятає тільки аж у вісімдесят п’ятому. Треба буде тепліше одягнути онука на прогулянку.

Слідчий Романов та його паскудний настрій

На вулиці справді було холодно, слизько й мерзотно, дув пронизливий вітер. Дивлячись у вікно, можна було б сміливо стверджувати, що зараз лютий, але календар із рекламою фірми «Комп’ютери для офісу та дому», що висів на стіні над головою старшого слідчого Романова, підтверджував червоними лініями позицію «березень». Слідчий Романов був один з трьох оперів, що прибули з Києва розслідувати справу про одне з найкривавіших убивств за останні роки. Він дивився у вікно і думав про те, яка ж лиха година занесла його у цю провінційну діру, та ще й по такій гнилій справі. Торгівля людьми — р-раз, убивство міліціонера — два, три — вбивство не при виконанні прямих службових обов’язків, а при розпитті кави з жертвами, які підозрюються в дуже негарних речах. Рахувати далі? І чи доповідати заступникові міністра про те, що місцеві лобурі повністю завалили початковий, найважливіший етап розслідування, а обстеження і опис місця злочину взагалі виконані дилетантськи? Як відмазувати честь мундира? Можна, звісно, сказати, що капітан — це наш Шарапов, а хто ж тоді його дружина? Шарапова, звісно… У цю нісенітницю ніхто не повірить, ніхто, навіть газети. Тобто по вуха в багнюці. Романов перевів очі на календар — до строку, визначеного міністром, лишалося п’ять діб. Він підняв слухавку внутрішнього телефону.

Герман та його товариші по нарах

Герман пригадав дурне запитання Тимура про запахи. Він би міг назвати запахи, які йому